Мирослава Іваник

 

Вже 30 років Державний природознавчий музей Національної академії наук України у Львові не працює повноцінно. Майже 20 із них він був закритий на ремонт. Це один із двох природничих академічних музеїв в Україні — і єдиний, який може похвалитись мамонтом та рідкісним волохатим носорогом, яким більше 15 тисяч років.

 

Цього року мамонта нарешті обіцяють повернути львів’янам. Музейники готуються до відкриття частини експозиції, наразі лише п’яти кімнат, що стосуються Льодовикового періоду. І мріють знайти кошти на весь музей, детальну концепцію якого розробили кілька років тому разом із польською фірмою. Однак працювати їм доводиться в умовах браку коштів не лише на нову експозицію, а й на зарплати — вже другий рік поспіль науковці отримують лише півставки, а взимку мерзнуть у холодних приміщеннях, оскільки грошей на опалення практично не виділяють.

 

Ремонт на 20 років

 

У Львівському природничому музеї жартують, що їхні співробітники діляться на тих, хто бачив, і тих, хто не бачив мамонта в експозиції.

 

«Я з тих працівників, які мамонта не бачили», — розповідає з усмішкою завідувачка відділу прикладної музеології, кандидатка біологічних наук Наталія Дзюбенко.

 

У середині 1980-х музей закрили на реконструкцію — й одним із перших з екпозиції демонтували мамонта. На момент закриття це був найпопулярніший львівський музей, щороку сюди приходило приблизно 100 тисяч людей.

 

Експозицію розташовано у старому будинку в центрі Львова на вулиці Театральній. 1868 року його спеціально для музею викупив меценат граф Володимир Дідушицький. За два роки будівлю цілком змінили. Музей відкрили 1870-го. Його основою стала — і досі є — приватна колекція самого Володимира Дідушицького, який був відомим ученим.

 

 

«У перші десятиліття розвитку музею його прирівнювали за колекціями та за сучасністю експозиції до Британського музею», — розповідає завідувач відділу ландшафтного та біологічного різноманіття, кандидат біологічних наук Андрій Бокотей.

 

Спершу ознайомитися з експонатами можна було лише раз на тиждень. Згодом граф подарував колекцію місту. Так у Львові з’явився природничий музей, який 1940 року ввійшов до складу Національної академії наук України.

 

У середині 1980-х музей закрили на реконструкцію. Через погане фінансування ремонт затягнувся майже на 20 років. За цей час виросло покоління львів’ян, які ніколи тут не були, а лише чули розповіді. У 2012 році ремонт нарешті завершили. Однак навіть після цього музей не відкрився. Грошей на оновлення експозиції не було, а пропонувати відвідувачам музей зразка середини 1980-х працівники не хотіли.

 

Інтерактив для всіх і шафи XIX ст.

 

Андрій Бокотей, на відміну від Наталії Дзюбенко, хвалиться, що бачив мамонта в екпозиції, коли приходив у музей ще школярем. Він та пані Наталя — учасники команди, яка у 2012 році виграла грант програми Фонду Ріната Ахметова «Динамічний музей» на створення оновленої експозиції.

 

Вони показують візуалізації, як виглядатимуть перші кімнати нової експозиції, які відкриють цього року. Ці зображення — частина того, що вдалося зробити завдяки грантовим грошам.

 

 

«Це був величезний конкурс, у якому змагалося багато відомих музеїв України. Ми взяли участь від безвиході. Розуміли, що музей треба робити сучасним — зовсім іншим, аніж ті, до яких звикли в Україні. У 2012 році завершили ремонт, але ми знали, що ніколи не отримаємо грошей на оновлення експозиції. Щиро кажучи, майже не вірили, що виграємо, адже навіть не працювали як музей на той момент. Але, мабуть, саме через відчай та добру мотивацію і виграли», — згадує Наталія Дзюбенко, яка є керівником проекту в рамках співпраці з «Динамічним музеєм».

 

 

Основне, що планували зробити за грантові гроші, — це нова експозиція. Але крім неї було багато супутніх робіт та навчань. Програма передбачала і ремонтні роботи у приміщенні, й обмін досвідом з європейськими музеями.

 

Розпочалася реалізація проекту з середини 2013 року і мала завершитися у 2015-му. Однак на початку 2015 року Фонд призупинив фінансування. За словами Наталії Дзюбенко, за менш ніж два роки музей встиг зробити чимало — побудувати ліфт для маломобільного населення, зробити ремонти в туалетах, а також організувати серію освітніх лекцій та поїздок у музеї Британії, Німеччини, Голландії та Росії, аби перейняти їхній досвід. Та найголовніше — за цей час створили сценарій і проект експозиції, який замовили в польської компанії, що на цьому спеціалізується.

