На південь від кримської столиці Сімферополя, дорогою до пляжів, стріляють українські солдати. Це маневр, який довго планували, – заспокоювало Міністерство оборони в Києві. Очевидці з Сімферополя розповідали, що бачили бронетранспортери. Проросійські козаки в кольорових мундирах патрулювали вулиці й називали себе загонами самооборони. На деревах – карикатури: провідних київських політиків зображають з вусиками Гітлера. Кримський президент поїхав до Москви виголошувати полум'яні промови, й півострів нібито возз'єднався з Росією. На вулиці був 1994 рік.
Л.Брежнєв на відпочинку в Криму (1973).
Через кілька місяців український президент Леонід Кучма скористався з роз'єднаності проросійських політиків у Сімферополі й відсторонив їх від справ. Криза закінчилася, й український центральний уряд зміцнився, залишившись недосяжним для Москви. Адже в Кремля з’явилися інші клопоти, їх приховували за гучним хвалькуватим тоном: силою зброї потрібно було втримати цілісність російської території на Північному Кавказі. Почалася перша війна проти сепаратистів у Чечні.
Тепер, через 20 років після провокації 1994 р., Крим фактично відходить до складу Росії. Президент РФ Володимир Путін знає, що його підтримує більшість росіян. Про кремлівського лідера Микиту Хрущова, українця, який 1954 року відділив півострів від Російської Радянської Республіки й подарував Українській РСР на знак єдності «двох братніх народів», згадують виключно в контексті жартів історії. Хоча Крим впродовж століть заселяли греки, готи, татари, генуезці та жителі Османської імперії, все одно донині лунає московське гасло: «Крим – наш».
Знову й знову згадують про імператрицю Катерину ІІ, яка 1771 р. захопила Крим, прагнучи оволодіти морським шляхом, що взимку не замерзає, а потім проголосила тут російське самодержавство «на всі часи». 1783 р. вона сама прибула на півострів і зустрілася зі своїм фаворитом, князем Григорієм Потьомкіним, легендою цього місця, ім'я якого донині асоціюється з «приємним возз’єднанням». Німкеня за походженням, цариця зупинялися в ханському палаці Бахчисарая та скаржилися на шум від мечеті кримських татар, розташованої поблизу. Незабаром вона почала виселяти корінних жителів Криму - понад сто тисяч татар попрощалися з домівками, а широкі степи почали розподіляти між російськими чиновниками.
Проте сильний зв'язок росіян і Криму належить передусім радянському періоду. В той час півострів отримав майже міфічну репутацію острову миру, спокою та щастя. Крим обіцяв усе, що не вистачало Росії: тепло, південь, свободу. Вже 1920 р., відразу після того, як останніх офіцерів Білої армії на кораблях вигнали більшовики, Ленін указом оголосив прекрасний півострів раєм соціалістичного робітника. «Громадяни СРСР мають право на відпочинок», – так це пізніше пояснив напис на колонах арки в стилі сталінського класицизму, збудованої в приморському курортному містечку Алушта. І Криму, колишньому курорту царів і знаті, судилося стати світовою Рив'єрою революції.
Всі – й сибірський металургійний завод, й московський союз робітників – хотіли мати власний санаторій між олеандрами та мигдальними деревами. «Людей ремонт пришвидшений в великій кримській кузні», – розповідав революційний поет Володимир Маяковський.
Фізичний «ремонт» трудящих мас організували відповідно до плану. Путівка до Ялти, одна кімната в санаторії – велике щастя. Хто нарешті тримав цю путівку в руках, мусив ще вистояти в довгій черзі, щоб купити квиток. Щороку сотні тисяч радянських громадян вирушали в «Всесоюзний курорт» Крим на колективну ранкову гімнастику, привілейований доступ до пляжу й на обіди місцевої столовки. Ексклюзивним був Артек – молодіжний табір для молодої партійної еліти. Космонавтам, звичайно, також дозволяли повалятися на сонячному пляжі, серед них була й перша людина, що полетіла в космос – знаменитий Юрій Гагарін. Хто не мав жодних привілеїв і путівок, часто їздив за свій кошт на південь, орендував приватні помешкання. За такі «нетрудові доходи» господарі ризикували потрапити до в’язниці. Коли бракувало місць, ліжко ставили в коридорі, на горищі або в вичищеному курнику. В державному секторі були гостинними: «Як друзі і брати, піклуються здравниці Криму про трудящих нашої багатонаціональної Батьківщини», – тішилася ялтинська газета в липні 1972 року. Сьогодні читаємо в московській «Комсомольскій правді»: «Багато колишніх радянських громадян пов’язують Крим з найяскравішими спогадами свого життя. Як може ситуація там залишатися для нас байдужою?».
