Так високо і точно аристократ думки Богдан Лепкий висловився про визначного вченого, педагога, керівника багатьох громадсько-культурних і національно-політичних організацій Степана Смаль-Стоцького. Цей чоловік, який прийшов у світ 155 років тому на третій день Різдвяних свят, своєю подвижницькою працею цілковито заслуговує на таку високу оцінку.
Виходець із Галичини, С.Смаль-Стоцький віддав найкращі роки життя Буковині. Але значення цієї особистості виходить далеко за межі Західної України. Найбільшою його любов’ю була Україна, яку він прагнув бачити великою європейською державою і все для цього робив. І наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття йому вдалося стільки для цього зробити, що до цих пір викликає подив така подвижницька праця однієї людини. Нині такий приклад служіння своєму народові є дуже на часі.
Степан Смаль-Стоцький народився 9 січня (21 за старим стилем) 1859 року в невеличкому селі Немилів Радехівського повіту на Львівщині у сім’ї Йосипа Смаль-Стоцького й Катерини Карпової. Батько був людиною письменною, надійною, умів багато всього робити, мав добрий музичний слух і голос, співав у церковному хорі. При тому був добрим господарем. Сім’я Стоцьких вважалася заможною, але достаток тримався на постійній і невтомній праці всіх. Степанкові було кілька років, коли померла його мама, і він виховувався в сім’ї дідуся й бабусі по батьковій лінії. Дід Андрій був неписьменним, але дуже любив науки, поважав учених людей і робив усе, щоби прищепити цю любов своєму онукові. Як писав пізніше сам С.Смаль-Стоцький : «В усім мусів бути порядок, на це дідунь і тато дуже уважали».
Малий Степанко виявився дуже талановитим і здібним хлопчиком, який зумів усі ті таланти своєї родини поєднати, розвинути, піднести на належний рівень і повернути їх Україні. Оскільки дідове слово мало вагу, то його віддали в науку спочатку до місцевої початкової школи в Немилові, потім до 3-го класу «тривіальної» школи в Радехові, яку він дуже добре закінчив з так званим «німецьким свідоцтвом». На цьому його наука могла закінчитись, але знову втрутився дід Андрій, а також учитель Костянтин Секунда. Було йому лише 9 років, коли його відвезли до Львова – вчитися далі. Як потім виявилося, він назавжди покинув батьківську домівку. По закінченні 4-го класу «нормальної» школи його прийняли до бурси при Ставропігійському інституті, згодом навчався в Академічній гімназії у Львові. У початковій школі він зазнав ополячення й онімечення, а в бурсі був сильний вплив москвофільства.
Він завжди був хлопчиком самостійним і мислячим, активно обсервував навколишнє життя. Саме в цей час перед ще досить молодим юнаком гостро постає потреба розібратися, хто він є, і знайти своє місце. На той момент якимось дивом йому до рук потрапив Шевченків «Кобзар». Ця книга мала на нього надзвичайно великий вплив. За юнацьких літ відбувається становлення його світогляду, багатьох переконань і поглядів на суспільну справу, більшість яких він зберіг на все життя.
В 1873–1874 роках С.Смаль-Стоцький перейшов на науку до польської гімназії. Через хворобу довелося перервати навчання. Тож після річної перерви записався до Другої львівської німецької гімназії, яку закінчив в 1878 році. Цей вибір мав дуже важливе значення в його долі, адже порядки тут були значно ліберальніші щодо українства. Тут він зустрів професора Гната (Ігнатія) Онишкевича, який відіграв вирішальну роль у становленні С.Смаль-Стоцького як майбутнього державного діяча, у визначенні його наукових уподобань і життєвого шляху.
Коли майбутній учений навчався в VI–VIII класах гімназії, в нього виникла ідея почати видавати «Бібліотеку української літератури». Його підтримали друзі, вчителі, які зібрали для цього кошти, які він поклав у Руському банку. І хоч довелось докласти чимало зусиль, аби отримати результат, зате три томи «Руської Бібліотеки І.Онишкевича» таки побачили світ. Вже тоді С.Смаль-Стоцький показав себе як природжений лідер, здібний організатор, людина, яка, поставивши перед собою певну мету, зробить усе, щоби добитись успішного втілення її у життя. Таким він залишався до останнього подиху.
