Євромайдан

Тожсамість визначається у дзеркалі чогось іншого. Це відбувається з людьми та країнами. А також з Європейською Унією. Ніщо так добре не визначає те, чим ми є, як відмежування від того, чим ми не є. Європа, яка зачинає двері перед Туреччиною, водночас визначає власну тожсамість, включно зі своїми цінностями.

Сьогодні дзеркало розміщене на східних рубежах ЄУ, по яких економічна криза останніх років не вдарила так сильно, як по південному фланґу. Там є країни, які посідають верхні позиції в класифікації PISA щодо освітніх досягнень учнів (Фінляндія, Естонія чи Польща). А ще там живуть європейці, які мають найкращі показники індексу сприйняття корупції, що його укладає Transparency International (Данія, Фінляндія, Швеція ).

Ми, європейці, дивимося у східне дзеркало і зустрічаємося з холодними очима Владіміра Путіна. Усе повертається. Повернулася Німеччина, на щастя, в іншому образі: у вигляді німецької монетарної Європи, в якій порядкує європейська Німеччина. Також повертається Росія, чи навіть гірше — мара Радянського Союзу під маскою євроазійського Митного союзу. Повертається холодна війна у постмодерністській версії, епіцентр якої в Україні.

Європа будується на трьох рівнях. Це суверенні держави, кабінети європейських чиновників та громадяни. І кожен з них має іншу ношу: ношу історичного минулого національних держав, ношу нинішнього керування поточними справами і ношу майбутнього, що закладена в прагненнях громадян. Так це пояснює у своїй книжці «Крок до Європи» Лук ван Міделаар, радник та спічрайтер Германа ван Ромпея, Голови Європейської Ради. Європа будується всередині, часом з надзвичайними труднощами, але також вона будується зовні. Особливо зовні: не було ефективнішого інструменту європейської зовнішньої політики, ніж послідовне розширення Європи.

Сьогодні за межами Унії є громадяни, які підносять її прапор як символ миру, добробуту та процвітання, а саме цим вона і була для тих, хто всередині, принаймні перед кризою. Краща Європа — це відкритий, вільний та публічний простір, це місце, де громадяни збираються для того, аби висловити свою політичну волю, як у ці дні роблять українці на Майдані Незалежності, який перетворився на майдан Європи, Євромайдан.

Саме тоді, коли Європа занепала духом, на її східному кордоні як символ свободи замайорів синій прапор з дванадцятьма зорями. З України нам надійшла погана новина, яка криє в собі надію. Погана новина в тому, що Росія не хоче, аби Україна приєдналася до ЄУ бодай через угоду про асоціацію, і навіть висуває право вето у своїх стосунках з країнами, які були частиною її імперії. Путіну досі болить рана 1991 року, коли Радянський Союз розвалився і Росія втратила величезні шматки своєї території, включно з Україною.

Європа переймається питанням щодо своїх кордонів, але вона також ставить собі питання щодо самої себе. Росія в неї не поміщається, це очевидно. І до того ж пропонує альтернативу ЄУ. Менш ліберальну, більш сувереністську, менш демократичну, однак краще забезпечену енергетично. Громадяни України думають, що вони виборюють своє майбутнє, але їхнє майбутнє — це також майбутнє європейців. Вони — наша надія.

Lluís Bassets
Euromaidan
El País, 05.12.2013
Зреферувала Галина Грабовська