Виставка пам’яті художника проходила в лютому 2014 у виставковій залі Івано-Франківського відділення СХ. Сама подія була внесена у виставкові плани на січень місяць ще минулого року самим художником особисто. Останньою прижиттєвою виставкою, де брали участь твори Володимира Гуменного, була «Презентація» (колекція подарованих робіт ІФ ЦСМ, серпень 2013).
Автопортрет, 1978 р.
Для Івано-Франківська Володимир Гуменний – останній хранитель академічного підходу до акту творення і, одночасно, промоутер новітніх впливів, своєрідний місток від пафосної серйозності модерної естетики до грайливого лукавства постмодерну. В міському середовищі, незважаючи на міжнародний авторитет, він не користувався шаленою славою чи відповідною повагою, залишаючись скромним, дещо маргінальним графіком, який не набув ані учнів, ані послідовників:за браком вищої освіти не міг викладати у місцевому виші, тож не передав секрети майстерності нащадкам. Обласну мистецьку премію ім. Я. Лукавецького в 2008 році розділив з маловідомою майстринею ліплення сирних коників з Гуцульщини. За рік до смерті зробив єдину прижиттєву персональну виставку в Івано-Франківську (2012). Проте майже 300 робіт його авторства знаходяться в місцевих приватних колекціях, чотири чи п’ять, завдяки наполегливості Віктора Мельника, у фондах Художнього музею, дві автолітографії – у колекції ЦСМ.
В. Гуменний, портрет мами
В Станіславові-Франківську історично склалося так, що не школи, групи, стилі, меценати визначали позиції в мистецтві, популяризували його, впливали на розвиток, а індивідуальні досягнення, хоча й їх потрібно розглядати у відповідному історичному контексті. Володимир Гуменний належить до тих трьох, п’яти імен, чиї твори доноситимуть для наступних поколінь естетичні маркери, задаватимуть правила тону і, можливо, впливатимуть на цінову політику мистецького ринку.
За спогадами самого Володимира Гуменного, талант художника помітив у ньому вчитель малювання звичайної середньої школи у Снятині Ярослав Лукавецький. Потрібно зауважити, що абсольвент Краківської Академії красних мистецтв Я. Лукавецький сам був цікавим художником. Ще під час навчання в Кракові разом зі своїми приятелями та земляками Левом-Денисом Іванцевим, Михайлом Зорієм та поетом Богданом Лепким в 1933 році утворили мистецький гурток «Зарево»: влаштовували виставки, поетичні вечори та інші культурологічні заходи української громади. Саме Лукавецький, вражений унікальністю малюнків юного школяра, почав давати йому приватні уроки, а пізніше порадив матері Гуменного віддати сина на навчання до Києва в Республіканську художню школу.
В. Гуменний, портрет Ванцева, автолітографія
Роки навчання для молодого хлопчака з провінції були одними з найяскравіших в житті. Завдяки старанності, наполегливості та вродженому таланту Володимир дуже швидко став фаховим авторитетом для своїх однолітків. Завдання виконувалися легко й в задоволення. Жага до малювання зростала. Після школи він вступив до Львівського художнього училища ім. Івана Труша. Але період навчання на цьому не завершується. Практично до кінця ‘80-х художник знаходиться в стані пошуку власної теми, образної мови, характерної естетики. На шляху до створення мистецького іконографічного стилю та виразної авторської манери Гуменний випробовував різноманітні напрямки: натюрморти-обманки і романтичні пейзажі, портрети приятелів-знайомих і книжкові ілюстрації, мертву натуру і автопортрети. Ці пошуки стосувалися лишень проблем естетичного і не позначалися на тематиці, малювалося все, окрім політичних та соціальних сюжетів.
В. Гуменний, "Абстракція", дерево, левкас
Гуменний довго рухався в пошуках образності, багато часу присвятив ремісничому навчанню (мабуть у цьому значна заслуга Я.Лукавецького). Нескінченні вправляння в рисунку, акварелі, живописі олією. Ну і опанування графічними техніками – офорт, акватинта, літографія... Вражає ретельність проробленості, чіткість промальованості та якість видруків. Майстерна скрупульозність як ознака вміння? Віднаходив старі підручники, звертався за порадами до знавців справи, експериментував та випробовував нове. Графіка сама по собі річ технологічна, тому розуміння друкарських процесів, оволодіння секретами технологій і вміння оперувати ними відігравало важливу роль для образотворення. Багато часу наполегливо і ретельно художник студіював різноманітні техніки, випробовував, шукав, експериментував з їхніми виражальними можливостями.
