Думати, як Лем

Цьогорічний LEMinarium переосмислював філософські концепції Станіслава Лема – без ілюстрування та інтерпретацій його фантастичних творів. Щоб не обмежувати себе, учасників та відвідувачів традиційними уявленнями про формати заходу (наприклад, фестиваль), організатори розширили його до «простору актуальної культури». Цей простір творився у програмі для підлітків (низці випробувань новітніх гаджетів та лекцій) та артистичній програмі (виставках та лекціях). Загальний настрій візуальної частини цьогорічного Лемінаріму можна охарактеризувати словосполученням «думати, як Лем». При цьому, не завжди таку логіку обирали автори для себе; вони, скорше, прагнули запустити «інший» механізм мислення у глядачів.

Фотофрагмент «Маніпуляцій» Влодка Кауфмана

Проект Влодка Кауфмана «Маніпуляції» – це серія фотографій з додаванням графічних дужок, що імітують фокусування якогось оптичного пристрою. Ці зображення нагадують аерофотозйомку поверхонь невідомих планет. Насправді ж – це весняна відлига на львівських вулицях. Маленькі потічки з талого снігу, які ми не помічаємо під ногами.

На думку самого художника, такі маніпуляції зі свідомістю людини можливі тому, що вона спирається на егоїзм. Надмірне его людини заважає об’єктивно сприймати безмежну кількість цивілізацій у Всесвіті та зауважувати безліч мікро чи макро цивілізацій зовсім поруч.

З розвитком технологій людство все більше отримує знань, але чи пропорційно зростає їх використання? Наші когнітивні процеси, пізнання та усвідомлення, залишаються на досить примітивному рівні. Дві плямки, горизонтальна та вертикальна риски – ми впізнаємо обличчя у фактурі кори дерева, на пошарпаних стінах. Майже від народження ми володіємо елементарними можливостями розпізнавати та навіть ідентифікувати обличчя. Цим пояснюється, що ми бачимо «Марсіанського сфінкса» або якісь мармизи на Місяці. Вивітрений пагорб на поверхні Марсу або западини рельєфу на супутнику Землі ми автоматично інтерпретуємо згідно нашого досвіду. Очевидно, що ці текстури обличчями не є. А чи все, що ми бачимо, є вірно ідентифікованим?

Так, людина має унікальну здатність розпізнавати візуальні образи. Єдина проблема, що ця система в нашому мозку працює не ідеально. Тож ілюзії, які машинально продукує мозок, дають можливість маніпулювати. І, можливо, ускладнюють процес пізнання. Проект «Маніпуляції» ще й про те, що навряд чи ми готові зустріти і зрозуміти Іншого у новому світі. І водночас цей фотопроект є таким-собі «тренажером», що змушує мозок зробити певну вправу для вдосконалення нашої пізнавальної, філософської та психологічної природи у підготовці до зустрічі з Невідомим.

Проект Андрія Лініка «Океан». Фото: Юрій Дячишин.

Назва генеративної звукової скульптури Андрія Лініка «Океан» нав’язує до істоти з високорозвиненим розумом у романі Станіслова Лема «Соляріс». Об’ємна тривимірна композиція складається з трьох рівнів. Вгорі розміщені дев’ять пляшок з рідинами (серед яких, наприклад, молоко, кров, олія, зеленка). Дозовано через крапельниці рідини скрапують і змішуються у великій колбі, яка знаходиться посередині конструкції, на другому рівні. Це і є «Океан». Заключна частина – чорний ящик, в якому схований комп’ютер з колонками, що транслюють генерований звук.

Автор дає глядачу до розглядання процес змішування і творення нової рідини, яка має вже зовсім інші, новоутворені якості – наприклад, дивовижний синьо-зелений колір. Водночас, ця нова субстанція перебуває у своєму внутрішньому русі – постійній зміні хімічних якостей. Нам тільки здається, що ця голубувата рідина нічого не робить; на молекулярному рівні вона дуже зайнята. Ось ці внутрішні процеси Андрій Лінік і пропонує почути.

Для цього кожну з дев’яти рідин автор представив у вигляді чисел. Дев’ять показників – це унікальний набір даних, що описують фізичні властивості (наприклад, молярна маса, кислотність, густина, колір, прозорість, температура кипіння та ін.), а десятий – виміряна частота крапання. Ці числа увійшли в основу алгоритму, за допомогою якого програма генерує звук. Умовно кажучи, є дев’ять різних хвиль, які накладаються на десяту і змінюють її амплітуду. Кожна крапля змінює характеристики «Океану» і звукової хвилі.  

Людина також складається з рідин: нас можна описати індексами, є потоки всередині нас, водночас ми теж перебуваємо в потоці. Цей рух – характеристика самого життя, його плинності, текучості, нашої здатності розчинятися і розчиняти в собі. «Інші, стаючи частинами нас, стають нами; ми стаємо іншими у інших. Це також дає нам можливість зникнути, стати чужими, іншими, собою», – йдеться в описі проекту.

І наша планета (і вигаданий Лемом Океан Соляріса) – живий організм, постійно змінний, де інформаційні потоки отримують різні форми та інтерпретації, емоційне та інформативне творять разом різноманітні комбінації і постійно змінну структуру.

