Вчера першій раз промовив в соймї маршалок по руски. Кинувши (в польскій мові) погляд на результати сегорічної сесії соймової і попращавши послів, — додав по руски: „В наслїдок много разів обявлених бажань послів народности рускої, дозволю собї то пращанє моє в осібности до них в їх рідній мові звернути і жичу з серця, щобисьмо всї знову, щасливо для докінченя розпочатих праць, могли ся тут зібрати!"
Ще 1884 року по замкненю ceciї соймової, коли посли, як звичайно, пійшли попращатися з маршалком краєвим, пок. Н. Зибликевичем, до єго бюра, — Зибликевич (котрий в своїй промові замикаючій сойм між иншим сказав, що мов-би відносини між Русинами і Поляками стались приязнїйші, і згадав "о prześlicznym ruskim języku, miłym zarówno dla uszów Polaka jak Rusina") в своїм бюрі почав з гр. Войтїхом Дїдушицким говорити по руски. З боку стояв з другими послами рускими пoc. Романчук, чув то і усміхнувся. Зибликевич сказав: "О, як П. Романчук усміхається, що ми говоримо по руски". — На то сказав пос. Романчук: "Мило менї чути тут руску бесїду п. маршалка, але далеко милїйше було-би менї почути єї в соймі з маршалківского крісла". — Зибликевич, трохи зафрасований, обіцяв, що тому вдоволить. Однак за рік, в році 1885, по виборах до ради державної, котрі мниме "приязнїйше успособленє" Поляків до Русинів викляровали, Зибликевич, отворюючи сойм, не промовив анї одного слова по руски.
Тогдї пос. Романчук перший раз упімнувся о руску промову. Був се, о скілько знаємо, першій случай за 25 лїт, що рускій посол о сю річу пімнувся.
То само повторив пос. Романчук в 1886 році, коли новий маршалок гр. Тарновскій отворив сойм промовою, в котрій заявляв свою зичливість зарівно як для Поляків, так і для Русинів. Пос. Романчук сказав у відповіди графови-маршалкови, що висказуючи ті свої слова сам собі яскраво засуперечив, бо при отвореню сойму поминув язик рускій.
Року 1887 при отвореню сойму маршалок гр. Тарновскій промовив також лиш по польски. Пос. Романчук знов упімнувся о руску промову, додавши, що поминенє рускої промови в соймі ярко відбиває від факту, що до цісаревича Рудольфа п. маршалок (подібно як і колишній маршалок гр. Людвик Водзицкій до цісаря підчас єгo гостини в Галичинї промовляв по руски. Маршалок (і гр. Голїєвскій) відповів тогдї, що не міг сповнити бажаня пос. Романчука, бо регулямин соймовий того не дозволяв. (Здаєсь, що маршалок гр. Тарновскій, чоловік впрочїм досить безсторонний, не був-би вже тим разом поминув руского язика, але другі посли здержали єго від того аргументом о регуляминї). Пос. Романчук відповів зараз, що регулямин соймовий зовсїм не стоїть на завадї, але не уважав річею відповідною вести спір о то зараз тепер, а лишав собї поясненє тої справи на другій раз.
Отже сего року (1888), коли маршалок гр. Тарновскій знов отворював сойм самою польскою промовою, пос. Романчук відповів уже не словами, а фактом, поставивши на тім самім засїданю внесенє (на котре тілько заскоченєм неприготованих на то польских послів удалося єму призбирати потрібне число підписів) о таку зміну регулямину: Замість слів: „Маршалок урядує в язиці польскім" мало-би стояти ще: "не виключаючи язика руского, а отворює і замикає сойм в язиках польскім і рускім". Мотивуючи то своє внесенє, пос. Романчук висказав, що промова маршалка краєвого руска побіч польскої не суперечить регуламинови, бо не єсть властивим урядованєм,— однакож, щоби усунути всякі сумнїви, ставить своє внесенє.
З причини замкненя пятої сесії сойму дня 14 н. ст. вересня с. р. не могло внесенє пос. Романчука бути зараз полагоджене, і для того пос. Романчук поставив єгo на ново дня 19 н. ст. вересня.
Зразу здавалося, що справа пійде легко, але небавом показалося инакше. Уже при другім ставленю внесеня декотрі посли польскі, що перше єго підписали, не хотїли підписувати (кн. Чарторийскій, Мазаракій, Зборовскій), a "Czas" написав, що внесенє то має "doniosłe і zasadnicze znaczenie". І дїйстно, не полишено того внесеня самій комисії (правничій), але радило над ним аж ціле сеймове "коло" польске (т. в. всї посли Поляки зі всїхклюбів разом зібрані) — і згодилися, як доносили польскі газети, по довгій і завзятій суперечці на таку зміну регулямину, що "маршалок мав витати і пращати послів також рускою промовою".
Але комисія правнича і такого внесеня не поставила в соймі, тілько маршалок сам додав до своєї промови також кільканайцять слів руских, хотяй регулямину не змінено. Отже або краєвий маршалок тепер нарушив регулямин, — що єсть зовсїм неможливе, — або попередив твердженє, що регулямин не позволяє маршалкові в соймі промовляти по руски, було і єсть зовсїм неможливе, — або попередне твердженє, що регулямин не позволяє маршалкови в соймі промовляти по руски, було фальшиве. Єслиж так, то чи треба було стілько опору, тілько супротивленя? Чи не єсть се здементованєм самого себе, чи то не — для мажи?
Своєю дорогою, руска промова маршалка не має зовсїм того значеня, якого домагався пос. Романчук. Не тілько не ухвалено можности руского урядованя маршалка, але і маршалок звернув свої рускі слова тілько до руских послів (хотяй, як сказано було "język ruski zarówno miły dla uszów Polaków") — отже як би н. пр. руских послів, з якої небудь причини, в соймі не було, то вже не було-би і рускої промови маршалка. Адже маршалок говорить не лиш для послів але і для краю! Длятого думаємо, що рускі посли повинні на будущій каденції внесенє пос. Романчука поновити. Колись може би кілька хоч-би і таких самих слів руских маршалка були вистали, щоби пос. Романчук не упоминався був о руску промову, — але тепер, коли справа пійшла єгo внесенєм значно дальше, — они не можуть вистати. Не все одно: коли що даєся і як даєся.
По промові маршалка встав пос. о. Тит Ковальскій і дякував маршалкови за руску промову, котрої ехо пійде мов-то до всїх палат і хат і станесь запорукою "рівноправности взаємної і племінної любови обох дорогих нам народів".
Спосіб полагодженя того внесеня пос. Романчука як і рівночасне відкиненє внесеня того-ж посла в справі шкільній мусять сему твердженю руского заступника більших посілостей польских категорично заперечити. Не proforo in-terno були ті рускі слова п. маршалка; але proforо eхterno, щоби світ і правительство бачили, які то добрі, які уступчиві тії Поляки для Русинів!... Промова посла о. Ковальского була очевидно наперед укартована, мов-би боялися, щоби хто з дїйстних руских послів, з клюбу руского, не забрав слова і, дякуючи маршалкови, не висказався трохи в инакшім дусї. А вже-ж руски посли далекі від того, щоби робило борбу там, де нема до неї конечности, — але о свої права упоминатись не перестануть!
Така промова маршалка краєвого гр. Тарновского була не так дїлом политичної ваги, не актом признаня прав руского язика і рускої народности, як радше особистою кречностею, і куртоазією п. маршалка для руских послів.
[Дѣло]
20.10.1888