У зв'язку з воєнною експансією в Криму тема української армії стала темою №1 разом з питанням цілісності нашої держави. Звучать кардинально різні оцінки стану наших Збройних сил — від фактичного розвалу до переможних реляцій. Яка з оцінок ближча до реального стану речей, в подробицях з'ясовуємо у громадського експерта з питань української армії.
Редактор Українського мілітарного порталу Тарас ЧМУТ:
ЛЮДИ НЕ ЗРАДИЛИ КРАЇНУ, ЯКА 23 РОКИ ЗРАДЖУВАЛА ЇХ. І НЕ ЗРАДЯТЬ
– На думку громадського експерта, що довший час вивчає становище Збройних сил України, та редактора Українського мілітарного порталу — який насправді стан української армії?
– Відповідь на це питання однозначно дати неможливо. З одного боку, ми мали гігантський радянський спадок озброєння і техніки, який, незважаючи на тотальний розпродаж протягом 22 років, все ще лишається величезний, і, незважаючи на вік, не втрачає своєї актуальності.
Водночас українське військо всі 22 роки катастрофічно недофінансовувалося, як наслідок — частка нових озброєнь та систем недостатня. Але всі мусять розуміти, що техніка — «залізо». І воно нічого не варте без кадрів. А тут ситуація не настільки критична, як у нас всі думають. Вищі офіцери (генерали, полковники) — це радянська база (з усіма їх недоліками і «совковістю»), але це люди, яких готувала навчальна база Радянського Союзу, найкраща для свого часу. Частина з них пройшли не лише «гарячі точки» 90-х, але й військові навчальні заклади Європи та США. Серед числа офіцерів та солдатів значна кількість пройшла через миротворчі місії та міжнародні операції або ж навчання та стажування за кордоном.
Для прикладу, бійці Феодосійського батальйону морської піхоти постійно стажуються у США та Європі, і, як результат, сьогодні волю і стійкість цієї частини зламати неможливо. Ніхто не очікував, що наші кадри покажуть себе настільки стійкими і витриманими перед обличчям ворога.
Впродовж останніх трьох років значно підвищилася бойова підготовка, за один минулий рік на полігонах країни лише снарядів до РСЗВ БМ-21 «Град» було вистріляно 200 тисяч! Солдати місяцями з полігонів не виїжджали, наплаваність кораблів та катерів росте, кількість льотних змін, середній наліт на одного льотчика та кількість підготовлених екіпажів — все це з кожним роком почало збільшуватися, і можна впевнено сказати, що ситуація на 2013 рік в армії стабілізувалася: ми перестали скочуватися у прірву і з'явилася надія на якісне оновлення вітчизняного війська.
– Позицію про фактичну небоєздатність нашої армії найактивніше транслюють російській експерти та ЗМІ. На кого спрямована така інформаційна атака і який може мати вплив? Чи не свідчить це про реальні наміри Путіна взяти частину території України збройним шляхом? Він ніби нині це заперечив, але чогось ведеться пропаґанда про слабкість української армії, а отже, про легкий виграш російської.
– Якщо хтось думає, що здолати Україну війною легко, — хай спробує не потонути у крові. Україна не Грузія, нам є кому і чим відповідати. А вся ця російська пропаґанда має чіткі завдання:
1) деморалізувати вітчизняні збройній сили (особливо у Криму) і змусити їх скласти зброю;
2) сформувати суспільну думку в країні, що в нас немає якісної армії і будь-який конфлікт ми програємо та ще й втратимо не лише Крим, а й весь схід та південь;
3) сформувати суспільну думку в Росії, що Україна не здатна за себе постояти, тому війни не буде і вам (росіянам) нема чого хвилюватися за своїх дітей, яких послали у Крим.
Цю пропаґанду успішно відбиває Міноборони, а також такі організації, як наша. Допоки не лунають постріли і вибухи, йде наша війна, інформаційна…
– За Вашими оцінками, чи здатні наші Збройні сили зупинити аґресію Росії, якщо вона перейде в активну фазу?
– Росія входить в трійку найпотужніших армій світу, Україна — в другому десятку. Але у військових є поняття «допустимих» втрат. Тобто скільки особового складу і техніки можна втратити, щоб операція вважалася виграшною. Так от, потенціалу Збройних сил України більш ніж достатньо, щоб у Росії ці втрати були катастрофічними. Як Путін буде пояснювати сотні вбитих росіян щодня у війні з Україною? Російська армія переможе, але вона отримає такі втрати, що Росія ніколи не підніметься з колін.
– Чи правильну тактику обрала українська влада та нове командування Генерального штабу в Криму? Чи був шанс зупинити вторгнення на ранніх етапах за умов активнішої позиції?
