Вівторкова промова Володимира Путіна претендує на широке цитування в підручниках історії. Від виступу російського президента чекали поганих новин в Україні — а вони прийшли для всього світу.
Увесь демократичний світ ще кілька тижнів тому засудив атаку Росії на Крим. Кілька тижнів у серцях дипломатів ниділо усвідомлення, що «олімпійські ігри» Путіна на півострові створюють небезпечний прецедент, загрожують перекроюванням світового ладу, зокрема знікчемнюють ідею непоширення ядерної зброї. Такими були здогадки і побоювання, а вже цього вівторка Володимир Путін відверто оголосив, що кидає виклик звершеним порядкам.
«Він утратив зв'язок з реальністю», — казала нещодавно Анґела Меркель. Тепер він змушує переселитися нас у його реальність — альтернативну.
Україна опинилась на вістрі вибухового конфлікту. Дивовижно, що саме Україні судилося здерти маску з обличчя імперської потвори…
Крим? Володимир Путін таки підписав грамоту про приєднання півострова з самозванцями Аксьоновим і Костантіновим. Ще у понеділок в Україні було тішилися, що з Держдуми відкликали законопроект про анексію. Натомість виявилося, що Володимир Володимирович просто усуває зайву перешкоду зі свого шляху і рука його не здригнеться персонально взятися за «міх із бульбою» (хто не чув — Путін вважає, що Крим несправедливо віддали Українській СРСР, «як міх з картоплею»).
Україна? Володимир Путін заявив, що надалі завзято захищатиме «соотєчєственніков» за кордоном. На думку президента РФ, після розвалу Радянського Союзу «російський народ став одним з найбільш — якщо не сказати найбільш — розділених народів у світі». Несправедливий кордон, на його думку, проходить на Південному Сході України. Путін заявив, що ми — «один народ»; згадка про розвал СРСР пролунала з прислівником «на жаль».
Світ? Найліпше подати декілька цитат: «Після зникнення біполярної системи на планеті не стало більше стабільності. Ключові міжнародні інститути не зміцнюються, а часто, на жаль, деґрадують. Наші західні партнери на чолі зі США віддають перевагу не міжнародному праву, а праву сильного. Вони увірували у свою обраність і винятковість, у те, що вони можуть вирішувати долі світу».
«Горезвісна політика стримування Росії, яка проводилася у XVII, XIX і XX століттях, триває й нині. Нас постійно намагаються загнати в якийсь кут за те, що ми маємо незалежну позицію, за те, що обстоюємо її, називаємо речі своїми іменами і не лицеміримо». «У випадку з Україною наші західні партнери перейшли межу, поводилися грубо, безвідповідально і непрофесійно. Росія виявилася на рубежі, від якого не могла вже відступити. Якщо до краю стискати пружину — вона випрямиться».
«Ми явно зіштовхнемося із зовнішнім опором, але маємо для себе вирішити, чи готові ми послідовно обстоювати свої національні інтереси, чи будемо вічно їх здавати, відступати невідомо куди».
По коментарі спічу Володимира Путіна «Z» звернувся до політолога Олександра Палія, історика та філософа Ігоря Лосєва, а також експерта центру «Логос» Олега Яценка, який свого часу провадив масштабну кампанію з повернення у власність України низки об'єктів, незаконно захоплених російським морфлотом у Криму.
Ігор ЛОСЄВ:
ВИПЛАКАТИ ЩОСЬ У ПУТІНА НЕМОЖЛИВО
– У Росії сформувався відверто тоталітарний режим, режим фашистського штибу, який діє на міжнародній арені абсолютно в гітлерівському стилі. У чому звинувачували Гітлера, до речі? Його звинувачували у демонстративній зневазі до всіх міжнародних норм і договорів. Це те, що ми бачимо сьогодні.
Зрозуміло, Путін натякає на можливість подальшої експансії на українські землі, і не лише на українські. Він дає зрозуміти, що Росія діятиме так, як вважає за потрібне, і не зважатиме на жодні норми чи обмеження. У цьому сенсі світ не може сподіватися ні на що добре. Наскільки далеко піде Путін? Настільки, наскільки його пустять. Якщо його не спинити, то буде йти хоч і до Вашинґтона, як то кажуть…
Постав диктатор з культом особи. Людина, яка одноосібно ухвалює рішення у Російській Федерації. Всі так звані держдуми — то лише антураж, балаган, фасад. Насправді один диктатор вирішує все. «Один народ, одна країна, один фюрер».
– Ви кажете, що Путін піде так далеко, наскільки його пустять… Як його спинити?
– По-перше, наша влада повинна зрозуміти, що випросити щось у Путіна, виплакати — неможливо. «Москва слєзам нє вєріт». Вона вірить лише жорсткій відповіді, відсічі. Коли вона побачить готовність народу стояти до кінця за свою країну — оце єдине, що може її витверезити чи принаймні зробити більш обережною.
По-друге, ми, вибачте, ядерну зброю віддали у 1994 році не за власним бажанням. А тому що так хотів Захід, який в особі Сполучених Штатів, Великої Британії ґарантував суверенітет, незалежність і територіальну цілісність України. Отже, якщо ці ґарантії виявляться порожнім звуком, тоді найменша країна в світі, а потім і кожне село візьмуться виготовляти ядерну зброю, бо це буде єдина ґарантія їхньої безпеки. Західний світ з його схильністю до стабільності та спокою буде змушений жити у тотально ядерному світі. Сьогодні вирішується питання, в якому світі ми житимемо. Або буде контроль над ядерним озброєнням — або навіть конфлікт між маленьким державами зможе завершитися вселюдською катастрофою.
Захід мусить сильно замислитися. Змінюється світовий порядок. Це зачепить усіх.
