Шевченко на Буковині.

Перше знайомство з творчістю Шевченка на Буковині звязане з невеличким гуртком молодих людей, родом із Галичини, що мали такий великий вплив на Федьковича. Ще до смерти Шевченка і Кость Горбаль і Льонґін Лукашевич познайомилися були з поетом із ляйпцігського видання його творів (1859), і через свойого приятеля Антона Кобилянського, тодішнього студента богословського православного ліцею в Чернівцях ця невеличка збірка шевченкових творів ("Neue Gedichte von Puschkіn und Schefftchenko") сколихнула молодими семинаристами. Три роки після смерти поета ці семинаристи влаштовують панахиду по Шевченкові в новій православній церкві св. Параскеви в Чернівцях (1864) і притягають до цього свята учнів VII. й VIII. кл. чернівської (німецької) ґімназії. Така панахида відбулася ще раз, два роки пізніше, теж заходами богословів та учнів ґімназії. Але ж видко Шевченкова муза захопила була тодішню буковинську молодь тільки зверха. Не тому, що після цих їx виступів ми нічого не чуємо про Шевченкові святкування в Чернівцях, а й тому, що й аранжери панахиди зпоміж молоді (нпр. пізніший митрополит Репта), і сам священник, якому довелося мати з цього приводу неприємности – покинули цілком український табор. Що й Федьковича зачепив був Шевченко тільки злегка, видко найкраще з його вірша "Співацка добраніч на скін Тараса Шевченка" (1861), де "буковинський соловей" змальовує Шевченка та якогось середньовічного трубадура, що не може найти зрозуміння між людьми й тому вмирає. Кінчається цей вірш цікавими для самого Федьковича словами, які вказували б на те, що буковинський поет уважає себе неначе переємником Шевченкової пісні:

"Спи ж ти, рускій соловію

Я за тебе тужу,

А як тутка зазоріє,

Я тебе пробужу...

На Буковині справді незабаром "зазоріло", почалося українське орґанізоване життя ("Руска Бесіда", 1869; "Руска Рада", 1870; студентське товариство "Союз", 1875 і т. д.), але ж пішло вoнo, те життя, не народнім шляхом. Правда, про Шевченка тодішнє громадянство щось та знає. "Руська Бесіда" дякує Обрістові, учителеві реальної школи в Чернівцях, за його переклади Шевченка на німецьку мову (1870), "Союз" закуповує для своєї бібліотеки "новое изданіє поезій" поетових (1877), декорує свою домівку (1881) портретом Шевченка — і така на око дрібничка мала на той час повної національної темноти й москвофільського отупіння свою вагу, а — то й задумує владити Шевченківські вечерниці (1882). Тільки всього ми довідуємось із документів наших товариств про "культ" Шевченка на Буковині... У буковинських виданнях із тих часів про Шевченка не чути... Це були тяжкі для нашого народу часи, коли найталановитіша українська інтеліґентна молодь, із ріжних причин, перебігала масами в румунський табор, то німечилась, то виїжджала за стипендії від російського консуляту до – Росії.

Справа перемінюється з хвилиною, коли від 1884 товариства захоплюють у свої руки свідомі українці. Появляється українська преса ("Буковина" 1885), "Руська Бесіда" починає видавати місячник "Бібліотека для молодежі, селян і міщан" (1885), калєндарі, які рік по року надавало це товариство, стають народні не тільки змістом, а й мовою — в усіх цих виданнях появляються статті про Шевченка і його значіння, вони друкують Шевченкові твори то цілі, то вийнятки з них (нпр. "Калєндар" із 1887 р.), а то з додатком до "Ластівки", що замінила "Бібліотеку для молодежі", виходить окремою книжечкою для селян збірка висловів і Шевченкових наук ("Слова правди і науки"). Те саме торкається шкільних підручників для народніх шкіл. У міру того, як українці здобували на Буковині впливи і на полі шкільництва, шкільні читанки містять щораз більше виписків із Шевченкових творів (правда, їx було таки небагато) та статті про Шевченкове життя та його твори.

