Цими вихідними у Першому академічному українському театрі для дітей та юнацтва (Львів) відбулась прем’єра першої на цій сцені, з часів здобуття Незалежності, вистави для старшого юнацтва «Втеча з реальності». Над постановкою п’єси спільними зусиллями працювали львівські та київські постановники. Збруч дізнавався, чи вдалося ТЮГ-у успішно повернутися до реальної проблематики сучасної української молоді після стількох років суцільної класики, хоча й дуже поважної (Шекспір, Мольєр, Марк Твен, Кіплінг, Діккенс, Толкієн…) та світового і вітчизняного «казкарства».
Перший український, або, для динамічності вимовляння, ТЮГ, який впродовж останнього десятиріччя успішно виборсався з бюрократично-адміністративних проблем, суттєво омолодив акторський склад, відкрив вечірню дорослу і малу сцени, зініціював створення і очолив Всеукраїнську асоціацію дитячо-юнацьких театрів та став членом Всесвітньої асоціації театрів для дітей та юнацтва (ASSITEJ), успішно вивіз свої останні вистави на фестивалі у Макіївці та Єгипті, з відкриттям нового сезону продовжує приємно дивувати Львів реформами репертуарної політики.
Серед нових ініціатив театру: підтримка міжнародної кампанії ASSITEJ «Візьми дитину в театр сьогодні», «Конкурс режисури» для молодих авторів та кілька цікавих прем’єр. Йдеться про «Синього птаха» Метерлінка, виставу «Карпати відкриті для світу» та постановку «Наш Тарас» за творами та листами письменника. Першою прем’єрою нового сезону стала вистава про проблеми молодіжної наркозалежності за п’єсою київського драматурга Тетяни Іващенко «Втеча з реальності». Автором постановки є режисер Володимир Борисюк, чия творча кар’єра розпочалася в Червонограді на Львівщині, а нині перемістилась до Києва. Хоча Володимир Борисюк вже працював у Львові: на занківчанській сцені поставив виставу за п’єсою Джона Маррелла «Сміх лангусти», а в Муніципальному театрі – трагікомедію Віктора Аїма «Випадкове танго», на сцені ТЮГ-у він оце вперше. Для постановки пластики у виставі «Втеча з реальності» також з Києва запросили відомого українського хореографа, головного балетмейстера Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Ольгу Семьошкіну. Автором лаконічної «стрітартівської» сценографії є головний художник Першого українського Дарія Зав’ялова, а костюми створила художник Олена Зотова.
Для молодих акторів ТЮГ-івської трупи «Втеча з реальності» стала першою можливістю зіграти у п’єсі для і про сучасну молодь, адже попередній раз виставу «на злобу дня» юнацтву тут демонстрували чи то 25, чи то 30 років тому, коли більшості виконавців теперішньої постановки ще не було на світі.
«Втеча з реальності» пробує поговорити з молоддю на болючу для сучасного українського суспільства тему наркозалежності. Серйозність тематики та тривала перерва у постановці подібних соціально-проблемних вистав поклали на плечі постановників величезну відповідальність, тиск якої вони, як для першої спроби, з гідністю витримали. Окрім роботи суто над дійством на сцені, адміністрацією театру була проведена дуже активна робота поза нею. Насамперед, за словами завліта ТЮГ-у Тараса Федорчака, вирішили проконсультуватися з експертами, наскільки ця тема актуальна та чи варто показати таку виставу львівському юнацтву? До складу імпровізованої експертної групи увійшли психологи та педагоги різних львівських шкіл та працівники відповідних підрозділів роботи з молоддю управління МВС України у Львові. Також звернулися за оцінкою до своїх давніх партнерів – Навчально-методичного центру освіти. Психологів, освітян та міліціонерів запросили на обговорення, яке відбулось минулої п’ятниці після фінальної репетиції. В своїх оцінках всі вони були одностайними – вистава потрібна, актуальна, не шокує глядачів змістом. Щоправда, думки розійшлися з приводу віку глядачів, яким варто подивитися виставу. На відміну від своїх колег, які стверджували, що вистава виключно для старшокласників, психолог з школи №7 Оксана Волошина запевняє, що проблема наркоманії актуальна для дітей значно молодших. За її словами, виставу цілком доцільно показувати навіть шести-семикласниками.
О.В.: – Багато дітей вперше чують про наркотики вже у молодшій школі. Але у нас в Україні останнім часом ця проблематика перемістилась «за куліси», тож їм просто немає де взяти достовірну інформацію на цю тему. Вони збирають її де завгодно, тільки не в батьків, педагогів та психологів.
С.Р.: – Ви не вважаєте, що зміст вистави може шокувати дітей, адже там більшість персонажів помирає?
О.В.: – Думаю, що ні. Глядачі розуміють, що це – театр, отже тут є певна умовність. На мою думку, великим плюсом цієї вистави є те, що тут чітко показана схема, як саме починається захоплення наркотиками і до чого воно призводить. Школярі - ще не сформовані особистості, їм треба допомогти розібратися у цій проблемі. Тому дуже актуальними були би обговорення зі школярами, які побувають на виставі.
Як запевнив художній керівник театру Юрій Мисак, після кожної вистави за бажанням глядачів можуть відбуватися обговорення, працівники театру до цього готові. Також планують провести анкетування школярів, аби з’ясувати, чи меседж дійшов до цільової аудиторії, чи здатна постановка вплинути на формування у сучасної молоді уявлення про реальну шкоду наркотиків.
