25 років тому в аеропорту Івано-Франківська сталася спроба викрадення літака Ан-24 з 48 пасажирами на борту. Повітряний пірат вимагав змінити курс із Сибіру на Швецію.
Тепер, коли поза межами України лише на заробітках перебувають мільйони українців, важко повірити, що ще зовсім недавно виїхати за кордон було майже неможливо. У Радянському Союзі виїзд за межі «совка», особливо в країни поза так званим «соцтабором», реґулювався переліком відомчих документів, який абсолютно забороняв мандрівки на Захід певним категоріям осіб. Лазівкою за кордон були туристичні поїздки, але навіть мандрівка до «братньої» Югославії чи Угорщини, була доступною не для всіх громадян. До того ж кожну радянську тургрупу за кордоном зазвичай супроводжував не лише гід туристичного агентства, але й співробітник органів державної безпеки.
Попри те, радянські люди прагнули вирватися зі «совкової» клітки. Окремі відчайдухи наважувалися на надзвичайний спосіб виїхати за кордон: викрадали повітряні судна, змушуючи пілотів змінювяти курс і робити посадку в якійсь із європейських чи азіатських країн.
21 січня 1989 року хвиля повітряного піратства досягнула Івано-Франківська. Близько 7-ї години ранку в місцевому аеропорту пасажирський літак Ан-24 ще тільки вирулював на злітну смугу, коли зі свого місця в салоні підвівся молодий чоловік і, підкликавши до себе бортпровідницю “Аерофлоту” Тетяну Янцеловську, заявив: “Передайте пілотам, що це угон літака. Будемо летіти на Швецію”. У руці повітряний терорист тримав модну в ті часи валізку-”дипломат”, у якій, за його словами, була вибухівка...
“Я збирався на роботу, коли черговий управління внутрішніх справ передав інформацію про угон літака, – пригадує у розмові з журналістом “Z” колишній начальник відділу карного розшуку обласного УВС Владислав Левинець. – По тривозі тоді підняли ледь не половину управління. Я помчав в аеропорт, під’їжджаю до летовища і бачу – літак повертається на стоянку, подають трап і зі судна виводять пом’ятого, побитого горе-угонщика”.
Як виявилося, нейтралізувати авіапірата вдалося самим пасажирам і бортпровідниці. Для реалізації свого задуму він не зовсім вдало вибрав рейс, підсівши до вахтового літака, яким у той час регулярно літали прикарпатські нафтовики в сибірське місто Нефтеюганськ. Пропозиція летіти в Швецію замість Сибіру вахтовиків чомусь зовсім не втішила...
“Тоді такі рейси були майже щодоби, вахтовики з’їжджалися до Івано-Франківська з цілого західного регіону, – пригадував Владислав Левинець. – Клопотів з ними було чимало, бо сідали в літак вони, як правило, напідпитку. Тож їх намагалися чимшвидше “завантажити”, щоби не зірвати рейс. Скориставшись гармидером в аеропорту, той чоловік зі своїм “дипломатом”, оминувши контроль, пройшов до літака і зайняв місце в салоні”.
Згодом було встановлено особу повітряного пірата: ним виявився 32-річний Сергій Земсков, який ще 19 січня прибув до Івано-Франківська з міста Копейська Челябінської області. Перед угоном літака він зайшов у магазин «1000 дрібниць», де накупив балончиків з газом для запальничок, новорічних хлопавок. Усе це склав до валізки для імітації вибухового пристрою.
Треба сказати, що продемонструвати далеко не святковий феєрверк зловмиснику таки вдалося. Почувши про угон літака, на авіапірата накинулися обурені пасажири вахтового рейсу, він випустив свій “дипломат” на підлогу, спрацювала хлопавка, вибухнув розлитий на килимку газ, спалахнуло полум’я. “Стюардеса – молодець, не розгубилася, – розповідав Владислав Левинець. – Вона зняла з себе пальто і, накинувши його на палаючу валізку, загасила вогонь. Тоді вже повітряного пірата скрутили, літак повернули на стоянку”.
Інформація про угон літака оперативно з’явилася у місцевій пресі. Уже 24 січня 1989 року на першій сторінці обласної газети “Прикарпатська правда” було вміщено допис інструктора прес-служби УВС Ігоря Голинського.