По закінченні гімназії батько наполягав на навчанні в духовній семінарії. Але перевагу взяла любов до українського слова і, звичайно, вплив Онишкевича. А оскільки улюблений професор переїхав до Чернівців, де очолив кафедру української мови та літератури в університеті, то Степан подався слідом. Наприкінці серпня 1878 року юнак записався на філософський факультет Чернівецького університету, на відділ класичної, слов’янської й української філології. Аби матеріально давати собі раду, він давав приватні уроки, а пізніше за добру науку отримував стипендію – навіть підвищену цісарську в 300 золотих ринських.
З перших днів перебування в Чернівцях прилучився до активної праці на ниві українського розвою, був у центрі всіх найважливіших подій. Одразу став членом товариства «Союз» – першої української студентської організації на Буковині. У 1882 році в рамках товариства створили «Літературно-історичний гурток», який мав на меті поширювати національну ідею, розвивати наукові дослідження, пропагувати найкращі зразки української культури. Біля витоків цього гуртка також стояв С.Смаль-Стоцький. Він їздив по Буковині, знайомився з краєм, людьми, їхніми настроями та переконаннями. Це дуже багато важило для його майбутньої політичної та просвітницької діяльності.
По закінченні університету С.Смаль-Стоцький готувався до вчительської праці. Але доля внесла в плани свої корективи. У березні 1883 року помер Г.Онишкевич і в усій Буковини не знайшлося реального претендента на посаду керівника кафедри української мови та літератури. Це питання міг вирішити тільки вчений-славіст зі світовим іменем Ф.Міклошич. Йому запропонували кандидатури гімназіальних професорів зі Станіславова – Євгена Желехівського й Івана Верхратського. Але він їх не затвердив.
За такої ситуації С.Смаль-Стоцький вирішив спробувати щастя. Для цього він поїхав до Відня на зустріч зі знаним професором. Зустріч виявилася вдалою. Затвердивши тему наукової роботи і повернувшись зі столиці, він сів писати наукову роботу. Завдяки наполегливій праці він за один рік здав докторантські іспити й успішно завершив дисертацію. Габілітаційний іспит у присутності професорів та ректора пройшов при Віденському університеті. Рік працював у Відні, набираючись викладацького досвіду. У цей період у житті С.Смаль-Стоцького сталася ще одна знакова подія. Він одружився з Емілією Заревич, дочкою пароха в Рожнові біля Снятина.
1885 року 26-річний С.Смаль-Стоцький уже надзвичайним професором повертається до Чернівецького університету й займає кафедру української мови і літератури. Веде багато лінгвістичних і літературознавчих предметів. Двічі його обирають деканом філософського факультету.
За звичкою, С.Смаль-Стоцький зразу ж поринув у педагогічну, наукову та громадську роботу. Удвох із німцем Теодором Ґартнером вони створили «Руську граматику», в якій зреформували український правопис, замінивши етимологічний на фонетичний. Витратили для цього багато зусиль і понад десять років часу. Ця подія давно вже була на часі, адже фонетика найбільше придатна для навчання в школі, вона зрозуміла, ясна, чиста, дає можливість учити правильної мови, полегшує процес навчання, бо головне її положення – «пиши, як чуєш».
Введення фонетики остаточно вирвало початкову та середню школу з рук москвофілів. Це була одна з найважливіших суспільних подій на західноукраїнських землях кінця ХІХ століття. За своєю вагомістю вона стоїть в одному ряду з такими подіями, як скликання Головної Руської Ради у Львові, організація «Просвіти», «Руської Бесіди», Наукового товариства ім. Т.Шевченка.
