«А що таке Велика Британія? Маленький нікому не цікавий острівець, на який ніхто не зважатиме». Так висловитися про славетне Об'єднане Королівство дозволив собі прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков, спілкуючись з журналістами в межах саміту G 20, який відбувався на початку вересня в Санкт-Петербурзі. Цей коментар прозвучав у контексті твердої позиції Лондона щодо сирійського питання, яке на саміті фактично затінило всі інші пункти порядку денного.
Не таємниця, що ніхто з оточення Володимира Путіна ніколи не дозволить собі самовільних сентенцій, а надто на зовнішньополітичну тематику. Зрештою те, що так само думає і шеф Пєскова, стало зрозумілим з висловлювань вже самого російського президента. На одній з прес-конференцій після саміту, коментуючи слова свого прес-секретаря, він спершу нібито пригрозив йому пальчиком, мовляв, ну як так можна, відтак зробив реверанс у бік Лондона, похваливши британську філософію, культуру та музику. Але врешті й сам не втримався і заявив, що цим слава колишньої надімперії й обмежується. Володар однієї шостої суходолу злегка посміявся з розмірів Туманного Альбіону, поставив під сумнів вплив Лондона на ґлобальну політику, а щоб остаточно «добити» британців, нагадав, що російські олігархи навіть футбольну команду Chelsea F.C. купили.
Можу припустити, що нахабство кремлівського зверхника нівроку ошелешило британців. Вони довго думали, чи варто відповідати на такі бздури, спускаючись до відповідного рівня, чи sapienti sat.
І все ж остров'яни постановили, що відповісти треба, а то хтось і справді думатиме, що в словах Пєскова й Путіна закладене якесь раціональне зерно. Першим став на захист ображеної батьківщини відомий британський економіст Крістофер Смолвуд, який нагадав Кремлю, що попри те, що Росія явно виграє в розмірах, наявних корисних копалинах і має вдвічі більше населення, «невеликий острівець» забезпечує річний валовий внутрішній продукт на рівні 2,5 трильйонів доларів (1540 млрд. фунтів), тимчасом як «велика, багата й впливова» Росія дає тільки 2 трильйони доларів. І це, на переконання Смолвуда, лише проміжний результат, а тенденція тепер грає на збільшення різниці. Адже Об'єднане Королівство нині стало лідером економічного зростання у західному світі. Непогано для «невеликого острівця», чи не так? То, може, таки варто придивлятися до британської господарки, зокрема росіянам, країна яких останніми роками невпинно втрачає темпи зростання.
Керуючий директор провідної дослідницької компанії у сфері макроекономіки Capital Economics Роджер Бутл, у своїй статті в газеті The Telegraph нагадує, що кілька тижнів тому російське Міністерство економіки скоротило свій прогноз середньорічного зростання до 2030 року з 4 до 2,5 %. Треба визнати, що російська економіка останнім часом вкрай ослабла. Фактично можна говорити про технічну рецесію в першому півріччі цього року. Цьогорічне зростання, за прогнозами багатьох аналітиків, найпевніше, не перейде позначку в один відсоток. Все це виглядає дуже злиденно — на тлі п'ятивідсоткового зростання російської господарки за минуле десятиліття.
Саме такі високі темпи російського зростання дозволили країні потрапити в групу перспективних економік світу, окреслених гордою абревіатурою БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай).
Насправді світ отримував дуже викривлене уявлення про динамічність російської економіки. Роджер Бутл певен, що потужне російське зростання, зафіксоване в третьому тисячолітті, базувалося на так званих разових чинниках, які не можуть бути повторені. Найголовнішим з них за останні 10 років було стрімке зростання цін на нафту й газ. Наприклад, якщо ще 2007 року барель нафти коштував пересічно 40 доларів, нині ціна бареля близька до 110 доларів. Здорожчання палива, зокрема, дозволило Росії наростити експортні потужності й за рахунок продажу енергоносіїв закумулювати в державній скарбниці близько півтора трильйона доларів.
Це давало Росії небувалий історичний шанс, з якого вона не скористалася. По-перше, рівень державних інвестицій був недостатнім — на рівні 20 відсотків від ВВП. По-друге, інвестиції йшли в ту ж таки нафто-газову сферу, оминаючи високотехнологічні галузі й інфраструктуру. Крім того, не зміг Кремль виробити й привабливої інноваційної політики, яка б стимулювала вкладання грошей в оновлення виробництва. Несприятливим залишається також інвестиційний клімат у Росії. Корупція, криміногенна ситуація, рейдерські захоплення підприємств і недієва судова система відлякують закордонних інвесторів від пропозицій вкладати гроші в російську господарку.
Великою російською проблемою Роджер Бутл називає дисфункціональну банківську систему в Росії. Немає нормального кредитування малого та середнього бізнесу, і це теж призводить до економічної стаґнації. За даними Центрального банку Росії, щороку за кордон тікає близько 55 млрд. доларів. І йдеться лише про ті гроші, які вдалося зафіксувати.
Ще один неґативний чинник, який поки що часто недооцінюють у Росії, це демографічні проблеми. Росія потерпає від низької народжуваності та високої смертності, зокрема через хвороби, пов'язані з алкоголем. Страждає вона також від високого рівня еміґрації, найбільше спричиненої тим, що люди втомилися від корупції і низького рівня російського життя. Кому випадало довший час мешкати в Західній Європі, той, напевне, зауважив, що важко знайти місто з населенням понад 50 тисяч, де б не була створена ціла російська інфраструктура, таке собі російське місто в місті. А полишають Росію найпрацездатніші громадяни — освічені молоді професіонали, працьовиті й амбітні. Їх місця в Росії займають вихідці з Центральної Азії. В такий спосіб компенсується кількість працюючих, але — не втрачений професіоналізм та освіченість.
Чи за всіх описаних обставин є надія на гідне майбутнє для Росії? Роджер Бутл вважає, що є, але з однією умовою: в країні мають відбутися радикальні зміни політичного режиму. Без них всі реформи перетворюються на фікцію, і свідками цього ми не раз ставали за минулі роки.