– Не відкривати вогонь — так. Початок повномасштабних бойових дій для України на той період (коли ще не було стабільного керівництва у силовиків) призвів би до повного фіаско. Так, ми б збили декілька літаків, потопили та вивели з ладу декілька кораблів та суден Чорноморського флоту, завдали чисельних втрат особовому складу, але ми б втратили Крим як мінімум і весь схід та південь — як максимум.
Однак перші дві доби ми допустили ряд стратегічних помилок. А саме: потрібно було відразу розпочати операцію «Кордон» і фільтрувати осіб, що намагаються в'їхати до України — так ми б обмежили кількість провокаторів та росіян під час сепаратиських заходів на сході та півдні і тим самим виграли б час.
Потрібно було моментально посилити наші частини у Криму. Для цього в постійній готовності перебувають два полки спецназу Головного управління розвідки (3-й і 8-й), які можуть повітряним способом бути доставлені до тих частин, які у перші дні не блокувалися, і тим самим зберегли б їх функціонування.
Потрібно було перебазувати три дивізіони С-300ПС 174 севастопольського ЗРП. Також потрібно було відразу блокувати Крим з суходолу і на максимально можливій глибині у півострів. Не зрозуміло, чому наші кораблі не покинули Севастопольської ВМБ і не стали хоча б на рейді, де їх неможливо було б блокувати. Перелічувати можна й далі, але часу вже не повернеш.
– Якщо порівнювати російську і українську армії, то які є сильні й слабкі сторони однієї та іншої? Тобто що може використати наш супротивник і що можемо використати ми?
– Основна перевага і загроза ЗСУ — реактивні війська та артилерія. У кожній механізованій та танковій бриґаді ЗС є дивізіон БМ-21 «Град», екіпажі відмінно підготовлені. У нас є полк на «Ураганах» — значно потужнішій системі, яка здатна знищувати ворога на значній відстані і з високою ефективністю. Окрім того, у нас є широка номенклатура снарядів до цих систем. І найголовніше, у нас є два полки на «Смерчах» — а як відомо, залп дивізіону цієї системи порівнюють з тактичном ядерним ударом. Звичайно, вся ця техніка є і в Росії, але чи готові росіяни до тисяч вбитих? Чи зможе Путін пояснити, чому молоді хлопці, призовники, гинуть на нашій землі?
Не варто забувати і про потенціал нашої авіації. Важкі винищувачі Су-27 можуть ефективно протидіяти навіть найсучаснішим російським літакам, а фронтові бомбардувальники Су-24М — вражати ворога високоточники керованими ракетами Х-23, Х-25, Х-58. Останні призначені для знищення радіолокаційних станцій і можуть виводити з ладу кораблі та системи ППО.
Загалом беручи, українська армія має потужний радянський спадок озброєнь, частина з яких була модернізована нами, і на сьогодні становить серйозну загрозу будь-якій країні світу.
Основна ж перевага Росії — це чисельність та новітність озброєнь. Восьмиденна війна у Грузії показала світу колони російських танків Т-62, старезної (навіть порівняно з нашою) автотехніки і т.д. Після війни Москва розпочала маштабну програму модернізації озброєнь — були закуплені сотні танків і БТРів, винищувачів і вертольотів, і сьогодні ми стикнулися у Криму з новенькими КАМАЗами, «Уралами» та «Тиграми». Також Чорноморський флот за всіма параметрами потужніший від наших ВМС, наявність ракетного крейсера дозволяє протидіяти навіть американським кораблям, а численні ракетні катери і малі протичовнові кораблі здатні забезпечити якісний контроль Чорного моря.
Будемо сподіватися, що цей конфлікт змусить керівництво держави переглянути плани реформування Збройних сил і кількість армії буде збільшена, як і збільшена кількість закупок нових систем та озброєнь.
– Ви активно спілкуєтеся з колишніми та чинними військовиками, а також людьми, які цікавляться мілітарними питаннями. Яка усереднена думка цього середовища щодо морального стану військовиків?
– Моральний стан наших військових добрий і стійкий. Неочікувано стійкий. І це, справді, заслуговує на повагу. Люди не зрадили країну, яка 23 роки зраджувала їх. І не зрадять.
– Ми маємо зафіксовані на відео приклади геройської поведінки наших військових, які фактично беззбройні виходять на озброєних окупантів і ведуть переговори. Це наслідок лише військового вишколу чи в наших ЗСУ ведеться адекватна психологічна підготовка бійців?
