У Львові 22 грудня 1888 (3 сїчня 1889).
Перед кількома днями подали ми за польскими газетами вісти, яки ходять о змінах в министерстві просвіти і в шкільній радї краєвій. Що вісти тії були вірні, доказує факт, що одна з них вже справдилася: урядова газета оголошує покликанє добромильского старости п. Тадея Шавловского до министерства просвіти.
По Львові кружать єще докладнїйші вісти о змінах в инспектурах краєвих і директурах середних шкіл. Не хочемо їх подавати, не знаючи, о скілько они автевтичні. Але одно впадає в тих вістях: межи кандидатами згадуваними як до министерства просвіти так до шкільної ради краєвої нема Русинів!
Доси так єсть, що в министерстві просвіти (як і в инших министерствах) нема анї одного Русина на якім хоть трошки впливовім становищи. Министерство для Галичини тілько називаєся галицким, по-правдї оно чисто польске, обсаджене самими Поляками. Поляки мають крім того ще одного свого министра-краяна, а по инших министерствах і знатнїйші посади находяться в їх руках. В министерстві просвіти, котре для нас, як і взагалї для національних потреб народів, найважнїйше, мали Поляки на одній з найвисших посад перше п. Ґнєвоша, тепер мають п. Ритнера, а крім того покликуєся Поляків ще на инші посади. Близько 3-миліоновий нарід рускій Галичини і Буковини зовсїм не заступлений!
Не лучше стоїть дїло і в самім краю. В шкільній радї краєвій на одинацять членів засїдає тілько оден Русин, заступник рускої церкви. На трох инспекторів краєвих для шкіл середних єсть оден Русин, на трох для шкіл народних нема анї одного! Навіть директури гимназій, шкіл реальних і учительских семинарій обсаджені нерозмірно Поляками, і инспекторами окружними — суть майже без виємки самі Поляки.
Колись, правда, не так бувало, колись панувала більша рівноправність. Але то було ще за тих часів, коли о рівноправности менше говорено а більше єї в практиці виконувано. Тогди в министерстві просвіти мали Русини висшого урядника (министерского совітника бл. п. о. Шашкевича), а шкільні инспектори краєві по половинї були Русини (б. п. совітники Яновскій для шкіл середних, Кульчицкій для шкіл народних). Школи народні в руских сторонах були під зарядом рускої консисторії, отже і надзирателями шкільними були Русини.
Як разячим, як ненормальним єсть той теперїшний стан, після котрого Русини суть виключені від всїх висших посад в шкільництві, отже і не мають нїякого впливу на заряд шкіл, показують хоть-би лиш отсі цифри: Руских шкіл народних, після урядового справозданя шкільної ради краєвої, єсть в Галичинї 1.600, польских 1.300. Поляки мають всїх трех краєвих инспекторів шкільних, майже всїх инспекторів окружних, всїх директорів семинарій учительских, Русини не мають — нїкого.
Але може нема межи Русинами людей з відповідними квалификаціями, або може ті люде не стараються о висші посади? На се знов подамо лишь пару прикладів. Перед кільканацяти роками навіть одна польска і Русинам зовсїм неприхильна газета, Dzieńńіk Polski, помістила була статейку з найбильшими похвалами для професора рускої гимназії Михайла Поляньского, і висказала бажанє, щоби ceй так знаний в цілім краю і заслужений муж дістався на висше становище. В кілька лїт потім проф. Поляньскій компетує о одну посаду директорку, але дістає єї иншій муж, вправдї сам собою відповідний і спосібний, але анї лїтами служби анї заслугами єму не дорівнуючій. Була недавно до обсадженя инша директура, і подався також професор Русин з довшою службою і немалими заслугами, а при тім ще й знаний з того, що, хотя, як і проф. Поляньскій, щирий рускій патріот, але від политики держиться цілком далеко і віддаєся виключно справам шкільним, — але і той мусїв уступити місця менше заслуженому і молодшому кандидатови Полякови. По таких прецеденсах Русини очевидно не мають охоти компетувати о висші посади. Не закидуємо тут нїкому якої-небудь незаконности: звістно-ж, нї шкільна рада краєва нї министерство просвіти не має нїякого правного обовязку когось, хотьби найспосібнїйшого і найзаслуженїйшого, именувати чи предкладати на директора або инспектора; ми тілько толкуємо, чому нема Русинів на висших становищах в шкільництві...
Але може ще хто скаже, що не так повинно ходити о то, з мужів якої народности складаються висші власти, ино о то, як они свою власть виконують. Отже коли шкільна рада краєва, хоть тілько з Поляків зложена, відноситься безсторонно до руского шкільництва, коли при тім инспектори, призначені для руских шкіл, знають добре рускій язик, то Русини не мають причини жалуватися? — Відповідати на той заміт чей і не потребуємо, відповідають за нас факти загально знані. Ми тілько на оден факт укажемо: як тяжко було з рускої школи вправ у Львові позбутися управителя п. Будзиновского, як по кількократних і многолїтних намаганях ледве само министерство просвіти охоронило сю школу від грозячого упадку!
Отже тепер, коли і в министерстві просвіти і в шкільній радї краєвій приготовляються зміни, ц. к. правительство має легку можність сповнити свій обовязок супротив Русинів і руского шкільництва. Ми жадаємо, щоби нашими шкільними справами завідували також мужі, котрі, будучи впрочім безсторонними, сприяють нашому шкільництву і нашій просвітї, а жадаємо сего на підставі запорученої нам конституцією з 1867 р. рівноправности, жадаємо в интересї руского народа і руского шкільництва і заразом в интересї краю і держави. Ми домагаємося, щоби і до шкільної ради місцевої краєвої і на відповідне становище до министерства просвіти покликані були відповідні особистости з Русинів. Тілько не з Русинів таких, котрих рускій нарід не вважає за своїх, але таких, котрі би обовязок супротив краю і держави лучили з обовязком супротив свого народу! Час вже остатний, щоби Русини не тілько податки в крови і грошах платили, але щоби за свої гроші також відповідними правами могли користуватись.
[Дѣло]
03.01.1889