– Чому Україні судилося стати детонатором, який запустив такі ґлобальні зміни?
– Так було і в ХХ столітті, коли Україна стала на шляху Червоної армії, яка на своїх багнетах хотіла принести комуністичну революцію в Європі, «сud nad Wisłą» (Варшавська битва 1920 року. – Авт.)… Так геополітично склалося. Сьогодні Україна значною мірою впливає на всеєвропейську безпеку. Ще Збіґнєв Бжезінський писав: без України Росія не зможе стати імперією. А з Україною вона буде імперією, яка почне загрожувати цілому світові, як це було раніше.
Звісно, наше велике нещастя, що ми допустили до влади бриґаду політичних бандитів і московську аґентуру, яка захопила весь наш державний апарат. Зруйноване наше військо, Службу безпеки — фактично все треба починати з нуля… Ми виявилися неготовими до нинішніх подій і знову опинилися під своїми Крутами, як у 1918 році.
Олег ЯЦЕНКО:
ПОЧИНАЛОСЯ З МАЯКІВ
У тому, що робить нині Путін, немає чогось радикально нового. Ідуть аналогії з Третім Рейхом і приєднанням німецькомовних територій Гітлером — так само Путін приєднує сьогодні «соотєчєствєнніков». А це лише новий виток імперської політики, яку демонструє Росія щодо незалежної України. Російські війська в тепер незалежних державах з числа республік колишнього СРСР виключно й використовуються для того, щоби порушувати суверенітет або намагатися змінювати кордони незалежних держав. Так було в Молдові і Грузії. Саме для того протягом багатьох років в Україні стояв Чорноморський флот.
Українська держава могла давно побачити цей імперський почерк і відчути, що криється за так званим захистом місцевого населення. Я процитую дуже цікавий документ, який показує, що Росія взяла цей метод на озброєння ще кілька років тому. Це нота російського МЗС від 28 травня 2007 року, скерована Міністерству закордонних справ України (у відповідь на те, що українська сторона висловила стурбованість тим, що російські військові здійснили наругу над державним прапором України на маяку Херсонеський). У ній ідеться, що «безпека об'єктів ЧФ РФ на території України через їх специфічний характер має важливе значення не лише для військових формувань флоту, а й для населення, місць їх базування». Інакше кажучи, Росія заявила, що займатиме ті об'єкти, котрі їй заманеться, хоча це не передбачено в міжнародних угодах. Таким чином, ця доктрина — під видом захисту населення захоплювати бази чи території — почала діяти ще тоді.
Свого часу я спілкувався з послом Франції в Україні. Коли розповідав про акції Студентського Братства, на яких ми виступали за повернення Україні незаконно захоплених об'єктів у Криму, то відчув, що європейці не розуміють тієї ситуації; наші акції сприймалися за прояв антиросійських настроїв… Зараз увесь світ захищатиме чинні міжнародні угоди, існуючі кордони, міжнародне правове поле від зазіхань з боку Росії. Якби в попередні роки вдалося належним чином відбити зазіхання Росії, то нині це не виглядало б таким сюрпризом для світу…
Що маємо робити? У Криму — насамперед захищати людей, які там є. Мене дуже непокоїть, що конкретні людські долі не є головною темою засідань Уряду, державних відомств, зовсім не працює уповноважений Верховної Ради з прав людини. Чому пані Лутковська не в Криму, не шукає викрадених громадян України, не сидить у приймальні Аксьонова і не бере його запевнення в безпеці викрадених його людьми українців? Наприклад, лідер української громади Криму Андрій Щекун, батько трьох дітей, якого викрали на 200-річччя Шевченка в Сімферополі (того дня багатьох було побито коло пам'ятника Кобзарю, декотрі активісти мусили виїхати з Криму). Чому з вуст посадовців щодня не звучить прізвище такої людини, як Андрій Щекун? Зникли вже 12 осіб. Яка їхня доля, чи займається хтось із високопосадовців їхньою пропажею?
Ми бачимо факти нападів на квартири українських військових у Криму. Центральні органи влади мають негайно «розслужебити» їх житло і видати ордери на постійне місце проживання у службових квартирах. Приватне житло ніякий Аксьонов націоналізувати не зможе. Також необхідно вивезти з Криму документи, які свідчать про заподіяну шкоду від дій Росії.
Друге — зараз слід семимильними кроками вести Україну до європейських стандартів. Влада має негайно залучити весь потенціал громадянського суспільств для того, щоби провести всі належні перетворення, щоб Україна стала достойною вступу в Євросоюз. Мало знищити схеми, які дозволили створити «Межигір'я», — треба здійснити системні реформи.
Олександр ПАЛІЙ:
РОСІЯ РУЙНУЄ ПОВОЄННИЙ БАЛАНС
– Росія кинула виклик усьому світові. Фактично вона намагається підпорядкувати під себе той світовий порядок, який був заведений після Другої світової війни. Люди з величезними труднощами йшли до усталення принципів міжнародної політики — а Росія це перекреслила. Вона йтиме доти, поки її не спинять грубою силою.
Звернення Путіна було адресоване всьому світу і самим росіянам. Звичайно, це сиґнал і для України. Путін сказав, що коли нарізали кордони, то Україні відійшло багато земель на Півдні й Сході… Тому готуватися треба до найгіршого, до війни, а сподіватися — на краще. Треба провести максимальну мобілізацію. Тільки реальну, а не бутафорську. Дуже важливо працювати з нашими партнерами у світі. У вівторок прозвучала заява міністра закордонних справ Франції про те, що в ЄС можуть бути готовими і до військової відповіді. Франція вважалася найбільш проросійською силою у ЄС. Якщо такі речі говорить французьке керівництво — зрозуміло, що позиція інших членів НАТО може бути ще твердішою.
19.03.2014