В. Гуменний, новорічний автопортрет
Графічні твори мають ще й ту специфіку, що надаються до авторського репродукування. І це дещо більше, ніж просте застосування певної техніки, яка дозволяє тиражувати твір. Авторські відбитки є основною частиною мистецького вираження. Хочу нагадати про це, адже репродуктивний спосіб дуже часто і необачно розуміють лише як різновид допоміжного продукту, що лише супроводжує створення оригіналів. Йдеться, однак, про самостійний жанр мистецтва, що відрізняється широким спектром можливостей технічної реалізації і, тим самим, специфічного висловлювання. Літографія дозволяє робити багато відбитків – свого часу вона виконувала функцію, котру пізніше на себе перебрав офсет: реклами і пропаганди. Колись графічні роботи виготовлялися великою кількістю екземплярів задля доступності для ширшого кола споживачів, а також слугували способом соціальної пропаганди політичних ідей. Натомість наприкінці ХХ ст. художники, аби забезпечити відповідну ринкову вартість графічним листам, почали обмежувати тиражі видруків – десять, двадцять відбитків вважалось достатнім. Відповідно, всі вони нумеруються з вказанням тиражу.
В. Гуменний на початках вдало випробував себе ілюстратором текстів. Диктувалося це швидше не любов’ю до літератури, а тодішніми можливостями отримати замовлення на виготовлення ілюстрацій. Помітним був вплив такого авторитету, як М. Шемякін, який проілюстрував багато книжок. Мистецька цінність ілюстрації полягає в тому, що вона може існувати як самостійний аркуш, як це було в старих фоліантах, в яких сторінки з малюнками могли вийматися. Застосування старих технік надає ізольованому розгляданню поштовх, оскільки вже техніки самі по собі вимагають нав’язану із середовища композиційну побудову, яка має власну якість зображення. «Коломийки у записах Івана Франка» (1984) та «Ілюстрації до стародавніх літописів» (1985) зроблені в техніці офорту і підмальовані аквареллю. Також ним була успішно освоєна і окупована територія екслібрису – книжок у ті часи читалося багато, у всіх були чималенькі бібліотеки, тож книжковий знак був затребуваним як друзями, так і багатьма замовниками (ExLibris О. Коровая, 1984, офорт; В. Макара, 1983, зм. тех.; Л. Шулгайте, 1984, офорт, акватинта; М. Фіголя, 1985, офорт; І. Герети, 1985, автолітографія та ін.).
В. Гуменний, "Знак", автолітографія
На своїй першій персональній виставці у Вільнюсі в 1985 р. Гуменний виставляє 40 офортів і літографій та заявляє про себе, як про вправного, зрілого, досвідченого майстра. «Новорічний автопортрет», 1983, офорт, акватинта – характерна для митця праця періоду пошуків стилю, з яскраво вираженою іронією та грайливістю святкового стану. Виставка, відгуки, продажі, набуті знайомства та налагодження професійних контактів стали важливою подією в житті художника. Роботи виставки демонструють фіксацію означуваного через консервативну традиційність. Автопортрет, Чорногора, Сосна, Маки, Чорт, Жаба і Саранча, Дикий виноград – перелік іконологічних атрибутів, що демонструють космогонію художника. Все гарне, вправне, чемне, але поки що без яскравої виразності та самодостатньої самобутності. Пізніше ці роботи раз по разу (доречно чи ні) виникатимуть в каталогах на інших виставках – художник не відмовлятиметься від важливості першого досвіду. Митець демонструватиме типові приклади оновлення занять з графічними техніками, які декілька століть супроводжують історію мистецтва. проте цей інтерес сигналізує, у всякому разі, про більше, ніж просто про повернення до перевірених способів.
