Неодин читач "Діла" мав відай нагоду слухати промову французького премієра через радіо. Опісля ту промову передавали в перекладі анґлійськім, німецькім, еспанським, португальськім, італійськім і арабськім. Уся французька преса одноголосно одобрює спокійну та одночасно рішучу заяву шефа уряду.
Берлін і Рим почули французьке: "нон", ні.
Після провалу мюнхенського пакту та французько-німецького протоколу співпраці, — всі французи є переконані, що підписувати якісь нові умови з Німеччиною нема ніякої ціли, бо німецький партнер уважає — мовляв — свої підписи без значіння, як йому треба. Найкращі докази на це — говорять французи:
1) Мінхенський договір;
2) Французько-німецький пакт;
3) Віденський арбітраж.
Французько-німецьке товариство припинило свою діяльність та буде мабуть розвязане. Всі ті французи, що бажали німецько-французького зближення, а між ними великим прихильником такої угоди був і сам премієр Далядіє, — відмовилися тепер від тієї думки.
Фрунцузький премієр сказав у згаданій своїй промові під адресою Німеччини таке:
"Впродовж цілих років нам вони говорили, щоб оправдати деякі акти, про "право народів на самовизначення". Опісля говорили нам про "природні аспірації", аж ось тепер про "життєвий простір" — а все це разом є тим самим бажанням щораз нових займанщин". Під адресою Італії та Німеччини премієр заявив, що Франція не відступить ні одного клаптика зі своєї землі, не зречеться ні одного свого права. До угоди Франції з Італією може прийти тільки на основі пакту Лявал—Мусоліні з 1935 р. — себто пакту, що його виповіла Італія.
"У світі місія деяких людей полягає в поширюванні абсурдної казки про безсилля чи абдикацію Франції" — казав Далядіє. "Франція ненавидить війну, але якщо їй накинуть її або якщо їй дадуть до вибору між війною і миром в упадку та безчесті — вона повстане, як один муж, щоб боронити цю свою свободу".
У тій самій хвилині як радієві хвилі несли у світ спокійні, але самопевні слова представника демократичної демократичної Франції, у всіх фабриках зброї працюють тут вдень і вночі, а цивільне заселення Парижа і великих міст Франції отримало протигазові маски. Шеф ґенерального штабу Великої Британії перебуває у Франції, Анґлія здвоїла свою армію, Злучені Держави Північної Америки зовсім явно посилають щораз нові воєнні літаки для Франції та Анґлії, а цілі арсенали зброї причалюють до пристаней.
Велика Британія та Франція уважають, як "казус беллі" всякий напад на Голяндію (державний голяндський скарб вивезений до Злучених Держав) — чи евентуальну німецьку атаку на Бельґію чи Швайцарію. Велика Британія заявила врешті, що загрозу польській державній самостійности буде вважати як причину війни і що Анґлія кине тоді у війну всі свої сили. Подібну ґарантію дасть Франція та Анґлія правдоподібно й Румунії. У відповіді Чемберлєнові має промовити Гітлєр (та промова вже була виголошена. — Прим. Ред.), а його заява напевне знову викличе прилюдну дискусію. Світ зброїться і говорить: ті слова мають на меті відложити термін збройного зудару.
Національне французьке зібрання, тобто злучені на спільному засіданні сенат і палата послів, — вибере 5. квітня ц. р. у королівському замку у Версалі нового президента республики. Буде це 15-ий з черги шеф республиканської Франції. Були президентами: Тієр Мак-Магон, Жюль Ґреві, Салі Карно, Казімір Періє, Фелікс Фор, Еміль Любе, Арман Фалієр, Раймунд Поанкаре, Поль Дешанель, Олександер Мілєран, Ґастон Думерґ, Поль Думер і Адьбер Лєбрен, сучасний президент. Президента вибирають на сім років абсолютною більшістю голосів.
Здогадним "наслідником престолу", як тут говорять, буває звичайно президент сенату або т. зв. "друга особа Франції", бо три останні президенти республіки (Думерґ, Думер і Лєбрен) були президентами сенату у хвилині вибору. Цим разом президент сенату п. Жанене рішуче відмовився поставити свою кандидатуру. "Третя особа Франції" — тобто президент палати послів п. Еріо — теж відмовився. Мабуть усі ті остаточні, чи пак провізоричні відмови змагають до того, щоб сучасний президент республіки п. Лєбрен поставив знову свою кандидатуру, щоб по змозі одноголосність або бодай велитенська більшість голосів упала на нового президента. Закордоном, ба навіть у Франції є поширена думка, що значіння президента мінімальне, бо вся влада зосереджена в руках премієра. В дійсности політичні впливи президента є дуже великі. Президент республіки проводить особисто радою міністрів. У Франції відріжнюють "раду кабінету", якою проводить премієр, і "раду міністрів", якою проводить шеф держави (навпаки як у Польщі). Це підчас "ради міністрів" приймають всі головні рішення. На основі конституції він має право переговорювати та підписувати міжнародні договори без відома парляменту та подавати їx до відома парляментові щойно тоді, коли вимагає цього інтерес держави. Наприклад, французько-росийський союз підписаний 25. серпня 1891. р. був поданий до відома палат щойно чотири роки пізніше, 10. червня 1895 р. Є традиція вибирати президентом республіки державного мужа, який не є надто виразно записаний в політичному житті. Тим пояснюють гомінкі в цілому світі невдачі кандидатур Клєманса і Бріяна. На початку президентури Лєбрена парижани ставилися до нього з великою резервою, бо і Лєбрен і траґічно збитий Ґорґуловом през. Думер — не мали тієї милої усмішки нині вже покійного през. Думерґа, до якої були так призвичаїлись парижани за його каденції. Сьогодні французька публика полюбила през. Лєбрена. Французи його оплескують, як він зі своєю дружиною, "першою дамою Франції" денебудь зявиться і радо продовжили б йому його найвище діловодство на нових 7 років. Ціла суть справи, що думає про це сам президент?
[Діло]
06.04.1939