 

«Загалом має бути 23 зали. Починатиметься експозиція з Великого вибуху, проводитиме до сьогодення і впливу людини на зміну природи. Ми хочемо, аби у відвідувачів була цілісна картина світу після відвідин нашого музею. Спробуємо пояснити загальні планетарні явища на прикладі нашої території. Хочемо показати, як змінювалася наша Земля протягом тисячоліть і століть, та які зміни відбувалися власне тут. Адже ми — передусім місцевий музей, більшість експонатів у нас із території Галичини. Експозиція буде дуже сучасною, в ній задіємо багато мультимедійної техніки — планшети, комп’ютери, проектори», — розповідає Наталія Дзюбенко.

 

Науковці кажуть, що до багатьох експонатів можна буде доторкнутися: наприклад, буде зайти в хатину неандертальця чи «залізти» у нору крота, у вигляді якої обладнають окрему кімнату. А ще можна буде відчути себе науковцем, почути, як звучать різні тварини, і навіть подивитись на світ так, як його бачать вони.

 

 

Аудиторія оновленого музею — від дітей і до дорослих, які серйозно цікавляться природою.

 

За словами Андрія Бокотея, згідно з дослідженнями, потенціально найбільша аудиторія музею — це родини з дітьми. Тому всю експозицію розділили на три рівні: для дітей, для дорослих і для «розумників» — тобто тих, хто хоче знати більше. Усі базові тексти планують написати так, щоби їх без пояснень могла читати 14-річна дитина.

 

За грантові гроші також встигли зробити багато реставраційних робіт. До життя фактично повернули шафи, які свого часу для музею замовив ще Володимир Дідушицький.

 

Піднімаємося на другий поверх, де вже готують до відкриття цьогорічну виставку. Давні вітрини тепер мають нову основу, скло і цілком безпечні для дітей. Музейникам також вдалося відреставрувати фреску, яку знайшли на одній зі стін другого поверху під час ремонтних робіт. На ній зображено краєвид з вікна будівлі у середині XIX століття — частково зруйнований у 1848-му обстрілами, а нині неіснуючий монастир францисканців. Врятована фреска стане частиною оновленого музею — щоправда, ховатиметься за вітринами.

 

 

Після замороження проекту роботи на певний час призупинили. І лише після довгих і складних переговорів фінансування вдалося відновити наприкінці 2016 року.

 

«Оскільки проект гривневий, ми суттєво втратили. На створення всієї експозиції треба близько 600 тис. євро (на сьогодні це трохи більше 21 млн грн). Таких грошей немає. Тому вирішили відкрити лише частину постійної експозиції, яка буде присвячена льодовиковому періоду, де є наші найвідоміші експонати — мамонт і носоріг», — пояснює Наталія Дзюбенко.

 

 

Виставка, яку зараз готують до відкриття, — це три зали основної експозиції та два інтерактивні зали для дітей, серед яких і хатинка кроманьйонця (давньої людини), де дітлахи зможуть «приміряти» на себе життя наших предків, які були тут тисячі років назад. Вона додасться до тимчасової екпозиції «Мистецтво виживання», яку 2014 року відкрили у п’яти кімнатах першого поверху. Планувалось, що виставка триватиме не більше двох років — до запуску музею, але вийшло не так. 

 

У гості до мамонта

 

У кабінеті, де ми розмовляємо, багато зображень мамонта — він на картинках, у скульптурках та буклетах. Саме мамонт є найбільшою гордістю музею. Він потрапив у колекцію більше ста років тому — 1907-го зі села Старуня нині Івано-Франківської області. Унікальний експонат музею вдалося здобути частково завдяки хитрості, усміхаючись розповідає Андрій Бокотей.

 

У 1907 році старі законсервовані нафтові шахти поблизу Старуні почали розробляти, аби видобувати озокерит. Їх викупила компанія з Гамбурга, розпочала роботи — і робітники наштовхнулися на тушу мамонта.

 

«Спершу вони вирішили, що це віл, подробили кістки і викинули на відвал. Через три дні механік, який ішов попри відвал, побачив кістки і звернувся до власника компанії. А вже міська влада покликала науковців з Краківської академії та нашого музею. Вчені одразу зрозуміли, що мають справу з мамонтом, і змусили знайти всі кістки. Більше того, аби мотивувати працівників, за кожну непотрощену кістку, яку витягували з озокериту, платили додаткові гроші. Одразу стало зрозуміло, що це знахідка світового масштабу, бо тварину знайшли зі шкурою і м’якими тканинами, що трапляється дуже рідко. Кожна група науковців хотіла знахідку собі. Поки краків’яни поїхали до Відня говорити з урядом, львів’яни зробили по-галицьки: пішли на переговори до власника. Його запросили до Львова до музею і врешті домовились про те, що мамонта віддадуть їм», — розповів Андрій Бокотей.

