Питання західного кордону

70 років тому, 1 грудня 1943 року на конференції керівників урядів СРСР, США та Великої Британії у Тегерані було вирішено долю західних кордонів СРСР.

Лінія Керзона

Як згадував Вінстон Черчілль у своїх мемуарах (Winston S. Churchill, The Second World War): "Питання про визнання західних кордонів СРСР, що існували на 22 червня 1941 року, радянський уряд поставив перед союзниками ще у 1941 році. Навесні 1942 року, коли загострилося питання відкриття другого фронту у Західній Європі у тому році, Черчілль, противник цього рішення, висловив готовність визнати західні кордони СРСР 1941 року в обмін на зняття урядом СРСР вимоги про висадку у Франції в 1942 році".

Отже, польський еміграційний уряд уже у 1942 році знав, що доведеться віддати Сталіну "східні креси", але його емісари в Галичині та на Волині вперто проголошували непорушність східних кордонів Речі Посполитої, які існували до вересня 1939 р. Тим самим провокувався кривавий польсько-український конфлікт 1943–1947 рр.

28 листопада 1943 року розпочалася Тегеранська конференція глав урядів СРСР, США та Великої Британії, на якій ухвалено Декларацію про спільні дії у війні проти Німеччини та повоєнний устрій світу.

1 грудня 1943 року в Тегерані "Велика трійка" розглядала питання майбутніх кордонів Польщі. Як згадував В.Черчілль: "Чого ми хочемо, так це сильної і незалежної Польщі, дружньої до Росії. Сталін сказав, що це правильно, однак не можна дозволити полякам захопити українську та білоруську території. Це було б несправедливо. Відповідно до границі 1939 року землі України і Білорусії були повернуті Україні і Білорусії. Радянська Росія дотримується кордонів 1939 року, тому що вони справедливі з етнічної точки зору.

Лінія Молотова

Іден [міністр іноземних справ Британії – І.М.] запитав, чи означає це лінію Ріббентроп – Молотов. "Називайте її, як хочете", – сказав Сталін. Молотов зауважив, що цю лінію звичайно називають лінією Керзона.

"Ні, – сказав Іден, – є істотні розбіжності".

Молотов зауважив, що ніяких розбіжностей немає. Тоді я взяв карту і показав лінію Керзона і лінію 1939 року, а також лінію, що проходить по Одеру. Іден сказав, що південна частина лінії Керзона ніколи точно не була визначена... Іден заявив, що лінія Керзона повинна була пройти на схід від Львова.

Сталін відповів, що ця лінія на моїй карті проведена неправильно. Львів повинен залишитися на російській стороні, і лінія має пройти на захід в напрямку Перемишля. Сталін заявив, що не бажає ніякого польського населення і якщо де-небудь виявиться район, населений поляками, то він із задоволенням його віддасть.

Я сказав, що німецькі землі набагато цінніші, аніж Пінські болота. В цих районах розвинута промисловість, і вони зіграють свою роль при створенні набагато кращої польської держави. Ми хотіли б мати можливість сказати полякам, що росіяни мають рацію, коли говорять, що з поляками обходяться справедливо. Якщо ж вони з цим не погодяться, тоді ми нічого не зможемо зробити. Тут я пояснив, що говорю лише від імені Англії, додавши, що в Сполучених Штатах живе багато поляків, які є співгромадянами президента...

Учасники засідання знову розбилися на групи і протягом тривалого часу вивчали на карті лінію, що проходить уздовж Одеру. Коли це скінчилося, я сказав, що мені все це подобається, а тому передам полякам, що якщо вони не погодяться, то зроблять дурницю. А також нагадаю їм, що, якби не Червона Армія, вони були б цілком знищені. Я скажу полякам, що їм дають прекрасне місце для існування – територія довжиною більш 300 миль у будь-який кінець...

Я зазначив, що з боку поляків буде розсудливо погодитися з нашим рішенням і що не маю наміру піднімати шум через Львів. Звертаючись до маршала Сталіна, додав, що, як мені здається, між нами немає особливих принципових розбіжностей. Рузвельт запитав Сталіна, чи вважає він можливим переселення мешканців на добровільній основі. Маршал відповів, що, ймовірно, це буде можливо. На цьому ми наразі припинили обговорення питання про Польщу".

На конференції в Тегерані було вирішено справу польських кресів і тепер може йти мова лише про "поправки на польську користь" від лінії Керзона. Чи будуть вони включати лише Перемишль чи Львів та Вільно, залежатиме від доброї волі лідерів СРСР, США та Великобританії.

Повернулися до цього питання вже за два місяці. Після того, як радянські війська 4 січня 1944 р. увійшли на територію Рівненської області поблизу містечка Рокитне, польський еміграційний уряд в Лондоні поширив таку заяву: "В переможних боях з німецькими загарбниками радянські війська перейшли кордон Польщі. Тому польський народ має право очікувати цілковитої справедливості й відшкодування у хвилину визволення від ворожої окупації. Якнайшвидше відновлення польської суверенної державної влади на визволених землях Речі Посполитої та забезпечення життя і майна її громадян є необхідною умовою цієї справедливості".

Та від весни 1943 року після розкриття злочинів НКВД в Катині були розірвані дипломатичні відносини між СРСР та польським урядом в Лондоні. Тому Сталін навіть не вважав за потрібне відповідати на такі заяви. Але польський уряд апелював до його союзників США та Британії, тому треба було оприлюднити позицію Москви.

