В роки Другої світової війни Третій Рейх масово не розробляв та не застосовував біологічної зброї. На питання, що вплинуло на відмову Гітлера від біологічної зброї, серед істориків немає згоди. Можливо, тут далися взнаки особисті фобії фюрера, зокрема спогади про отруєння отруйними газами під час Першої світової війни або страх перед мікробами.
Німецька військова машина відставала не лише від Японії, яка відома своїми агресивними біологічними атаками на цивільне населення Китаю, розповсюджуючи серед нього холеру і чуму, але й навіть не наближалася до того біологічного арсеналу, який мали СРСР, Британія та США.
Тим не менше, інтерес до нацистських експериментів з біологічною зброєю не стихає і досі. Відомо, що низка інститутів Третього Рейху працювала над захистом від потенційних біологічних атак. Цілком можливо, що нацисти переступили тонку межу, яка відрізняє захист населення від розроблення наступальних обзроєнь. Клаус Райнхардт, науковий співробітник Університету Тюбінгена, виявив архівні документи та опублікував статтю в науковому часописі Endeavour, в якій навів докази, що в концтаборі Дахау під час Другої світової війни провадилися роботи з одержання малярійних комарів, яких, очевидно, планувалося застосовувати як зброю.
У 1942 р. з ініціативи Г. Гіммлера був створений Ентомологічний Інститут Ваффен-СС, основною метою якого була боротьба з епідеміями тифу, який розносили воші серед в’язнів концтаборів, що їх використовували як рабів на військово-промислових підприємствах. Очолити інститут доручили біологу Едуарду Мею, переконаному нацисту (у своїх статтях він критикував теорію відносності А. Ейнштейна та закликав до впровадження «індо-германського духу» у природничих науках). Іншим кандидатом на цей пост, до речі, був Карл фон Фріш, майбутній нобелівський лауреат за роботи про механізми спілкування бджіл за допомогою танцю. Нацистам, очевидно, не сподобались його «неарійські» корені.
У 1943 р. Мей отримав кошти на програму розроблення пестицидів для захисту урожаю на полях Рейху, якщо союзники спробують знищити їх, наславши масово комах. Принагідно він одержав завдання «вивчати властивості шкідливих для людей комах, щоб встановити можливість їх практичного використання та зміцнення захисту проти них».
З документів, які знайшов Рейнхардт, відомо, що Мей досліджував малярійних комарів роду Anopheles, аби встановити, чи союзники можуть їх використати для біологічної атаки на Третій Рейх. Однак архіви показали, що його робота не було виключно оборонною. Серед документів, зокрема, є звіт про експеримент, як довго ці комарі здатні виживати без їжі під час транспортування літаком. Мей виявив, що самки виду Anopheles maculipennis є більш живучими, ніж A. bifurcatus. «Цей результат дуже важливий, - писав він, - тому для практичного використання слід використовувати саме А. maculipennis». Остання фраза зі звіту наводить на думку, що комарів планувалось транспорувати на територію противника.
Незважаючи, що відкриті документи показують, що нацисти таки розробляли біологічну зброю, однак, Рейнхардт припускає, що біологічна програма нацистів загалом залишилася на зародковому етапі – «достатньо проста і, скоріше за все, взагалі неефективна».
Він також зазначає, що не виявив даних про зв’язок Ентомологічного Інституту Ваффен-СС з експериментами у Дахау під керівництвом сумнозвісного спеціаліста з тропічної медицини Клауса Шиллінга, який експериментував над людьми, заражаючи їх малярією. Крім того, немає доказів і про зв’язок з гіпотетичною біологічною атакою нацистів, яку, за даними історика з Єльського університету Френка Сноудена, вони здійснили проти союзних військ в Італії, використавши комарів, начинених плазмоїдом малярії.
Те, чи ентомолог Мей дійсно розробляв нацистську біологічну зброю, ще потребує підтвердження. Чимало важливих документів наприкінці війни були знищені німецькою та радянською адміністрацією. Тож питання, яких насправді масштабів, попри усю гидливість фюрера, досягла нацистська програма створення біологічної зброї, фактично залишається без відповіді.
24.02.2014