 

Через місяць після першої знахідки на глибині ще п’яти метрів нижче робітники наштовхнулися на тушу ще однієї тварини — волохатого носорога. На жаль, він зберігся лише частково — передня ліва частина тулуба і ліва нога. Після ще одних домовленостей із власником землі й ця знахідка врешті дісталася львів’янам.

 

«Наш мамонт має 24 тисячі років, а носоріг — 15 тис. років», — хвалиться Андрій Бокотей.

 

«Останні кілька років мамонт — на реставрації. Його відновлення обійшлося у півмільйона гривень. Усі роботи виконували реставратори музею, однак з Європи закуповували більшість матеріалів, а вони недешеві»

 

Обидва експонати львів’яни зможуть побачити ще цього року. Однак і надалі недоступною для огляду залишиться більша частина унікальної колекції Львівського природничого музею. В її основі — збори ще графа Дідушицького, він був професійним мисливцем, на полювання до нього з’їжджалася вся польська знать. Більшість впольованих тварин ставали експонатами музею.

 

Серед унікальних експонатів — збірка альбіносів, якою, за словами Андрія Бокотея, міг би пишатися будь-який музей. У фондах також зберігається величезна колекція тропічних метеликів, жуків, птахів, земноводних та тварин XIX ст. (опудала, тушки, яйця тощо). Наукова бібліотека музею нараховує близько 70 тисяч томів природничної літератури, починаючи з XVI ст.

 

Яйця птахів, які зібрав та підписав особисто Дідушицький

 

Останніми роками колекція теж поповнюється. Щоправда, тепер методи її збору змінилися.

 

«Експедиції тривають, але зараз змінилися методи. Ми не вбиваємо тварин. Ми збираємо зразки, якщо йдеться про ґрунти чи мінерали, підбираємо мертвих птахів. Наприклад, торік колекція поповнилася, бо ми побачили допис у ФБ, що хтось знайшов на дорозі мертву сову. Ми її забрали — це виявився вид з Червоної книги України», — пояснює Андрій Бокотей.

 

Науковці на півставки

 

«Ситуація, у яку ми зараз поставлені, дуже критична. Повноцінно працювати в таких умовах неможливо», — каже Андрій Бокотей і при цьому має на увазі зовсім не брак грошей на облаштування музею. 

 

Увесь колектив установи вже другий рік працює на півставки. Кандидати наук отримують менше, ніж прибиральники, а взимку мерзнуть у холодних приміщеннях, оскільки грошей на опалення практично не виділяють. Формально Природничий музей — навіть не зовсім музей. Передусім це науково-дослідний інститут у структурі Національної академії наук України. Тут працюють 34 науковці, серед яких 4 доктори наук і 23 — кандидати наук.

 

«Але це — музей, і ми маємо дуже багато завдань як музейники. А реально воно ніяк не оплачується, це майже як хобі. Академію ж цікавлять наші наукові теми, дослідження тощо, але не музейна робота», — пояснює пані Наталія.

 

 

За її словами, президія академії пропонувала скоротити половину штату, аби решта могли отримувати цілу ставку. Однак якщо частина інституцій академії так і вчинила, звільнивши пенсіонерів, то у музеї просто не мають кого скорочувати. «Середній вік науковців у музеї — 40 років. У нас немає пенсіонерів, яких можна скоротити. А утримувати музей меншими силами нереально», — пояснює завідувачка.

 

Рятуються науковці тим, що знаходять собі додаткові роботи. Кажуть, не раз намагалися вести переговори з міською владою, адже музей потрібен передусім львів’янам, але безуспішно.

 

Якщо ж науковцям вдасться знайти гроші і відкрити музей, це означатиме нові клопоти. Адже доведеться взяти на роботу ще мінімум трьох осіб: двох доглядачів та одного прибиральника. На це у штаті академії грошей не передбачено.

 

«Зараз на виставці працюють два доглядачі, касир і прибиральниця. Їм платять з грошей за продаж квитків. Музей фактично заробляє на себе. Але при цьому, на жаль, про жоден бюджет розвитку говорити не доводиться», — пояснює Наталія Дзюбенко.

 

 

У тому, що музей буде затребуваним, науковці не мають сумніву. Останні чотири роки тут працює невелика тимчасова експозиція у п’яти кімнатах на першому поверсі. Щороку її відвідує 30 тисяч осіб, тут постійно проводять шкільні уроки. Музей також розвиває навчальні програми для дітей, які цікавляться наукою, та для школярів із вадами зору — для них працює спеціальна програма «Музей на дотик».

 

«Якщо ми відкриємося повноцінно, думаю, зможемо приймати до 200 тис. відвідувачів щороку. Де взяти гроші на експозицію, поки що не знаємо, але будемо стукати у всі двері», — переконана Наталія Дзюбенко.

 

26.01.2018