У 1899 році С.Смаль-Стоцький опублікував історичну розвідку «Буковинська Русь», яка отримала дуже схвальну оцінку І.Франка («впливає, як подув свіжого вітру в спеку»). Він досліджував творчість І.Котляревського, Ю.Федьковича, С.Воробкевича, О.Кобилянської, В.Стефаника. Учений написав цілу серію серйозних досліджень творчості Т.Шевченка, які не втратили своєї вартості по сьогодні.
Один із важливих напрямків його роботи – об’єднання вчительства. С.Смаль-Стоцький розробив статут і створив товариство «Руська школа», а також однойменний часопис.
1890 року саме в Чернівцях завершував свою освіту Іван Франко – після того, як йому відмовили у Львівському університеті. А що він був до всього вельми прискіпливий, то в листі до М.Драгоманова 7 грудня 1890 року писав: «Оце приходилось уже два рази побувати в Чернівцях. Я там записався на лекції Стоцького і Калужняцького, лекції обох цих професорів мені подобалися без порівняння ліпше, ніж лекції Огоновського, – все видно більш європейський метод науковий». Пізніше Франко ще два рази приїздив до чернівецького професора: одного разу, коли той допомагав йому виїхати на лікування до Одеси, і наступного, коли І.Франко зупинявся в його помешканні в 1913 році й читав для буковинської громади свого «Мойсея».
Схильність до політичної діяльності у Смаль-Стоцького проявилася ще в юнацькі роки. Тому він завжди був активним діячем на цій ниві. 1892 року його обрано послом Буковинського крайового сейму. З цього часу він став активним офіційним політиком Австро-Угорщини. Це дозволило професору мати вагу в державних структурах імперії й успішно вирішувати багато нагальних проблем. Він регулярно зустрічався з виборцями, роз’яснював їм свою роботу в сеймі, а заодно вивчав їхні проблеми. Цим він здобув міцний авторитет. Повсякденне обстоювання національних інтересів дало свої результати: коли Смаль-Стоцький ішов на другий термін, то єдиний з усіх кандидатів набрав 100% голосів виборців Садгірського округу. 1904 року був призначений заступником крайового маршалка Буковини. З 1911 року до розпаду Австро-Угорської імперії – депутат віденського парламенту.
У 1891 році він очолив товариство «Руська Рада» і перетворив його на найпотужнішу та найвпливовішу українську організацію на Буковині. Він був надзвичайно прозірливий у політичній ситуації і виклав свої думки в праці «Політика реальна».
С.Смаль-Стоцький закликав використати ті можливості, які відкривала австрійська конституція, а вже потім іти далі, зокрема, якщо виникне потреба, і в опозицію. Закликав усіх до реальної політики, до конкретної праці на користь народу, а не очікувати якоїсь манни небесної чи складати нездійсненні плани, неузгоджені з реаліями життя. Він розумів, що така робота дуже важка, малопопулярна, що набагато простіше громадити політичний капітал, критикуючи інших, і нічого конкретного самому не робити (чим грішили й деякі народовці). Він вважав, що лише такою реальною роботою за тодішніх умов можна досягти поступу, що це значно потрібніше українському народові, ніж поширення абстрактних ідей загальної справедливості. Цими принципами учений користувався у практичній роботі і досяг дуже вагомих результатів. Писав, що в народу має бути щось одне, спільне, яке би всіх об’єднувало, додавало охоти та сили до праці: «Тим одним є і може бути лиш ідея національна». Він ішов на компроміси з австрійцями та румунами, натомість непримиренним був щодо москвофілів, чию діяльність вважав дуже шкідливою. А ті завжди закидали, що він, отримавши освіту в москвофільській бурсі, все життя з ними бореться. Проте це була не вина С.Смаль-Стоцького, адже до науки його віддали батьки.
Ще один здобуток С.Смаль-Стоцького – участь у створенні «Вільнодумного союзу». У вересні 1903 року він також очолив перше політичне об’єднання українського міщанства – «Міщанський клуб».
