Маніфест, цінності і організаційно-фінансові засади діяльності партії. Це те, навколо чого зараз найбільше точиться дискусій в середовищах небайдужих громадян України.
Логіка, яку сповідую я в цій діяльності, полягає в наступних тезах:
- Ми маємо погану владу. Основними рушіями діяльності нашої влади на сьогодні є: як назавжди закріпитися при владі і як продовжувати збагачуватися. Така ситуація не може задовольняти всіх громадян.
- Ми маємо сьогодні три опозиційні політичні сили і, звичайно, вони пробують якось боротись. У нас є традиція, що опозиція ризикує стати другим обличчям дволикого Януса. Одним є влада, другим – опозиція, і вони час від часу міняються місцями. Але від цього нічого не змінюється в суспільстві. Ці метаморфози ми вже бачили. Тому всі задають питання: а чи є гарантія, що ця опозиція буде боротися за інтереси суспільства? Важко відповісти, і навіть самі опозиціонери, будучи чесними перед собою, не зможуть впевнено відповісти.
- Сьогодні в опозиції є два сценарії, які борються поміж себе. З одного боку, продовжувати гру, яка в останні роки стала традиційною – заперечувати все, що робить влада, і все. Поза тим, йде боротьба з прицілом на 2015 рік, і багато людей не приховують, що все тоді і вирішиться. Тому всі зараз в опозиції дивляться один на одного і шукають арґументи, аби в кінцевому результаті залишився один претендент на президентські вибори. Так би мовити, пройти кастинг. Звичайно, хочеться, аби опозиція запропонувала реальний сценарій розвитку суспільства, робила насамперед кроки для реалізації хоча б окремих його моментів. Завжди хочеться в інтересах суспільства, аби парламентська опозиція мала стратегію і діяла в її рамках.
- Власне, як зробити так, аби опозиція була така як має бути? Це залежить від суспільства, від його активності та впливі на парламентську опозицію. Якими ж мають бути форми діяльності суспільства?
Я би виділив чотири напрямки:
- Інтелектуальна робота. Аналітичні центри, дискусійні клуби і тому подібне. На багато питань у нас нема відповідей.
- Моніторинґ за діями влади і діями опозиції. Наприклад, кампанія «Чесно», якби таких було більше. Це на сьогодні найнеобхідніший елемент, який змушуватиме як владу, так і опозицію діяти в інтересах суспільства.
- Самоорганізація. Вона має відбуватися в суспільстві на всіх рівнях, і громадський рух «Зарваницька ініціатива» тут хороший приклад. Самоорганізація повинна відбуватися як на рівні громад (тобто територіальному), так і на рівні громадських організацій (тобто гуртування за інтересами, на рівні професійного гуртування, відповідно до місця роботи). Рівень самоорганізації суспільства – це одна із підвалин того, що в теорії мислителі називають «соціальним капіталом», від якого залежить здатність суспільства розвиватися.
- Політична позапарламентська діяльність. Варто надавати підтримку парламентській опозиції з-поза парламенту. Чим впливовіше буде така підтримка, чим ширшою вона буде, тим вагомішим буде її вплив. З другого боку – наявність потужного позапарламентського політичного об’єднання буде найкращим стимулом для парламентської опозиції до діяльності. Парламентська опозиція розумітиме, що це є готова альтернатива. Як тільки вони втратять темп, втратять якусь ініціативу в діалозі з суспільством, їх можуть замінити на наступних виборах оці нові політичні об’єднання, чи сили, чи рухи.
Як цього досягнути? В першу чергу – з організаційної точки зору. Дебатуються зараз кілька варіантів: об’єднання кількох партій, об’єднання навколо цих партій позапартійних людей, або вступ всіх в одну партію, або створення нової партії, або перехідний етап – громадсько-політичний рух, який пізніше може перерости в політичну силу. Важливо, аби нове починання базувалось на чіткому ідейному фундаменті. Важливою також є стратегія і, відповідно до неї, – програма. І тут величезний комплекс проблем: і інституційна організація, і соціально-економічна політика, і методи вирішення геополітичних проблем. Все це треба осмислити, якось описати і вибрати один варіант.
Ще один комплекс проблем – організаційне новаторство. Важливо, аби нова політична сила не повторила недоліків попередників. Аби це не стала вождистська партія чи фан-клуб якогось лідера. Аби цього не сталось, треба обговорити питання внутріпартійної демократії, полілідерства, ротації лідерів. Все це мало би знайти відображання в статуті. Друге – забезпечення прозорості фінансування. В ідеалі – щоденне утримання відбувається за рахунок членських внесків. А вся інша діяльність базується на проектному менеджменті.
(…)
Є небайдужість, активність і готовність до участі в суспільних процесах. Є сумніви, що робити, якою дорогою йти, створювати політичну силу чи ні. Врешті решт, треба не забувати, що суспільну організацію в цілому ніхто не відміняв і, власне, якщо ми говоримо не про нашу персональну роль, а про успіх в розвитку суспільства загалом, то в цьому має бути і рівень громадських організацій, і рівень інтелектуальних клубів, і, звичайно, рівень політичних партій. Тому що у виборах участь братимуть тільки політичні партії, але партії нічого не досягнуть або тільки залишатимуться маніпулятивними, якщо не будуть опиратися на громадську активність, на інтелектуальні напрацювання й таке інше.
При цьому дуже важливо, мені видається, не змішувати одне з другим – у кількох виступах сьогодні прозвучало: давайте об’єднаємо Ініціативу «Першого грудня» і «Зарваницьку ініціативу» і рух «Чесно» і якісь партії. От це найстрашніше, що ми могли би зробити, – почати все об’єднувати.
Я часто думаю і не знаходжу відповідей на питання, як донести розуміння до широких мас людей оцих ролей, які в суспільстві кожен повинен виконувати. Три роки тому ми почали ініціювати «Зарваницьку ініціативу». І, власне, що таке «Зарваницька ініціатива»? Це платформа для громадського спілкування, це точно не політичний проект, це не може бути в жодному разі політичною організацією. На кожній зустрічі лунали звинувачення хоч в одному питанні, але точно звучало: це ви щось таке придумали, ви тут хочете замутити якусь політичну ініціативу. Рік чи два переконували, спростовували ці підозри. Тут на горизонті з`явилися парламентські вибори, і на кожній зустрічі вже ніхто не хотів слухати про жодні громадські ініціативи, всі хотіли слухати про вибори і про те, за кого голосувати.
Перед тими виборами було багато хороших, правильних політичних ініціатив, але якби вони були хоч на пару років раніше, з них би щось могло і вирости. Із того ж «ДемАльянсу» і з багатьох інших ініціатив по об'єднанню, платформи «Собор». Хороші речі задумані були. Але коли такі політичні ініціативи стартують за півроку до виборів, у це вже ніхто не вірить. І навіть технологічно це не може нормально спрацювати. Тому давайте про це думати зараз, думати, кому що ближче до душі.
З виступу на круглому столі
(Львів, 9 лютого 2013 р.)