– Ця наслідок того, що в армії служать не за зарплату чи пільги, не за фінансові потоки і відкати, які є у міліції, а за покликом серця. В армію йдуть люди не заробляти, а йдуть служити Вітчизні. І тому їх складно купити грошима чи квартирами, як то роблять росіяни сьогодні. Звичайно, завжди є винятки, але інакше й бути не може.
– Багато українців сподіваються у разі ескалації конфлікту в Криму на не лише словесну, а й військову підтримку західних країн, насамперед НАТО. Наскільки обґрунтовані такі надії і на що справді можуть сподіватися наші громадяни?
̄– Звичайно, країни, що ґарантували нам територіальну цілісність, мусять зараз добре напружитися, щоб виконати свої обіцянки. Інакше у світі просто нівелюється будь-яке міжнародне право. Немає ніяких ґарантій. Немає ґарантії, що якщо нападуть на країну НАТО, інші країни допоможуть; немає ґарантії, що якщо Іран відмовиться від ядерної зброї, ґарантії виконають.
На світ чекає потужне озброєння країн, що розвиваються, і єдиним ґарантом буде ядерна зброя. Хто її матиме — той буде недоторканним. І мати захочуть багато країн. А чим більше її буде, тим більша ймовірність, що хтось її використає. Тому наша країна мусить чітко дати зрозуміти наслідки бездіяльності «США і Ко» щодо Криму, адже їх «струрбованість» та «глибоке занепокоєння» нас абсолютно не влаштовують. Нам потрібні чіткі й рішучі дії. А на сьогодні, окрім політичної площини, вони мусять мати і практичне втілення: розвідінформація (у тому числі і через космічну та радіотехнічну розвідки), аналітична допомога, ну і військово-технічна допомога — оскільки ворог у нас вже на порозі, то нам вже потрібні американські засоби зв'язку та обміну інформацією, системи РЕБ, ґлобального позиціонування (особливо для артилерії), автомобілі класу MRAP тощо…
– Тепер торкнімося питання стратегічного плану, хоча важко думати про майбутнє у стані як мінімум холодної війни. У вас на сайті та на форумі активно обговорюють тему реформування ЗСУ. Звучать різні ідеї — від малої контрактної, але дуже добре оснащеної армії, до загального військового обов'язку, розтягненого в часі за прикладом Швейцарії. На Вашу думку, яка саме армія потрібна Україні, зважаючи на її геополітичне положення, і чому?
– Армія має відповідати тим завданням, які вона мусить виконувати. Для цього керівництву держави треба визначити, які завдання мусять виконувати наші ЗСУ, і від цього відштовхуватись. Зрозуміло, що той проект реформи, який зараз втілюється (123 тисячі ЗСУ), абсолютно не відповідає ані нашим територіальним розмірам, ані геополітичній ситуація, яка склалася. Але наша економіка поки що не дозволяє тримати велику армію. Треба шукати компроміси, але однозначно країна мусить формувати СНЯС — стратегічні неядерні сили стримування.
Ми маємо створити вітчизняний оперативно-тактичний ракетний комплекс. Ми маємо збільшити кількість військ спеціального призначення як основи ССО — сил спеціальних операцій. Наявних двох полків та 73-го морського Центру замало.
Потрібно збільшити кількість високомобільних десантних військ (а це 25-та, 79-та, 80-та і 95-та бриґади), і тут не обов'язково створювати нові частини — досить розгорнути штати існуючих, переоснастити їх технічно.
Треба менше думати про закупівлі танків «Оплот», а більше думати про станції радіотехнічної розвідки (РТР), системи РЕБ (радіоелектронної боротьби). І не варто забувати про резерв — не аморфне утворення чоловіків, що колись служили, а добровольців, які свідомо проходять службу у резерві ЗСУ. Їх кількість має бути не меншою за 15% від загальної кількості ЗС. Сьогодні кількість підготовлених резервістів становить близько 1500 осіб, що, зрозуміло, зовсім мало. І ці питання будуть актуальними і пріоритетними попри те, будемо ми в НАТО чи ні. Ці реформи треба було робити ще вчора.
– Оскільки наша країна взяла курс на асоціацію і подальший вступ до ЄС, то чи є якісь специфічні вимоги щодо країн-учасниць Європейського союзу в розрізі збройних сил чи це питання суто внутрішнє і ЄС в нього не втручається?
– Напряму, якщо не помиляюся, ЄС не ставить вимог до країн, що бажають увійти до складу Євроспільноти. Але є низка дотичних правових і політичних вимог, які у разі їх виконання нами позитивно вплинуть на стан ЗСУ. Насамперед це стосується корупції.
Розмовляв Ярослав ЮРЧИШИН
15.03.2014