Улюбленим дітищем С.Смаль-Стоцького були курси вищої освіти для селян у Чернівцях. То була видатне явище в освітньому житті краю. До співпраці він запросив найкращих викладачів. Відкриваючи курси, С.Смаль-Стоцький казав: «Ми хочемо збудити у вас свідомість приналежности до української нації, ... зробити з вас окрасу нашого народу». Це було цілковитою новиною для України, досвід такої роботи Смаль-Стоцький їздив вивчати до Німеччини.
Ставши заступником крайового маршалка, він зосередив у своїх руках чималу владу. Це був дуже серйозний результат реальної політики. Українство Буковини перетворилося на вагому політичну силу, з якою мусили рахуватися. С.Смаль-Стоцький зумів виховати та згуртувати політичних лідерів, без яких не вирішувалася жодна крайова справа. У його політичній кар’єрі це був найбільш плідний період.
Два видатні українські політики Буковини - Степан Смаль-Стоцький і Микола Василько
Аби підняти економічний рівень народу, він, як завжди, з ентузіазмом взявся до організації позичкових кас на Буковині за системою Ф.Райфайзена. Вона полягала у створенні в кожному селі каси взаємодопомоги, яка об’єднувала гроші самих селян. Звичайно, що й на цій ниві завдяки енергійній праці С.Смаль-Стоцький у скорім часі досяг значних успіхів. Цей напрям виявився настільки життєздатним, що пізніше на його основі створили потужні кредитні об’єднання.
На поліпшення економічного життя селянства була спрямовна ще одна серйозна справа – виправлення кадастру ґрунтів Буковини, адже від їхньої оцінки залежав податок. Зусилля Смаль-Стоцького і тут не були марними.
Звичайно, аби вирішувати такі серйозні справи, йому доводилось оббивати пороги державних установ як на Буковині, так і у Відні.
Він першим у крайовому сеймі заговорив українською мовою, доклав неймовірних зусиль, аби в українські парафії призначали українських священиків. Коли йшлося про національні інтереси, С.Смаль-Стоцький ніколи не йшов на компроміси. Він умів знаходити спільну мову з простими людьми, роз’яснювати їм простими словами складнощі суспільного життя.
У 1914 році його обрали головою філологічної секції Наукового товариства ім. Т.Шевченка замість хворого І.Франка.
Трагічна дата в історії Європи – 1 серпня 1914 року внесла вагомі корективи в життя Степана Смаль-Стоцького та його родини.
Степан Смаль-Стоцький у 1917 році
Йому довелося покинути Буковину, але він не полишав активної праці. Влітку 1917 року очолив Центральну Управу Українського Січового Стрілецтва. Як згадували сучасники, до особи Смаль-Стоцького стрілецтво ставилося з великою пошаною, а його думка була дуже авторитетною.
У 1918 році був послом ЗУНР у Празі, а з 1922 року – професором Українського вільного університету. Організував «Музей визвольної боротьби України у Празі». Тут він мав можливість продовжити наукову працю, якою не мав часу займатися, коли мав багато політичної праці.
У 1937 році іменований почесним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка у Львові. Призначений фундатором і головою Української Могилянсько-Мазепинської академії наук, для якої встиг підготувати статут.
І лише безжалісна смерть 17 серпня 1938 року в Празі зупинила працю цього українського подвижника. У вересні того року чесько-польський кордон перетнув потяг, що складався з одного вагона. Син Роман перевіз труну з тілом батька до Кракова, де Степан Смаль-Стоцький заповів поховати себе на Раковицькому цвинтарі – поруч із дружиною.
Степан Смаль-Стоцький творив історію на невеличкому шматочку української землі, на Зеленій Буковині, яку він силою свого таланту, своєю невичерпною енергією, невсипущою працею довів до розквіту. Із невідомої ще в 1880-х рр. з національного погляду землі він зробив країну, де українці були народом, цілком рівним із усіма націями Буковини. Вони мали там свою національно-культурну автономію, свої школи, жили майже повним національним життям. За це йому складаємо шану і глибокий уклін.
09.01.2014