Ми тому й хочемо інтегруватися в Європу, бо в них злодії й убивці отримують санкції і статус руконепотискальних. У Митному Союзі – все навпаки.
Експертні й владні кола європейських країн вкрай обережно висловлюються про можливість введення санкцій для українських високопосадовців, пов'язаних зі згортанням демократії в нашій країні. Жодного конкретного кроку з їхнього боку так і не було. Усі ми знаємо, що процес погодження таких важких рішень у Євросоюзі (з огляду на чисельність країн) триватиме довго, але навіть початку йому ще не видно.
Навіть Польща, яка для євроінтеграції (by the way – і українізації теж) зробила найбільше, не готова до справді рішучих кроків щодо української влади. Польща запрошувала Януковича на відкриття Євро, Польща запрошувала Фьодоровича й цього року у Казімєж Дольний, вочевидь, сподіваючись, що зможе налагодити з ним хоча б дружній зв’язок. Коли я жорстко скритикував польське рішення запросити Януковича у Казімєж Дольний, один з тамтешніх експертів мені відповів: «Ми боїмося повторити сумний досвід Білорусі».
Так, вони – і ЄС загалом, і Польща зокрема – бояться повторити досвід тиску на Білорусь, який замість поступок завершився протилежним результатом: майже повним припиненням дипломатичної співпраці на рівні Мінськ–Брюсель. Тобто, Білорусь стрімко рушила в обійми Росії. Сьогодні ж європейські бюрократи бояться тиснути на Україну, остерігаючись, що Янукович і Арбузов образяться і зовсім припинять контакти з ЄС.
Брюсельські хлопчики помиляються, а їхні аналітичні центри працюють погано, бо в таких рішеннях видно вуха банального незнання стану справ у Східній Європі. Є дві принципові різниці між Україною й Білоруссю. Перша: Янукович – не Лукашенко, бо останній – класичний політичний диктатор. А наш Фьодорович – гірший, бо представляє олігархічно-кримінальну версію авторитаризму. Але водночас з ним і легше домовитися, бо гроші для нього важливіші, ніж для Бацьки. Друга: українське суспільство не до порівняння краще політично розвинене – і кількісно, і якісно; українська опозиція сильніша, свідома українська інтелігенція – чисельніша. Додайте до цього факт, що Янукович, на відміну від Лукашенка, так і не спромігся показати жодної економічної успішності, тож народ його просто не любить. У цій ситуацій початок процедури санкцій тільки утвердив би суспільство у правильності шляху, і став би ще однією цеглиною в фундаменті революції.
Тому я завжди відповідаю скептикам: ми, українці, тому й хочемо в Європейський Союз, бо там існує традиція введення санкцій. А в Митному Союзі навпаки – кримінальні мерзотники й садисти займають найвищі посади.
Тверезо оцінюючи забюрократизованість ЄС (трагедія в Сребрениці сталася не тільки через боягузтво голландських вояків, а й через нескінченну кількість нарад, які так і не змогли винести рішення діяти), розуміючи, що проти Януковича санкцій не буде введено аж до останньої хвилини можливості введення переговорів, пропоную опозиції зробити так:
Реальну й безпосередню відповідальність за кров на Майдані несе міністр Захарченко. Проте, його навіть не відсторонено від виконання обов’язків на час розслідування. ЄС у цій ситуації може висловити думку, що ця особа може втекти від відповідальності. Санкції впроваджувати довго, але дещо можна зробити вже сьогодні. Опозиція має звернутися до послів іноземних держав з проханням з’ясувати – в консульстві якої країни ЄС Захарченко та його сім’я отримали візи. Візи можна скасувати за годину, і це треба зробити. Хоч це ще не зовсім санкції, але заборона сімейству Захарченків в’їзду в Євросоюз продемонструє всьому українському суспільству, що ЄС і надалі залишається нашим союзником. Це почне лякати всіх регіоналів – наміри ізолювати їх у Казахстані чіткі й серйозні. Це додасть нам віри в те, що ми зможемо перемогти.
(PS. Перш за все слід дізнатися назву країни, яка надала Захарченкам візи. Якщо вона довго розмірковуватиме й зволікатиме – можемо й посольство пікетнути).
05.12.2013