З червня цього року в київській Свято-Михайлівській клінічній лікарні на лікуванні перебували 17 пацієнтів (10 чоловіків і 7 жінок) із підтвердженим діагнозом гарячка Західного Нілу, трьох пацієнтів лікарям не вдалося врятувати через важке ускладнення гарячки – менінгоенцефаліт, повідомила директорка Департаменту охорони здоров’я КМДА Валентина Гінзбург.
Геморагічна гарячка Західного Нілу (або західнонільський енцефаліт чи «качина лихоманка») — гостра зоонозна арбовірусна хвороба з трансмісивним механізмом передачі інфекції, яка передається через укуси комарів. У важких випадках супроводжується гарячкою, запаленням мозкових оболонок та речовини головного мозку, лімфаденопатією, ураженням слизових оболонок, екзантемою.
Головним джерелом та резервуаром гарячки Західного Нілу в природі є 17 видів переважно перелітних птахів, які у крові мають високі концентрації вірусу, він циркулює в них до 2 тижнів. Резервуаром також можуть бути деякі дрібні ссавці, гризуни, кажани, але в них концентрація вірусу значно менша і зберігається він в них нетривало.
Переносники захворювання — численні види комарів, які інфікуються кров'ю інфікованих птахів, далі вірус потрапляє в слинні залози комара, а під час укусів може потрапляти в організм людей і тварин, де здатний розмножуватися і призводити до хвороби. У комарів існує вертикальне передавання вірусу своєму потомству. Вкрай рідко у людей можливе контактне зараження кров'ю тварин. Інфікована людина не заразна.
Проведені дослідження філогенезу вірусу гарячки Західного Нілу встановили, що він зародився у Африці приблизно тисячу років тому з двох інших вірусів, які є зоонозними й спричинюють хвороби у птахів і ссавців. Є певні здогадки, що передчасна смерть Александра Македонського з явними виявами енцефаліту могла бути зумовлена саме гарячкою Західного Нілу, тому що саме в той період поблизу столиці його держави Вавилону (сучасний Ірак) спостерігали велику пташину епізоотію з чималою кількістю загиблих птахів.
У 1937 році науковці під час проведення досліджень на вірус жовтої гарячки виділили з крові хворої в районі Західного Нілу в Уганді новий нейротропний вірус. У подальшому в серії серологічних досліджень 1939 року було виявлено, що мешканці Африки мають антитіла до цього вірусу в широкому діапазоні від 1,4% в Конго до 47% у регіоні Судану та Білого (Західного) Нілу. Через таке переважання хвороби в останньому регіоні їй і була присвоєна назва "гарячка Західного Нілу". У 1940–1950-х роках були виявлені сліди хвороби в Єгипті та Індії. Зокрема 90% жителів Єгипту старші 40 років мали антитіла до збудника цієї хвороби. Вірус вперше був визнаний причиною тяжкого менінгоенцефаліту в літніх осіб з можливістю летального наслідку під час епідемії в Ізраїлі 1957 року.
У 1953 році вірус виявлено у птахів (ворони і голубоподібні) у районі дельти Нілу. До 1997 року вважалося, що вірус Західного Нілу для птахів не патогенний, проте пізніше з'ясувалося, що у птахів він також може спричинити смертельну хворобу.
Найсерйозніший спалах цієї хвороби в Європі стався в 1996–1997 роках у Румунії, коли захворіли близько п'яти тисяч людей. У 1999 році цей вірус був завезений в Нью-Йорк і поширився в Америці, щорічно там хворіє пересічно кілька тисяч осіб. На відміну від Європи, де захворювання клінічно перебігає переважно в середньотяжкій формі, завезення цього вірусу в Північну Америку спричинило тяжкий спалах, який супроводжувався високою летальністю (спочатку була 10%, потім зменшилася до 3–5%). Розслідування причин цього явища показало відмінності біологічних властивостей комарів в Європі та США: останні більш активно нападають на птахів і людей.
В 2018 році захворювання спостерігалося в багатьох країнах Європи, найсильніше постраждали Сербія, Італія, Греція, Угорщина і Румунія.
У більшості людей інфекція протікає безсимптомно, проте у 20% хворих розвивається грипоподібні захворювання, що характеризується різким підвищенням температури, головним болем, болем у горлі, м'язах, суглобах і спині, слабкістю, нудотою і діареєю. Можуть бути також висипання на тілі, збільшення печінки та селезінки, ураження нервової системи — менінгіт, енцефаліт, ознаки ураження головного мозку (розлади свідомості, парези, паралічі).
Хвороба починається гостро – з ознобу і швидкого підвищення температури тіла, що супроводжується симптомами інтоксикації. Хворі скаржаться на слабкість, різної інтенсивності головний і очний біль, міальгії, артралгії, ломоту в тілі. Іноді може бути нудота та помірне блювання. При об'єктивному огляді з перших днів хвороби часто виявляють генералізовану лімфаденопатію, рідше – збільшення печінки та селезінки, кон'юнктивіт, склерит. У певної кількості хворих на шкірі спостерігають макуло-папульозний висип, який при тяжкому перебігу може бути з геморагічним компонентом. Інколи хворі скаржаться на непродуктивний кашель, біль у горлі. У пацієнтів із вираженим інтоксикаційним синдромом хвороба може супроводжуватися посиленням головного болю, симптомами подразнення мозкових оболонок, всі ці прояви обумовлені токсичною енцефалопатією. Загалом клінічний перебіг хвороби при цьому сприятливий. Гарячковий період триває від 2 до 6 днів. У важких формах може розвиватися менінгіт або енцефаліт.
Специфічної терапії наразі не існує. Лікування симптоматичне. Після успішно перенесеної хвороби формується стійкий напружений імунітет.
В Україні вірус гарячки Західного Нілу віднесений до I групи особливо небезпечних і за міжнародними стандартами ВООЗ належить до IV групи ризику. Робота з ним вимагає забезпечення максимального рівня захисту. За своєю будовою вірус подібний до інших, що спричиняють енцефаліти, та вірусу гарячки Денге.
На сьогоднішній день хвороба розповсюджена в багатьох країнах Африки, Азії, Середземномор'я. Окремі спалахи реєструються в країнах Центральної Азії (Казахстан, Туркменія, Таджикистан), Закавказзя (Азербайджан, Вірменія), Росії, США, Канаді, Мексиці, країнах Центральної Америки і Карибського басейну, Австралії.
Захворювання сезонне, переважно припадає на літо та осінь.
30.08.2024