Мені минулого тижня довелося бути на крупному семінарі, де були представлені провідні експерти в області економіки і політики, і вони робили висновок про 2013 рік. І їхній висновок вмістився в одному слові – стагнація. Ніхто не очікує ніяких проривних рішень ні в економіці, ні з боку влади, ні з боку бізнесу. Ніхто не очікує нічого в політиці. Правда, там було сказано, що є кілька факторів, які цю стагнацію, це болото можуть збурити і підірвати. Наприклад, дискусія навколо цивілізаційного вибору – в Росію чи в Європу. Наприклад, клінч між опозицію і владою в парламенті, який може просто паралізувати роботу.
Єдиним виходом може бути розв’язка неймовірного характеру. І у зв’язку з цим сумним висновком постають три питання:
- якщо брати особистісний вимір, то що мають робити в цій ситуації люди, які займалися і займаються політично-громадською діяльністю?
- якщо брати структурно, то чи треба підтримувати існуючу опозиційну трійку в парламенті чи творити щось нове, і це нове може бути продовженням громадської діяльності? А може бути пошук політичного виміру, і що робити з президентськими виборами. Я нагадаю, що у 2002 році за два роки до президентських виборів тодішня опозиція почала готуватися. Теперішня не готується взагалі, і це парадокс, який поки що важко пояснити.
- Найпростіше, на мою думку, було би підтримати трійку опозиційних сил. З декількох причин вона отримує рівень суспільної довіри, вона поки що пробує перехопити порядок денний і нав’язати свою ініціативу. Як би ми не ставилися до блокування, суспільство підтримує ідею і спосіб, якщо опозиція буде демонструвати ефективні ходи. Ніби цей шлях виходить простим, але тут є вузькі місця (як-от єдиного кандидата у Президенти), і це може розірвати, і це почне діяти ближче до кінця 2013 року.
Мій прогноз: якщо кандидата не визначити до старту президентських виборів, то на 90% ми їх програємо, опозиційна сторона їх програє, Янукович виведе в 2-й тур найбільш зручного для себе кандидата. Другий момент – в тій трійці на сьогодні слабка ланка є «Батьківщина», тому що в неї є багато ознак, які вказують, що це може бути другий НУ-НС. По-перше, тому що справжній лідер – у тюрмі, а назначений лідер є керуючий, 7 партій поки що не об’єднуються в одну. Всі партії мають розпуститися і влитися в «Батьківщину» (законодавство іншого варіанту не допускає), наприклад, на чолі з Яценюком, і якщо опозиційна трійка не буде між собою домовлятися і будуть сваритися, то це може бути простір для чогось нового.
Соціологи нам кажуть, що є 20% людей, які хочуть чогось нового, але треба сказати, що ці 20% були завжди. Теоретично є певна частина людей, яка не задоволена ні теперішньою провладною двійкою («регіони» і комуністи), ні провладною трійкою, але я не бачу зараз явних факторів, які явно вказують на явну потребу у створені чогось нового. Мені здається, що вона є швидше відкладеною потребою – така латентна потреба, яка може себе реалізувати в залежності від того, як буде перебігати 2013 рік. Якщо хтось із нас думає про те, щоб творити щось нове, то до того треба готуватися і осмислювати. І дивитися, коли для цього настане певна ситуація.
Якщо говорити про ідею такої нової сили, то моє переконання полягає в тому, що головною місією на теперішньому етапі є здійснення цивілізаційного вибору в сторону Європи, місія завести Україну в Європу. Я особисто виходжу з того, що Україна один на один не встоїть проти Росії. Я є за те, що ми можемо претендувати на власні цілі, але не зараз, а в наступному поколінні. На сьогодні з точки зору безпеки, модернізації, захисту нам треба заходити в Європу, і політична чи громадська сила, яка би таку ціль поставила як головну (не в залежності від того, що робиться в Європі і наскільки ми зараз до цього готові), могла би здобути суспільну підтримку. Бо прихильники цієї ідеї є.
Я вважаю, що взагалі є три серйозні ідеї, навколо яких все може крутитися. Це євразійський вибір, це ідея «третього шляху», це ідея цивілізаційного вибору в Європу.
Я не бачу можливості робити таку силу на базі дрібних партій правого спектру. Є 150 партій, які себе називають правими, національними, центристськими правоцентристськими і т. д. На сьогодні, на жаль, суспільна підтримка цих сил є невисока. І найбільш болісна ситуація є в «Нашій Україні». І це яскравий показник: ліпи – не ліпи ці маленькі партії докупи, нічого не вийде. Тому, якщо наважуватися на творення чогось нового, це має бути справді щось нове – і в назві, і в ідеї, і в організаційній побудові. Я би на цю тему думав, бо круглий стіл у Львові черговий раз показав, що в багатьох реґіонах, де пропонуються такі теми на обговорення, збирається дуже багато людей. Значить, це хвилює.
Відповідей прямих немає. На сьогодні є варіанти. Треба обговорювати. І, власне, чому збираються такі круглі столи – щоби ми спробували з’ясувати, чи витворюється цей напрямок. Я думаю, що така ідея, така справа може визрівати. Якщо опозиційна «трійка» продемонструє те, що чекає від них суспільство, то з точки зору інтересу держави треба організовувати парламент на підтримку цієї «трійки».
Це однозначно, тому що на кону президентські вибори. Якщо Янукович виграє другий раз, то вся молодь виїде за кордон, другого терміну вона не витримає. Якщо ж в опозиційній «трійці» будуть тектонічні розломи, то нам треба мати запасний варіант – план Б. Отой план Б може бути тою картою, яку ми тримаємо в задній кишені, яку можна витягнути або не витягнути.
З виступу на круглому столі
(Львів, 9 лютого 2013 р.)