18 жовтня у рамках проекту Державного Природознавчого Музею НАН України відбулась круглий стіл під назвою «Концепція експозиції: від ідеї до реалізації». Свої концепції щодо формування експозицій нового покоління представляли Андрій Лінік з Центру Міської історії, Оксана Багнюк та Ольга Супонєва з Музею етнографії та художнього промислу. Родзинкою зустрічі стала розповідь Андрія Бокотея з Державного Природознавчого Музею НАН країни про нову експозицію, якої вже місто чекає-недочекається. Показником того, що проблемою пожвавлення музейного життя у Львові цікавляться не тільки вузькі спеціалісти, стала кількість відвідувачів заходу – більше ніж 80 осіб.
Андрій Лінік – куратор виставкових проектів у Центрі міської історії Центрально-Східної Європи (вул. Богомольця, 6) – розповів про «Формування концепції та наративу на прикладі виставкових проектів Центру»:
«За той час, що працюю в Центрі (з 2011 р.), брав участь у формуванні двох масштабних виставок: «Дім: століття змін» та «Спорт і місто». Головне –визначати тему і сформувати цікаву розповідь. Власне принциповим в підготовці до будь-якої виставки є кілька важливих тез, одна з головних – це уникнення нав’язування готових відповідей. Щоби виставка мала резонанс, треба знайти актуальні ключові питання, які допоможуть розкрити глибші контексти теми. І при цьому це має бути зроблене в якийсь артистичний спосіб, щоби не занудити публіку. Початковий етап роботи над виставкою –це з’ясування, що і для кого ми хочемо показати? Це не тільки аудиторія, з якою ми маємо справу, а й спосіб мовлення до неї. Для Центру міської історії – це результати історичних, соціологічних, морфологічних досліджень, які ми укладаємо в формат розповіді. Далі ми задумуємось над тим, про що ми, власне, будемо розповідати. Під час роботи з’являється багато ідей, головне – їх правильно згрупувати. Коли ми вже маємо «дерево наративів», з блоками і підтемами, тоді вже є більше розуміння щодо способів ведення розповіді. Під час підготовки до виставки ми в Центрі паралельно проводимо дослідження, залучаємо різноманітних експертів. Одна з дуже важливих ділянок роботи Центру – це залучення медіа-бібліотеки, збір, опрацювання та розміщення інформації в онлайн-форматі. Для цього частково використовуємо інтерв’ювання, зокрема для виставки про спорт робили інтерв’ю з ще живими радянськими спортсменами, які могли розказати про повоєнний час, це дозволило сконструювати соціальний статус спортсмена в Радянському Союзі. Також важливою ділянкою є перевірка даних.
Коли ми розпочали роботу над виставкою «Дім: століття змін», то отримали від Віденського музею техніки інструкцію, яку спочатку проігнорували, проте потім до неї повернулись. Це таблиця зі сценарієм поетапних дій, що має сказати, донести виставка, назва події, мета – чого я хочу досягнути в цій секції, тема події та що в ній розкривається. Дуже важливим в процесі підготовки виставки є обговорення нарацій. Ми працюємо, щоби показати, як ведеться робота з контекстами, якою є логіка розвитку тієї чи іншої теми. Це дозволяє правильно розставити акценти, щоби відвідувач виставки зміг зробити після її перегляду для себе якісь висновки. В будь-якому випадку мусить бути розпрацьована логіка руху сприйняття інформації, що безпосередньо опирається на концепцію.
Дуже важливо, щоби нарації виставки продовжувались в лекціях, екскурсіях, кіно-семінарах, едукаційних програмах для дітей та, навіть, у вуличних виставках. Важливо, щоб ті смисли, які науковці проявили у виставці, «транслювались» далі».