Щодо самої прем’єри, то вона засвідчила: повернення театру до актуальної соціально-молодіжної проблематики відбулося вдало. Молоді виконавці були досить органічними у ролі наркозалежних. (До речі, у тому, що ця постановка з’явилася, велика доля бажання молодих акторів трупи зіграти своїх сучасників.) Особливої уваги заслуговує пластика. Те, наскільки ефектно рухались актори на сцені, зауважили всі без винятку глядачі. Чудово поставлені та виконані пластичні композиції: мікст сучасних танців, акробатики та хореографії, не просто підсилили акторську гру, саме завдяки їм, в першу чергу, вистава виглядає стильно і сучасно. Емоції «каталізують» щемливі фрагменти пісень «Океану Ельзи», якими режисер добряче приправив дійство на сцені. Натомість щодо музики, яка грає, коли герої перебувають у нічному клубі, є певні застереження. Навіть десять років тому (тоді було написано п’єсу), у столичних клубах (події розгортаються в Києві), така музика не була модною. Виключенням хіба може слугувати Dusty Kid, який завжди в тренді.
Але найбільше претензій до самої п’єси, де, що називається «штамп на штампі». На жаль, в сучасній українській драматургії мало цікавих авторів, а на таку тематику й поготів, тому театру довелось вибирати з того, що є. Але завдяки творчій інтерпретації та таланту постановників матеріал набув відносної адекватності.
Як зазначила на обговоренні вистави відомий львівський театрознавець Майя Гарбузюк: «У мене двояке враження від цієї вистави. Одне скептичне, а друге – захоплююче. Скептичне народилося від самого тексту Тетяни Іващенко, який я вважаю вкрай слабким. З точки зору драматургії це просто схема, жодного живого образу, суцільні лозунги, укладені в діалоги. Театр, коли вирішив взяти цей текст, дуже і дуже ризикував. Тобто, маємо тут такі собі терези актуальності і важливості теми, з одного боку, і художньої якості – з другого, яка до певної міри і нівелює тему, яку піднімає. Мені здається, що неправда лексики заважає акторам бути до кінця органічними і правдивими. Тому що це неможливо побороти ніякою акторської органікою, технікою, ні концепцією, мені здається – нічим. Як актори не стараються, а тут робота акторів дуже щира, самовіддана до неможливості, бо їм хочеться це грати. Мені здається, що підліток, який опирається будь-якому лозунгу, будь-якому лобовому гаслу, не сприйме виставу так, як би нам цього хотілося. Оця відмінність поміж акторською правдою життя і «правдою» тексту відштовхне підліткового глядача. Вистава, звісно запам’ятається, але нікого не перевиховає, і нікому направду життя не змінить. Але тут дуже важлива конструктивна програма вистави, яка викликає захоплення. Я тішуся, що бачу Перший українській театр в такій якісній і класній роботі. ТЮГ однозначно робить наступний крок у своєму розвитку. Осягнути і хореографію, і весь рисунок вистави, і її темпоритм і так далі, складно, це ціла партитура. І я дуже радію, що театру це вдалося».
За словами мистецтвознавця Наталії Космолінської: «Сценограф вистави Дарія Зав’ялова, яка хоча й завжди публічно декларує, що сучасність – це не її стихія і вона воліє працювати в театрі з історичним матеріалом, тим не менше створила дуже виразний простір. Брудно-сіра атмосфера декорацій створює напружено-депресивний візуальний рефрен сюжету, а металева «дитяча» гірка, на яку весь час спинаються та з якої скочуються герої, не тільки додає динаміки сценічному руху, але й читається як символ небезпечності легковажних дитячих забав із «дорослим» життям. Автором костюмів є Олена Зотова, і це її друга робота в цьому театрі в цій якості після постановки семирічної давності «Чарівника смарагдового міста». До сіро-чорного загального колориту цілком сучасного одягу героїв Олена свідомо вводить яскраві «декоративні плями» деталей, які перетворюють а-ля реалістичних персонажів на символи. Особливо ефектним вийшов образ примари-наркотика. Це інфернальне створіння, яке супроводжує героїв впродовж усієї вистави. Завдяки створеному хореографом Ольгою Семьошкіною яскравому пластичному, динамічно-містичному рисунку цей образ із невиразної постаті привида-карлика у п’єсі Тетяни Іващенко перетворився на одного з головних персонажів. Варто також відзначити креатив завліта театру Тараса Федорчака, який дуже суттєво попрацював з текстом п’єси, що рясніє штампами і банальностями. Особливо це стосується персонажів матері головної героїні, за сумісництвом журналістки, та депутата, він же підпільний наркобарон, чиї морально застарілі вже років тридцять як діалоги ну дуже вже «ріжуть вухо». Саме Тарасу Федорчаку належить оригінальна ідея ввести в п’єсу фрагменти діалогів з шекспірівської «Ромео та Джульєтти», які дозволяють перевести досить тривіально прописану сюжетну лінію кохання в шляхетну класичну площину. Загалом саме п’єса – найбільший мінус цієї постановки. Але спільними зусиллями творчої групи постановників та виконавців вистава вийшла динамічною, стильною, виразною. Вона не виглядає аж такою агіткою, якою є по суті, її цікаво дивитись. На мою думку – це черговий безперечний успіх театру».
30.09.2013