В. Гуменний, "Пророки", дерево, олія
Гуменний підсвідомо тяжів до виходу за рамки встановленого модернізмом канону краси. Цей вихід він віднайшов в іронії, цій примарній рисі, яку не кожен здатний вловити, адже вона долає межі усталеного, консервативного, епічного. Побувавши в 1990 р. протягом двох місяців у Канаді (Монреаль і Оттава) мав змогу побачити в галереях оригінали робіт знакових для нього росіян Олега Целкова та Михаїла Шемякіна. Мав бажання навіть придбати літографії Шемякіна, дивувався доступним цінам. Тоді й зрозумів різницю між авторським видруком та тиражем, зробленим у спеціальних майстернях для продажів в численних галереях. Канадські виставки апелювали до смаків діаспори: Козак Мамай, Україна, калина... Але саме тоді відбувалося переосмислення православного іконопису з позицій атеїстичного, декоративного, візуалістичного підходу, а не спекулятивного сакрально-метафізичного чинника трансценденції у потустороннє, перетворення ікони в артефакт, елемент дизайну, побутової речі. І в той же час не йдеться про подолання традиційних меж картини, навпаки: засоби, які застосовує художник, аж занадто консервативні (привілей друкованої графіки). Треба відмітити постмодерну уважність до ремісничого боку твору: графіка друкувалася на високоякісному папері, інколи ручного черпання, живопис малювався на дошках, обов’язково з левкасом та зворотніми клинами, – робилося на віки. Задня сторона за зробленістю не поступалася лицевій. Техніка літографії чи живопису доведена до досконалості, але блиск майстерності не відвертає увагу від тривоги і неспокою в змісті твору. Художній спадок художник використовує не тільки в якості матеріалу, але й для відображення власної інтуїції та тлумачення.
В. Гуменний, "Той, що кричить"
Варто пригадати ще декілька людських рис художника. Володимир Гуменний страшенно любив книжки та альбоми. Особливо цікавився філософською літературою та альбомами про інших художників. У майстерні мав надзвичайно багату бібліотеку. Усіх, хто був його гостем, вражав дивовижний порядок. «Як у аптеці» – жартував маестро, бо завжди знав, де що лежить. Літографський верстат після кожного прогону був ретельно вимитий. Навіть коли після дружніх гулянок, які деколи затягувалися допізна, залишався безлад, він прибігав о 5-ій ранку і наводив глянц. Звичка щодня прокидатися о 5-6-ій ранку також була незмінною до кінця життя.
В. Гуменний, "Скіф", картон, олія
У 1990 році митець отримує найважливішу свою мистецьку нагороду – Гран-Прі бієнале графіки малих форм в Сеулі, Корея (у 1988 цю нагороду отримали роботи Ігоря Подольчака зі Львова). Ефект полягав у вчасності і значимості, а також матеріальному винагородженні, що вплинуло на подальший ріст цін на роботи. 38 річному художнику, який нещодавно став членом СХ, міжнародне визнання вельми допомогло для подальшого самоствердження і підтвердження авторитету в замкнутому, затхлому середовищі радянської спілки.
В. Гуменний, "Той, що сміється", автолітографія
Якщо оцінювати серію його робот з «ликами», впадає в око різноманітність міметичних варіацій: від традиційних серйозно-сумних образів «святого з ікони» до іронічно-саркастичних обличь кумедних героїв з телевізора. Роботи просякнуті духом поетичного. Це дозволило художнику поєднати холодну, раціональну об’єктивністю елементів мови і зображення із емоційним ангажементом, що стає видимим і достовірним. Експресивність жестів цього «дикого» живопису перекривається іронією. Про «віруючий» спалах тут не може бути мови. Роботи просякнуті духом поетичного. Балансуючи на межі конфронтації поетик художник залишається вірним традиції, а відсутність концептів пояснює метафізикою: «Не шукаю сюжетів, вони самі приходять. Сам не знаю звідки це береться, але знаю, що мушу донести це до інших. Я ніби передавач».
Класика відходить в минуле як занадто далека і відірвана від реального життя, а раціонально заплановане та інтуїтивне вступають у надзвичайно обережний діалог. Прототипи зведено до коротких формул у вигляді матриці ликів. У цій сакральній формі зображень, яка передавалася від одного покоління до наступного, Гуменний змінює загрозливо-серйозне емоційне тло на іронічне. Цьому авторському постмодерному мессиджу сприяють і позолочені рами, які за задумом художника є частиною твору. Митець пристосовує знак до сфери реального буття, роблячи його медитаційною формою і способом означення присутності в конкретному місці. Його мистецька енергія часто розвантажується у тематичних поштовхах, які надалі знаходять свій вираз одночасно у багатьох техніках – апробоване в літографії неодноразово повторюється, або варіюється в живописі. І навпаки.
В. Гуменний, "Одноокий", дерево, левкас
На початку ‘90-х, після проведення трьох перших міжнародних бієнале "Імпреза" в Івано-Франківську, інтерес до мультижанривості та полістилістики серед місцевих художників досяг апогею. Пошук утопії і відображення повсякденного світу, абстракція та фігуративне мистецтво наглядно демонстрували плюралістичний підхід до образотворення. Напрям «творів відкритого мистецтва» (за У. Еко) звертав увагу на проблеми відродження художніх традицій, комплексності та багатовимірності творів за змістом і формою без необхідності приносити в жертву дискурсивний та аналітичні процеси. Прагнення до свободи в мистецтві було спрямоване на пошук власного самовираження. Не уникнув цього і ареал зацікавленості Гуменного.