Вже кілька років Львівський музей етнографії та художнього промислу (що працює за двома адресами: Пр. Свободи 15 та Пл. Ринок 10), провадить реорганізацію своїх експозицій. Цього літа була завершена експозиція колекції меблів та посуду в будинку на науковців музею зосереджені на підготовці нової експозиції колекції українського мистецтва в колишньому палаці князів Любомирських на Площі Ринок. Про концепцію експозиції «Традиційна культура українського села другої половини XIX – початку XX століття» на круглому столі розповіли Оксана Багнюк та Ольга Супонєва:
«Наш музей постав перед питанням перебудови експозиції у зв’язку з тим, що вона потребували не тільки оновлення та розширення, але й нової інтерпретації. Попередня експозиція українського мистецтва була побудована ще в 1951 р. і представляла собою культуру степового населення України за господарські знаряддя, а також ремесла та промисли. Ми вирішили, що більш логічним буде експонувати твори народної культури у більш камерних приміщеннях на Ринку, а колекцію меблів перенести натомість у пишні зали на проспекті Свободи.
Будинок на Пл. Ринок 10 є пам’яткою архітектури XVIII століття. Цей бароковий палац двісті років тому належав князям Любомирським, а згодом використовувався для помешкання губернаторів Галичини. Наприкінці XIX століття в палаці містилося товариство «Просвіта» та осередки різноманітних українських товариств і організацій (редакція газети «Діло», книгарня Наукового товариства імені Тараса Шевченка, редакція журналу «Громадський Голос»). На жаль, від оздоблення інтер’єрів будинку до наших часів мало що вціліло, але маємо наразі зручне анфіладне планування залів, яке дозволяє послідовно розгортати експозицію.
Тему нової експозиції «Традиційна культура та побут українського села кінця XIX початку XX століття» умовно можна розділити на чотири блоки. Перший стосується традиційної обрядовості українців відповідно до циклу річних свят. Другий блок (ми віддаємо під нього шість залів) представлятиме так звані міні-майстерні, які покажуть основні заняття, промисли та ремесла українців: лозоплетіння, бортництво, рибальство, обробка шкіри, дерева, кераміка, вишивка, ткацтво, вибійка. Наступним блоком буде сімейно-родинна обрядовість, яка включатиме родинні звичаї, обряд народження дитини та все, що з ним пов’язано. В цьому контексті буде показана велика колекція народних іграшок. Великий зал виділено під весільну обрядовість із відео та аудіо матеріалами, які представлять всі етапи весілля від сватання до розплітання коси. Буде також невеликий зал для того, щоб показати сумні сторони родинної обрядовості, похорону атрибутику.
Два невеличких зали буде виділено під експонати 50-60 р. XX століття, адже ці речі п’ятдесятирічної давності теж вже є пам’ятками історії і культури, і потребують репрезентації. В новій експозиції буде залучено і відео, і аудіо апаратуру та інші сучасні технології. Великий акцент робитиметься на ілюстраціях та роз’ясненнях».
Львівський природознавчий музей, створений графом Володимиром Дідушицьким та відкритий для відвідування в 1870 р., нині є одним з найстаріших і найбагатших за науковими природничими фондами серед музеїв Європи. До початку ремонтно-реставраційних робіт двадцять років тому це був найпопулярніший музей у Львові. І ось нарешті, після стількох років за зачиненими дверима, за допомогою гранту від благодійного Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» (2012) ми незабаром побачимо нову експозицію.
Про Проект концепції основної експозиції Державного Природознавчого музею НАН України на круглому столі розповів завідувач відділу проблем антропізації природих екосистем Андрій Бокотей:
«Наш музей 20 років пропрацював виключно як науково-дослідний інститут. Тепер перед нами стоїть супер-масштабне і відповідальне завдання створити нову експозицію. Відколи ми отримали грант, почали думати над тим, якою ж має бути експозиція нового покоління. Ми мали багато поїздок по закордонних природничих музеях, нам дуже сподобався природничий музей м. Вінтертур (Швейцарія).