Зліва – DrillBot - Robot Partner 3.0 на початку перфомансу, справа – відеодокументація перфомансу та його сліди на стіні

Важливою у осмисленні творчості Станіслава Лема є робототехніка. Щоб «думати, як Лем» в простір LEMinariumу запросили справжнього робота. І досі жанр фантастики пропонує всього три варіанти розвитку подій у випадку контакту з Невідомим, чи йдеться про штучний інтелект чи про розумних істот з інших планет (спільно, ми – їх, вони – нас), які Станіслав Лем назвав стереотипними ще понад півстоліття тому. А Штефан Дьопнер вже близько двох десятків років моделює ситуації перетину людської практики та технологій, в яких можна пережити інший, не такий одновимірний досвід контакту.

У рамках LEMinariumу художник представив роботичний перфоманс DrillBot’а. На противагу великим очікуванням щодо застосування роботів у різних сферах людського життя, Штефан Дьопнер намагається зневажити бездумне прославляння технологій, і пропонує осмислити взаємодію технологій та людини через мистецькі технологічні візії.

Для цього художник ще раз «винаходить велосипед», і у свій спосіб перебудовує сучасну техніку, яка має стійке значення у нашому повсякденному житті. Тобто, щоб проаналізувати та зрозуміти сучасні технології, які впливають на наше буття (і очевидно, ще більше впливатимуть в майбутньому), Штефан Дьопнер використовує метод пере-винайдення. За словами художника, він практикує припускання помилок, які є важливими для людства загалом, і для технологічного руху вперед.

В просторі LEMinariumу художник представив DrillBot - Robot Partner 3.0 – твір роботичного мистецтва, що може рухатись по вертикальній поверхні вгору, вниз, вліво та вправо, вперед і назад, вдень чи вночі, пробурюючи стіни свердлами. Це робот-партнер, створений з метою допомагати людям, але у певних умовах він навіть не потребує нас, щоб працювати. Єдина його потреба у людині – приставити до стіни і включити, а далі він сам робить в стіні дірки і підкорює вертикаль.  

Робот має свою систему визначення простору, в залежності від розміру та фактури стін, тому відповідно до характеру площини його поведінка змінюється. Отже, до кінця невідомо, як буде працювати цей робот, яким буде його перфоманс. Спостерігаючи за діями Дрильбота, думається: колись творіння геть не потребуватиме людини як творця.

Фрагменти проекту «Припущення» групи GAZ та Даниїла Шуміхіна

Проект «Припущення» групи GAZ (Олексій Золотарьов, Василь Грубляк) та Даниїла Шуміхіна – це сім тріад білих гіпсових об’єктів (інструмент, голова тварини, рельєф), розміщених на стінах галереї в рівноритмічному порядку. Сюжетно-образну концепцію кожен глядач будує самостійно, обираючи траєкторію руху для розглядання об’єктів. Автори спонукають одразу зануритись в цей простір, відсуваючи опис проекту в середовище інсталяційної території.

«Припущення» – це гра без обмежень і правил, у якій глядачу пропонується генерувати смисли. Проект в чомусь перегукується з «Океаном» Андрія Лініка, адже цей простір припущень знаходиться у постійному внутрішньому русі інтерпретування та комбінування.

Під час роботи над проектом у авторів виникла необхідність об’єднати всі частини в одну систему. Тоді GAZ та Даниїл Шуміхн наважилися створити свою новітню мапу світу. Хоча кордони держав можуть змінюватись і бути умовними, проте на карті вони складають як пазли – цілісну картинку континентів всієї Землі. Для «Припущення» Даниїл Шумухін створив власний пазл: сім абстрактних рельєфів, які можна поставити один на один і вийде гіпсовий моноліт. Ці подробиці не помітні глядачу, проте є концепційною основою, і можуть зчитуватись інтуїтивно. Складені рельєфи нагадують будову Землі в розрізі (або якоїсь іншої, можливо, фантастичної планети). І населяють цей багатошаровий моноліт коза, свинка, вовк, заєць, риба, кішка та стриж.

Кожна гіпсова копія утилітарного предмету є прикладом цивілізаційної фільтрації – пилка чи молоток вже набули свого максимально ергономічного вигляду. Вони також мають свою систему суперечливих значень – знищення або створення. Глядач на рівні рефлексів може інтерпретувати, наприклад, ніж як руйнацію, а циркуль – як творення. І дійти висновку, що художники, як творці цієї моделі умовного світу, несправедливо «запрограмували» когось на агресію, а когось на творчість. Отже, глядач може спостерігати за перебігом своїх думок, і упіймати себе на чомусь неочікуваному.

Свій «меседж» автори будують за допомогою мінімалістичного набору символів, які називають «нео-геральдикою», порівнюють з ієрогліфічним письмом древніх єгиптян, і дають повну свободу для інтерпретацій. Якщо ми, сучасні, можемо зрозуміти послання, складене з «емодзі» та «смайликів», то цей проект – ще один приклад обміну ідеями без слів, за допомогою уніфікованих символів.

Окулісти для вдосконалення зору рекомендують робити наступну вправу: подивитись у вікно і сконцентрувати зір на крапці вдалині, через кілька секунд – сфокусуватись на крапці на самому склі. Зміна фокусу тренує зір. Простір культури LEMinarium цього року запропонував глядачам цикл інтелектуальних вправ: фокусуватись на питаннях загальних і внутрішніх, упіймати себе на слабкості хибних інтерпретацій у «Маніпуляціях» Влодка Кауфмана, і попрацювати цим же недосконалим інструментом з «Припущеннями» групи GAZ та Даниїла Шуміхіна; відчути себе до болю біологічною істоткою поруч «Дрильботом» Штефана Дьопнера та співпережити процес творення нової речовини в «Океані» Андрія Лініка. Тож одним з найважливіших завдань, реалізованих в LEMinarium’і 2017 можна вважати саме тренування «м’язів» мозку.