Разом із цим починаються і Шевченкові святкування (перший концерт із промовою проф. Стоцького — 1886 р.). Влаштовує їx то "Руська Бесіда" сама (1886), то з українським студентством та жіноцтвом (1887), навіть "Міщанська Читальня" в Чернівцях (1888 р.). Та часто в цих святкуваннях бувають перерви: так в 1889—1890 Шевченкового свята в Чернівцях не було, в 1891 р. влаштовано "вечерок в честь Тараса, Маркіяна й Юрія" з промовою проф. Стоцького, в 1892 р. відбулося величаве свято, в якому брав участь "Львівський Боян", чужі солісти, на якому було багато чужої публики й т. д., але ж сім років після цього ніякого свята в Чернівцях не було (1893—1900). З цього приводу було багато розмов, а то й неприємних суперечок між прихильниками щорічного святкування памяті Шевченка на зразок Галичини й Наддніпрянщини, і такими, що вважали такі щорічні святкування зайвими. В дискусіях на цю тему ці останні підносили, що ось німці не святкують рік-річно ні Ґете, ні Шіллєра, і таксамо румуни не владжують щороку свята в честь свого найбільшого поета Алєксандрі; зате перші зазначували вийняткове значіння Шевченка для української нації, вказували на приклад Галичини. Були ще й інші причини. Це був час упертої боротьби українського проводу за права українського народу на Буковині, а справою святкувань не було, без проводу, кому занятися. Правда, 1895 р. покликано до життя "Буковинський Боян", але й він не мав відповідного керманича. Щойно коли до Чернівців прийшов пок. Модест Левицький, людина великої енерґії, сам співак і дуже добрий орґанізатор музичної справи, все це відразу наладналося, і від 1900 р. до самої війни вже рік-по-року українське громадянство влаштовувало Шевченківське свяго. Ці свята були деколи дуже величаві, деколи (1906) бували на них представники державної (президент краю) та краєвої (краєвий маршалок) влади. За львівським звичаєм на такому загальному святі студентська молодь діставала окрему точку, звичайно — промову.

Буковина — край невеликий. То й Шевченківські концерти в Чернівцях збирали не тільки інтеліґенцію і зпоза Чернівців, але бувало на них багато селян. Нераз влаштовували Шевченківські свята чернівчани й на провінції (нпр. у Кіцмані, 1901 р.), доки вона згодом сама не спромоглася на власне свято. Нераз знов і в Чернівцях бували концерти і для ширшої громади.

Влаштовувала їx то сама, то з допомогою інтеліґенції, головно студ., чернівська "Міщанська Читальня", а властиво молодше покоління міщан, що згуртувалося було в т-ві "Руський Міщанський Хор" (1909, 1911, 1913), що мало доброго орґанізатора хору (Гундич) і гарних співаків. Шевченківські концерти "Руського Міщанського Хору" дуже поширили між міщанством пошану для Шевченка, бо ж на них були все й добрі рецитації Шевченкових творів і добрі промови, які виголошував, здебільше, хтось із інтеліґенції. Про Шевченківські святкування поза Чернівцями в 90 рр. XIX. ст. (з вийнятком свята у Вашківцях 1896 р.) не чути. Починаються вони в першому десятиріччі XX. ст., а саме 1909 р. (два свята) та 1910 р. (4 свята). А в 1911 році, коли на заходи українського інспекторату Краєва Шкільна Рада завізвала всі українські школи святкувати пядесятліття смерти Шевченка, не було села на Буковині, де не відбулося б шк. Шевченківське свято з участю цілого села... Дуже гарне було Шевченківське свято, що його в березні 1910 р. влаштували учасники курсу вищої освіти, самі селяни, і із власного почину (на закінчення курсу).

Цікаво, що й шкільна молодь Чернівців, у порівнянні з Галичиною, досить пізно взялася святкувати Шевченка. Та воно не диво. Учителями української мови чи в німецькій чернівській ґімназії, чи в учительській семинарії до 1893 р. були москвофіли, що ненавиділи українську мову, ненавиділи Шевченка, явно собі кпили з нього (С. Білинкевич), звали його мову хлопською, молодь була в переважній частині москвофільська, або взагалі несвідома, до національних справ байдужа... Коли 1896 р. основано українсько-німецькі паралельки при II. німецькій ґімназії, то справа відразу поправилася, але треба було чекати, аж ті молоді хлопці підростуть... Таким чином перше велике, добре підготоване, незвичайно гарне Шевченківське свято в чернівській І. ґімназії на честь "des Besten der ruthenischen Nation", як висловився директор Клявзер, відкриваючи свято, відбулося щойно 1900 р.