Наслідком роботи робочої групи по розробці концепції стало укладання певної формули, ідеї, мети, завдань. Тривала довга дискусія про те, що ми хочемо показати нашому відвідувачу? Ми визначили шість основних завдань: показати красу природи, її різноманіття та функціональну довершеність; показати можливі наслідки втручання в природні процеси та вплив цих наслідків на довкілля та саму людину, спробувати вплинути на формування почуття відповідальності кожного за стан довкілля, виходячи з нерозривності людини і природи. Ознайомити відвідувачів і з сучасною картиною світу, відобразивши в експозиції дослідження науки та зокрема науковців музею, продемонструвати розвиток життя на Землі, показавши особливості процесів формування ландшафтів, фауни та флори регіону у контексті глобальних змін. Викликати бажання пізнавати і розуміти навколишній світ через розкриття причинно-наслідкових зв’язків, формування асоціативних рядів, та діалог з особистим досвідом відвідувача та поглиблення його знань. Це та частина, де ми говоримо, що ми хочемо зробити, але також потрібно відповісти на питання: як це зробити?
Наразі робоча назва нашої нової експозиції – «Симфонія життя», яка включає біологічний і музичний блоки. Коли виникла ідея зробити нашу експозицію на асоціації про музику і життя, ми почали думати, що ж спільного є в музиці та природі, і знайшли досить багато. Якщо музика є однією з найвищих форм мистецтва, то життя є найвищим рівнем існування матерії. Симфонія – гра співзвуччя, музичний твір, вища форма інструментальної музики, що перевершує всі інші її форми за своїми можливостями втілення значних ідей і задумів. Симфонія складається з чотирьох частин, наша експозиція теж. Маємо 4 рівні нашого музею.
Перший представляє зародження життя: вступ, ритми Всесвіту, розвиток життя в регіоні, Старунський комплекс, людина. Другий – це динамічний світ живого. Він включає експозицію 19 ст., де будуть птахи (мелодія), мисливський зал (хаос), ссавці (життєві ритми), мешканці водойм (гармонія), комахи (колір і звук). Третій – це підземне життя: «андеграунд», кротова нора. І четвертий – наукове «горище», нові досягнення науки, лекторій, музей руками дітей…
Тобто, експозиція розпочинається з еволюції життя. Будемо знову говорити про аналогія між музикою і живим, про космічні ритми, народження життя, далі до експозиції будемо рухатись по етапах життя, які завершимо появою людини. На другому поверсі ми відтворимо зал, який був первинно в цій кімнаті, виготовленим самим Дідушицьким. Ми хочемо зберегти старі шафи віденської роботи середини 19 ст, що були закуплені спеціально для наших стін. Через весь другий поверх ми будемо показувати зміни динаміки тварин і рослин. Перший зал буде присвячений птахам, в шафу поставимо співочих птахів, а поруч з шафою у нас буде піаніно! Кожна клавіша піаніно буде відповідати птахові, тож при дотику до певної клавіші буде звучати пісня птаха.
В більшості наших залів ми будемо говорити про гармонію. Проте в природі є й хаос, дисгармонія. Тому в нас є мисливський зал, де ми багато чого залишимо як було, але з сучасним поглядом, адже ця тема потребує сьогодні інакшого трактування, аніж за часів Дідушицького чи, навіть, в радянський період. В ті часи цей зал функціонував під лозунгом пропаганди мисливства, зараз ми хочемо підняти питання «Навіщо вибивати?...» Також у нас є нагода поговорити про колір і про звук, адже тварини і комахи бачать інакше, ніж ми з вами. Наступними є підвальне приміщення, де ми хочемо показати підземельне життя, таку собі нору тварини.
У четвертій частині експозиції, так званому «науковому горищі», ми плануємо проводити семінари, наукові конференції, круглі столи, лекції, дискусії, кінопокази, щоб зацікавити публіку науковими дослідженнями. Наша основна аудиторія – маленькі діти та шкільні групи. Ми хочемо для них замовити опудала, яких можна буде торкатись, створені без використання хімікатів. Нам дуже сподобалась ідея, щоби діти самі спробували створювати музей: приносили речі, які їх цікавлять, а ми будемо допомагати їх дослідити, описувати, пізніше вони самі поскладають їх в шафи.
І на останок хочу завершити своє презентацію словами Й.В.Гете з його твору «Природа»: «Вона творить вічно нові форми: що є, того ще не було, що було, те не повернеться – все нове, по суті, завжди старе».
13.11.2013