Здається, що в творах Гуменного ‘90-х, сповнених сарказму, жартів, іронії, немає нічого святого, все ставиться під сумнів, розриваються всі зв’язки з класикою. На гравюрах і картинах цього періоду автор надає велику увагу інтенсивності кольору. Але з часом його твори відходять від колористичної домінанти в бік лаконічно змальованого людського обличчя, яке перетворюється на постійний умовний знак, де змінюються лише окремі деталі. Твори Гуменного ніби вбирають в себе історичність і різнобарвність культури разом з бажанням інтегрувати в гравюри і картини нові, або історичні іконографічні знахідки – Скіфію, християнство, сучасність.
Напрямок мистецької абстракції у Франківську ‘90-х характеризувався певною кон’юнктурністю: після такої кількості абстракції на «Імпреза»-х гріх було самому так не спробувати, але вони також відмічені екзистенційною драмою та новими закликами до художньої свободи. Відсутність фігурних чи пейзажних навіювань не є наслідком відмови від зображення. Митець зосереджується на боротьбі з матерією в її найбільш елементарній формі, моделює складну багатошарову фактуру, надаючи її існуванню особливого виміру. Художник застосовує традиційні малярські прийоми з простотою і автентичністю, вірячи, що живопис є специфічним результатом людського досвіду. Краса означає для митця особливий випадок правди про природу. Живопис Гуменного є викликом, кинутим минущості, інструментом, завдяки якому людина в стані заслужити божий dasein вічного сьогодення, де все стається без «раніше» і «потім». Його мистецтво переступає кордони картини, відтворюючи міфологічні та символічні аспекти світу.
«Імреза-95-Графіка», мабуть, відбулася завдяки тому, що В. Гуменний погодився бути куратором цього розділу. Так, був у нього і такий досвід. А ще в Івано-Франківську він був головою журі виставки-конкурсу «Собор» у 1996 р., що проводилася в Художньому музеї за підтримки настоятеля Катедрального собору УГКЦ о. Миколи Сімкайла. Назагал ‘90-ті були дуже насиченими різноманітними виставковими проектами - від вже згаданих до заполітизованої «Dachau’96» в Німеччині чи салонного «EUROART’99» в Барселоні. В 2000 році митець мав персоналку в Москві. На початку 2000-х Володимир Гуменний разом з івано-франківським живописцем Володимиром Чернявським організовують декілька місцевих ініціатив – «Ознака», «ФранкоДон», а пізніше активно опрацьовують та захоплюють ринок мистецтва примарного Риму. Результатом чого стають декілька «престижних» гучних нагород та титулів Гуменного: член-кореспондент, академік Міжнародної Академії Модерного Мистецтва, Рим, Італія (2001), заслужений художник Міжнародної Академії Модерного Мистецтва, Рим, Італія (2003), академік, професор Міжнародної Академії літератури, мистецтва, науки «Greci – Marino», Версаль – Турин, Італія (2006); визнання «художник ХХ століття» – Міжнародна енциклопедія модерного і сучасного мистецтва, Видавничий Дім «Альба», Італія (2006); Приз культури Міжнародної Академії Модерного Мистецтва, Рим, Італія (2007); Премія А. Ван-Дейка, Рим, Італія (2007); Премія Мікеланджело, Рим, Італія (2008); Премія Леонардо да Вінчі, Рим, Італія (2009); Спеціальна Премія Мартіна Лютера Кінга, Рим, Італія (2009); Премія В. Ван Гога, Рим, Італія (2011).
В. Гуменний, "Час. Портрет батька"
PS. Бажання володіти медальками – просте, людське і нескінчене. Не знаю, чи це щось дало для капіталізації імені художника, – останні роки він почував себе не дуже заможно, і радів виходу на пенсію та можливості отримувати регулярне фінансове забезпечення. Красень-мужчина, Володимир Гуменний часто приймав авантюрні рішення, залишив по собі багато загадок, в тому числі в особистому житті. Але є в його біографії й такі сторінки, котрими він гордився й вважав за історичні надбання. Тепер це не має значення. Залишилася його творчість. Шукаймо загадки там.
12.03.2014