"Оголошена 5 січня в Лондоні заява еміграційного польського уряду в справі польсько-радянських відносин містить ряд неправильних тверджень, зокрема щодо радянсько-польського кордону. Як відомо, радянська конституція визначила радянсько-польський кордон згідно з волею населення Західної України та Західної Білорусії, вираженою в плебісциті, проведеному в 1939 р. на основі широких демократичних принципів... Східні кордони Польщі можуть бути встановлені на підставі порозуміння з Радянським Союзом. Радянський уряд не вважає кордонів 1939 року незмінними. До кордонів цих можуть бути впроваджені поправки на користь Польщі, щоб райони, в яких переважало польське населення, були передані Польщі. В такому випадку радянсько-польський кордон міг би пролягати приблизно вздовж так званої лінії Керзона, яку в 1919 році ухвалила Найвища рада Антанти і яка передбачає приєднання Західної України та Західної Білорусії до Радянського Союзу", – говорилось у заяві ТАРС від 11 січня 1944 року. Наступного дня газета "Известия" надрукувала карту, на якій було показано кордон СРСР та лінію Керзона.

Слід зауважити, що в заяві ТАРС факти таки перекручені. Бо західний кордон СРСР був визначений радянсько-німецьким договором про дружбу та кордони від 28 вересня 1939 року. А якщо вибори до народних зборів у Львові та Білостоку можна називати "плебісцитом", то вони відбулися щойно в жовтні 1939 року.

Як пише професор Пйотр Ебергардт в книзі "Polska granica wschodnia 1939–1945", підпільна влада в Польщі в листі до прем'єра еміграційного уряду в Лондоні Станіслава Міколайчика відкинула московську заяву від 11 січня та оголосила про готовність протистояти "радянським планам здійснення нового поділу Польщі та нав'язування їй комуністичного ладу". Керівництво Армії Крайової вважало, що "Східні креси, яких зараз домагаються росіяни, були зайняті ними в 1939 році в порозумінні та за активної допомоги німців, а плебісцит здійснений під терором та в умовах окупації в жодному випадку не міг виражати волі населення".

1 лютого 1944 року Черчілль писав Сталіну про зустріч з представниками польського уряду в Лондоні, яким він повідомив про домовленості в Тегерані і про компенсації, які б Польща одержала на півночі і заході. Британський прем'єр писав, що польські міністри зовсім не налаштовані відхилити пропозиції, але вони просили надати їм час для розгляду цього питання. "Зокрема, вони бажають одержати запевнення в тім, що Польща на відведеній їй новій території буде вільна і незалежна; що вона одержить ефективну гарантію великих держав від німецького реваншу; що ці великі держави також допоможуть вигнати німців з нових територій, які повинні бути передані Польщі; і що в районах, які повинні бути включені в Радянську Росію, тим полякам, котрі того захочуть, сприятимуть у виїзді на їхнє нове місце проживання. Вони запитували також і про те, яке буде їхнє становище, якщо значна частина Польщі на захід від лінії Керзона буде зайнята радянськими військами, які наступають. Чи буде їм дозволено повернутися і створити уряд на більш широкій основі відповідно до бажання народу і чи буде їм дозволено виконувати адміністративні функції в визволених районах, як іншим урядам, країни яких були окуповані? Зокрема, вони глибоко стурбовані питанням про відносини між польським підпільним рухом і радянськими військами", – писав Черчілль.

Відповідь Сталіна була такою: "Ми заявили, що не вважаємо кордон 1939 року незмінним, і погодилися на лінію Керзона, пішовши таким чином на дуже великі поступки полякам. А тим часом польський уряд ухилився від відповіді на нашу пропозицію про лінію Керзона і продовжує у своїх офіційних виступах висловлюватися про те, що кордон, нав'язаний нам за Ризьким договором, є незмінним... Ми претендуємо на те, щоб північно-східна частина Східної Пруссії, включаючи порт Кенігсберг, як порт, що не замерзає, відійшла Радянському Союзу. Це єдиний шматочок німецької території, на який ми претендуємо. Без задоволення цієї мінімальної претензії Радянського Союзу поступка Радянського Союзу, що виразилася у визнанні лінії Керзона, втрачає будь-який зміст, як про це я вже Вам говорив у Тегерані. Нарешті про самий склад польського уряду. Вам, я думаю, зрозуміло, що з нинішнім польським урядом ми не можемо відновити відносин. І справді, який може бути зміст у відновленні відносин з урядом, коли немає жодної впевненості, що завтра ми знову не будемо змушені перервати ці відносини через яку-небудь чергову фашистську провокацію з його боку, на кшталт "Катинської історії".

А тим часом Сталін, продовжуючи дипломатичну полеміку з Черчіллем, готував слухняну польську владу, якій на противагу лондонському еміграційному урядові мав намір доручити керування Польщею, щойно радянське військо перетне лінію Керзона. Щоправда, треба було вирішити також питання, чи Польща мала б стати 17-ю союзною республікою, чи формально незалежною країною.

Врешті решт 22 липня 1944 р. у Москві був створений маріонетковий прокомуністичний польський уряд, який тимчасово називався Польським комітетом національного визволення (ПКНВ). Вже 26 липня ПКНВ підписав з радянським урядом угоду про перебіг кордону, що відповідав домовленостям в Тегерані. Остаточно радянсько-польський кордон визначив договір, підписаний обома урядами у Москві 16 серпня 1945 року. Хоча пізніше відбувалися ще деякі корективи, як обмін територіями у 1951 році, коли Забузький район (Белз, Христинопіль) поляки віддали за частину Надсяння (Устрики Долішні). В основному ж кордон, визначений у 1943 р. в Тегерані, став західним кордоном України.