Я зараз напишу кілька наївних, ейфорійних фраз, з яких невдовзі сам сміятимуся. Повірити в них до кінця, «по дорослому» – не мати розуму, але не написати їх зараз – не мати серця.
Люди з цілої Малоросії, цілого «совка» і навіть цілого світу переживають на Майдані культурний шок. Але позитивний.
Що сталося? Українці завжди були страшенно недовірливі, такі собі Хоми Невірні – поки не помацає, не повірить. І жили вони так, як жили. Але раптом з’явилася мрія, ідеал, який вони назвали «Європою» (бо мусили якось назвати). Вони раптом увірували в декілька простих правил (їм сказали, що це правила європейського співжиття). Ось вони: посміхайся, будь доброзичливим, не матюкайся, дякуй, вибачайся, не сміти, прибирай за собою, не надуживай алкоголем, допомагай ближньому, тримайся купи, май чуття ліктя, не дозволяй себе кривдити, не бійся нічого. І – о диво! – ці правила спрацювали! Українці ненароком створили щось, що можна було помацати. І те «щось» було добрим.
Камінь, відкинутий будівничими, виявився наріжним. А тим каменем, здається, була попелюшка Україна. На якийсь (хай короткий!) час на Майдані втілилися всі утопії. Скажу жахливу, блюзнірчу річ, за яку мене лаятимуть усі комуністи й антикомуністи. На Майдані на якийсь (хай короткий!) час збудували… так-так, не лише соціалізм, а й комунізм. Такий, який нам колись малювали їхні ідеологи. Хіба на Майдані кожен не працює по своїй можливості й не отримує за своєю потребою? А це ж і є головна ознака того нібито утопічного комунізму. Цього не помітив лише товариш Симоненко, проклявши Майдан як осередок вандалів і американських холуїв.
Українці просто втілили прості гасла «Візьми і зроби!». Або «Захочеш – і будеш». І сталося диво, яке неможливо пояснити. Може, це якийсь знак зневіреному людству?
Таке, здається, є неможливим на надто цивілізованому Заході – до цих простих правил там звикли від століть, і вони там не революціонізують. Таке, мабуть, є неможливим на дикому Сході – Луганську, Челябінську, Пекіні. Таке стало можливим на самому стику, розломі цивілізацій. Може, саме це і є те «призначення України», про яке так багато говорили? І людству треба щось із тим робити. Бо теорії – теоріями, а тут такий несподіваний практичний досвід!
Звичайно, ця ідилія не протриває довго. Ідилії довго не тривають. Але хай – попри будь-який розвиток подальших подій – українці ніколи не забудуть цих кількох тижнів, цих кількох простих правил. Бо це ті тижні, заради яких було варто жити. І це правила, яких варто дотримуватися не лише на Майдані.
Звичайно, колись українці, за своєю ідіотською звичкою, і цю чудову революцію оголосять поразкою, як вони здуру вже оголосили поразкою революцію Помаранчеву. Бо такі вони максималісти – все або нічого! Бо ніхто не пояснив їм простої істини: краще – ворог доброго.
Але це буде потім. А наразі для нас головне – не запишатися: які ж то ми файні!
23.12.2013