“Це вже був час “перестройки” і “гласності”, тому цей випадок не стали замовчувати, – пригадував Ігор Голинський. – Хоча ще за три роки до того, коли я тільки почав працювати на цій посаді, було цілком заборонено називати якісь цифри, вказувати на справжні події, виписки з оперативних зведень робилися в спеціальний прошнурований зошит, який, коли він закінчувався, треба було знищити на спеціальній подріблювальній машинці. Рівень злочинності в Радянському Союзі вважався великою таємницею. Радянська пропаганда продовжувала тоді ще працювати, тому викрадачів літаків здебільшого називали божевільними: мовляв, психічно здоровій людині не спаде на думку втікати з такої прекрасної країни, як СРСР”.
...32-річного мешканця Челябінської області Сергія Максимовича Земскова, затриманого пасажирами нафтового рейсу Ан-24 в івано-франківському аеропорту, передали в руки правоохоронців. Спершу проти нього було порушено кримінальну справу, але згодом психіатрична експертиза визнала його неосудним. Такий медичний діагноз в радянський час часто заміняв повітряним терористам суворий судовий вирок. У радянському Карному кодексі не було окремої статті про викрадення літака, і дії викрадача могли кваліфікувати як терористичний акт і навіть як зраду Вітчизни – злочини, які в СРСР каралися смертю. Тож викрадачі літаків, перетворюючись на пацієнтів закритих психіатричних клінік, могли вважати, що їм пощастило.
Невідомо, як склалася подальша доля терориста Сергія Земскова, бортпровідниці Тетяни Янцеловської, нафтовиків-пасажирів. Але вже через якихось 2-3 роки наглухо закриті західні кордони колишньої радянської імперії відкрилися. До Польщі та Югославії поїхали перші українські “човники”, будівельники та різнороби поїхали до Чехії та Португалії, прибиральниці та посудомийки відкрили для себе Грецію й Італію. Вони за інерцією покидали територію колишнього Радянського Союзу, вони дотепер продовжують утікати від “совка”, але ніхто їх уже не назве божевільними.
Хроніка повітряного піратства в СРСР
15 жовтня 1970 року. Літак Ан-24 рейсом Батумі-Краснодар змусили повернути до до Туреччини батько та син Бранзінскаси. Вбито бортпровідницю, поранено трьох членів екіпажу.
25 травня 1977 року. Захоплено і викрадено в Швецію літак Ан-24 з рейсу Рига-Даугавпліс. Викрадач — В.Сосновський (засуджений у Швеції до 4 років позбавлення волі).
10 липня 1978 року. Повітряні терористи Шелудько та Загірняк змінили курс літака Ту-134 з рейсу Петрозаводськ-Ленінград до Фінляндії. Викрадачі затримані в аеропорту Гельсінкі й екстрадовані в СРСР.
8 липня 1982 року Пасажир літака Ту-134 (рейс Мурманськ-Ленінград) громадянин Бурдук передав бортпровідницею записку пілотам з вимогою змінити курс на Норвегію. Затриманий в аеропорту.
18 листопада 1983 року. Семеро повітряних піратів захопили літак Ту-134 рейсу Тбілісі-Ленінград і вимагали летіти в Туреччину. В аеропорту Тбілісі під час операції визволення літака убито двох терористів та 5 заручників. Решту викрадачів засудили до вищої міри покарання — розстрілу.
27 травня 1987 року. Пасажир літака Ту-134 (рейс Мінськ-Ростов”) художник Р.Хацкевич, погрожуючи вибухом, вимагав змінити курс на Париж. Затриманий в аеропорту, психіатрична експертиза визнала його за неосудного.
8 березня 1988 року. Сім’я Овечкіних (11 осіб) захопила літак Ту-154 з рейсу Іркутськ-Ленінград, пронісши вибухівку та зброю в футлярі контрабаса. Під час спецоперації “Набат” загинули троє пасажирів, 5 терористів і бортпровідниця.
20 січня 1989 року. Звільнений із військово-повітряних сил громадянин Коцюбан вимагав змінити курс літака Ту-134 з рейсу Архангельськ-Одеса на Румунію. Був затриманий в аеропорту, психіатричною експертизою визнаний за неосудного.
19.01.2014