Сумна вість.

У Львові дня 19 (31) сїчня 1889.

Потрясаюча вість прийшла вчера вечером з Відня. Цісаревич Рудольф, наслїдник трону, утїха і гординя свого батька, єдинак матери, надїя народів великої монархії, любимець всїх приятелїв мира, світла і поступу, помер наглою і несподїваною смертію. В самім розцвітї житя, коли молодечій запал єднаєся з мужескою розвагою, зійшов з поля, де ждала єго многа, велика і вдячна робота.

Ще два місяці нема, коли отець єго цісар Франц-Іосиф, святкував тихо але не тим менше світло рїдкій ювилей 40-лїтного панованя, богатого в преважні историчні подїї. Небавом потім цісарскій дім знов обходив веселе свято родинне, заручини наймолодшої доньки. Нинї в тім домі найбільшій сум і жалоба. Наглий, страшний грім потряс єго до самої основи і наробив спустошеня, котре нїчим не дасться усмирити. Проявилася раз в цілій яркій наглядности велика траґедія людского житя, несталість всего земного щастя.

Цісаревич Рудольф був передвсїм мужем спокою, хотя і займав високе становиско в армії і для него спеціяльно утворена зістала нова посада верховного инспектора войскового. На тій посадї показав і потрїбну дїятельність, але з всего єго житя видко було, що душа єго куди-инде тягне.

Бажанє науки, жажда знаня тягнула єго за молодших лїт пізнати чужі краї, робити далекі подорожи на Всхід. Відтак заявив кількократно своє замилованє до світла і поступу при всїляких нагодах, особливо в памятній промові при отвореню електричної вистави у Відни. Наконець розпочав велике дїло, котре красно свідчило о стараню будучого монарха пізнати свої краї і народи, намірене і розпочате на велику скалю видавництво Die osterreichisch-ungarische Monarchie in Wort und Bild, і не тілько протектором був литератури та науки, але і сам брався до письменства, і за оден з єго удачних молодечих творів віденьска академія наук именувала єго своїм членом. Кілька разів заявив погляди, відповідаючи теперїшному устроєви житя і потребам часу, погляди не конче східні зо змаганями могучих тепер факторів в Австрії, прямуючих до заверненя теперїшного розвою политичного, соціяльного і культурного в реакційно-клерикальнім напрямі. В тім взглядї, хотя лїтами був ровесником теперїшного нїмецкого цісаря

Вильгельма, однак думками більше був зближений до єго попередника і батька Фридриха, котрого також постигла траґична доля, заким міг перевести в житє свої наміри.

Що до єго становиска супротив заграничної политики австрійско-угорскої монархії ходили різні вісти. Межи иншим голошено, що він не єсть прихильником союза з Німеччиною і Италією, а велїв-би звернутися радше в противну сторону. О скілько ті вісті оправдані, не беремося розсуджувати. На всякій спосіб вплив єго на заграничну политику не був того роду, щоби так легко і скоро надав тій политиці иншій напрям.

Супротив поодиноких народностій многоплеменної австрійско-угорскої монархії оказувався, як на будучого монарха годилося, рівно прихильним і безсторонним для всїх, не переносячим одних по-над других. Спеціяльно у Русинів лишив милу памятку по собі з своїє подорожи по нашім краю перед півтора роками. В часї своєї короткої гостини оказував при всякій нагодї, що інтересуєся Русинами і рускими справами. Полякам кілька разів пригадував, що Галичину замешкують дві народности, не тільки польска але і руска, і висказував все, що має найсердечнїйші чувства для обох народів нашого краю. В Народнім Домі сказав на промову митрополита: "Ми знаємо дуже добре вірність руского народу. Сю вірність доказали Русини на многих боєвищах, таж власне дуже хоробрі полки були руского роду. Будьте увірені, що ми вашим историчним розвоєм, вашими переказами, вашим литературним крїпленєм і найживійше интересуємось і маємо до них все найтеплїйшу симпатію. Кличу до вас в вашій мові: рускій нарід нехай жиє! многая лїта!" А при закладаню угольного каменя до нового будинку рускої семинарії духовної підписався на фундаційній грамотї pускими буквами і сказав: "Нехай Бог благословить і хоронить рускій нарід і єго стародавну святу церковь! Многая лїта!" Слова "Многая лїта" виговорив по руски, і з рускими селянами та міщанами старався також приязно розмовляти по руски. Гостина цісаревича не мала вправдї нїяких политичних наслїдків для Русинів, але Русини оказували вдячність і за той луч сонця, котрий на хвилю освітив темне їх житє.

Після праґматичної санкції і після законів австрійского дому трон по смерти цісаря Франц-Іосифа мав-би припасти передо всїм мужеским членам родини, а аж їх вимертя членам женьским. От же найблизше право до трону мав-би брат Кароль-Людвик, о три роки молодшій від цісаря, а відтак єго сини. Архикнязь Кароль-Людвик знаний в Галичинї, бо тут в-части виховувався, і Поляки навіть робили собі з того титулу деякі надїї. і в пізнїйших часах оказував, що интересуєся галицкими справами; межи иншим знана єго розмова з митрополитом Іосифом Сембратовичем. Та се ще далекі вигляди. Цісар Франц-Іосиф ще крїпкій здоровлєм і не дійшов ще навіть до старечого віку, а в житю своїм вже нераз дав докази, що і тяжкі дари судьби потрафить перенести з мужескою силою.

[Дѣло]