Навіть катастрофи 20 ст. зливаються тут з блаженними зображеннями – або заміщені ними. Друга світова війна досягла півострова восени 1941 р., який під німецьким пануванням назвали Готланд, а табір профспілкової організації "Сила через радість" на Чорному морі повинен був надати місця для проживання переселенців з Південного Тіролю. Але фортеця Севастополь витримала натиск Вермахту в битвах, що ознаменувалися великими людськими втратами, до літа 1942 року. Так місто, яке всередині 19 ст. під час Кримської війни витримало облогу британських, французьких та турецьких військ, отримало звання «міста героя» – разом з Одесою, Ленінградом і Сталінградом. Міф про оборону Севастополя належить до священного ядра російської пам'яті про "Велику Вітчизняну війну". А доля кримських татар поступово забувалася.
Під час війни тисячі представників тюркських народів працювали разом з німецькими окупантами. Багато росіян вважали давніх мусульманських жителів втіленням жаху: вершники, що носять хутро, полюють на молодих російських жінок. Уже в середині 19 ст. дозріла ідея депортувати кримських татар. Її втілив Сталін сто років опісля. Після виведення нацистських військ у травні 1944 р. радянські солдати понад 200 000 кримських татар – чи то за гіпотетичний, чи за реальний колабораціонізм – загнали до вантажних поїздів і вивезли до Сибіру або до узбецького бавовняного ГУЛАГу. Тільки з кінця 1980-х вони почали повертатися на батьківщину.
1945 р. поблизу Ялти в Лівадійському палаці - літній резиденції останнього російського царя Миколи ІІ - Сталін разом з президентом США Франкліном Д. Рузвельтом і прем'єр-міністром Великобританії Вінстоном Черчіллем поділили Європу на дві частини. Радянський Союз перетворився на світову наддержаву. Його лідери та міністри відпочивали в Криму. На державній дачі № 1 жив генеральний секретар. Тіто з Югославії, Чаушеску з Румунії та Ульбріхт, а згодом Хонеккер з НДР забавлялися на державній дачі №2. Усі в приватному кінозалі могли дивитися фільми з архівів Берліна.
Сталін не вмів плавати. Можливо через це Крим особливо не любив. Тим не менше, він залюбки відпочивав на човнах і почувався на них як риба в воді: історія про генералісимуса, який у сильну бурю над Чорним морем стояв прямо в капітанській каюті й базікав про морську справу, поки його супутники страждали від морської хвороби, обійшла всі усюди. Його наступник Микита Хрущов з радістю хлюпався в Чорному морі - з гумовими колами для безпеки. Й любитель кримської землі Л.І.Брежнєв щороку проводив тут два місяці. Він проживав на державній дачі за 7 км. на захід від Ялти, заміському будинку пісочного кольору з відкритою аркадою на першому поверсі, дубовими сходами й 14 кімнатами (висота стель – 4, 5 м.). Він був пристрасним плавцем й іграми в воді виснажував навіть добре навчених охоронців з КДБ.
Фотографії генерального секретаря з білою целофановою шапочкою в воді або в компанії своїх близьких, одягнених по-літньому, або за книжкою під парасолькою перетворили брежнєвську епоху в ідилію людського правління. В Криму він охоче здійснював державні візити: незабутні його поїздки 1971 р. з німецьким канцлером Віллі Брандтом та президентом США Річардом Ніксоном. Міцність панелей з темного дерева, за оцінками Брежнєва, не вдовольнили останнього керманича Радянського Союзу Михайла Горбачова. 1987 р. він почав будувати нову дачу на береговій лінії у Форосі. В серпні 1991 р. прокомуністичні путчісти привезли його сюди з Москви й утримували три дні.
Так боротьба за Радянський Союз зачепила й Крим. Його включення до Російської Федерації багатьом росіянам, які підтримують Путіна, здається просто історичною спокутою. Але чи вже цього літа в Криму вони зможуть провести відпустку, буде видно.
Johannes Voswinkel
Die Riviera der Weltrevolution
Die Zeit, №13/2014
Зрефелувала Соломія Кривенко
06.04.2014