Це вдатне свято, про яке довго говорили в Чернівцях, а до якого учні українці запрягли й москвофілів (дириґував — москвофіл Вольський), мало великий вплив на молодь. Рік після цього вже відсвяткували память Шевченка обидві ґімназії, рік пізніше — вчительська семинарія, і так пішло рік за роком, кожна середня школа в кожному місті. Правда, бували нераз незрозумілі тепер дискусії в деяких ґімназіях (Кіцмань, Вижниця), чи, мовляв, якогось року не краще б відсвяткувати память нпр. С. Воробкевича чи Федьковича замість Шевченка, і наслідки таких дискусій бували такі, що взагалі того року ніякого свята не було.

Дуже гарні святкування були 1911 та 1914 р. В 1911 р., як уже ми сказали, відбувалися свята з розпорядку Шкільної Ради. Але ж у поодиноких школах підготови до свят почались були далеко до розпорядку влади. Незабутнім залишиться на все свято вчительської семинарії в Чернівцях у найбільшій салі в місті, в салі "Музичного Товариства", коли виведено вперше в Чернівцях збірну деклямацію "Великого Льоху", коли чернівська, чужа і своя, публика вперше почула "Бють пороги", коли маленькі діти із школи вправ лепетіли "Шевценкові вірсики". Таке саме незабутнє свято владила дівоча православна школа, де діти співали вмисне для свята скомпоновані (на жіночий хор) до слів Шевченка твори Євсевія Мандичевського. Те саме треба сказати про свято в реальній школі. А кіцманська ґімназія з приводу ювілейного року придбала гарний бюст Шевченка роботи М. Гаврилка. Бюст цей розбили 1914 р. москалі. Це була їx перша робота у цьому місті.

Всі такі святкування в мішаних щодо складу населення містах викликували пошану для Шевченка. Тимто не диво, що коли українці зажадали, щоб у Чернівцях одну вулицю назвати імям Шевченка, так узагалі ворожий до нас, маґістрат уволив волю українських радних, і одна вулиця й досі так і зветься: Strаdа Sеvcenco (колись: Szewczenkogasse).

Та такими святкуваннями не обмежувався культ Шевченка на Буковині. Бували тут і популярні академії (пригадую собі вдатну академію 19. березня 1911 р.). на яких саля "Музичного Товариства" була вщерть набита, були часто виклади про Шевченка, здебільша, взимі, і в Чернівцях, і на провінції, з рецитаціями його творів. А для молодого покоління мало велику вагу те, що професором української мови й письменств на університеті в Чернівцях був один із найкращих шевченкознавців — проф. С. Стоцький. Його студенти діставали підготову для зрозуміння Шевченкової творчости і як учителі середніх шкіл своє знання передавали всім учням. Вони ж утворили були між собою окремий "Гурток кобзарознавства", а "Кобзар" Шевченка зробили просто шкільним підручником... Це були такі часи на Буковині, що можна було це зробити. Ще й тепер стоять перед очима розпалені обличчя учнів, які, порозумівши по інтерпретації якогось Шевченкового твору, відчували велику гордість у серці, що мають такого великого поета, і найважніше, що вони його сяк-так зрозуміли... Висліди праці учасників семінаря пр. Стоцького сяк-так нашій громаді знані...

На закінчення цього нарису слід іще додати, що саме на Буковині появився перший переклад деяких Шевченкових творів на німецьку мову (Обріста, 1870), та що й пізніш пepęкладали йoгo буковинці, то українці (Cepгій Шпойнаровський, Олександер Попович), то німці (Артур Бош), і деякі з цих перекладів справді гарні (Поповича, Боша) й поетичні (пор. "Taras Schewtschenko, der grösste Dichter der Ukraine". Відень, 1914).

Не перевелися Шевченківські святкування на Буковині й серед змінених обставин. День 25. березня — це найбільше свято цілої української Буковини. Того дня що року донедавна були Шевченківські свята. Хоч "без початку" (без промови) й "без кінця" (без нац. гимну), як кажуть ті, що памятають передвоєнні часи — вони збирають (чи збирали) всіх українців із Буковини. Всіх — бо половина гостей стоїть під найбільшою салею в Чернівцях і побожно, з відкритою головою слухає... На це свято чекають цілий рік. Чекають із великою нетерплячкою. Та від двох років, через відому подію на концерті, того всенаціонального свята українців на Буковині немає... Земляки збираються видавати цілого "Кобзаря", бо досі встигли лише видати збірку поезій для дітей.

[Діло]