Луїс Орріольс

 

Громадська думка стосовно територіальної моделі на обох берегах ріки Ебро щораз більше розходиться

 

Після минулорічної Діади [Національний день Каталонії, який щороку відзначається 11 вересня - Z] Каталонія опинилася в епіцентрі інтересу засобів масової інформації нашої країни. До певної міри зрозуміло, що Каталонія виступає в якості головного героя сучасності, особливо судячи з масових народних демонстрацій, які ми побачили під час двох останніх Діад. Утім, якщо ми хочемо зрозуміти справжній масштаб «каталонської проблеми», то не можемо обмежитися лише фокусуванням уваги на Каталонії. Необхідно розширити кут зору і також придивитися до того, що відбувається у решті Іспанії. 

 

Річ у тім, що як і в самій Каталонії, іспанська громадська думка переживає глибокі зміни в питанні її територіальних преференцій. А саме: за останні роки відношення іспанців до автономної моделі відчутно змінилося в гірший бік. Іспанці все більше вимагають розпочати новий етап в автономному процесі, етап, який призведе до скорочення  - чи навіть ліквідації – регіональних урядів.

 

Усі опитування, проведені в останні роки, переконливо свідчать про зростання централістських преференцій серед іспанців. Наприклад, згідно з даними CIS (Центру соціологічних досліджень) відсоток іспанців, які є прихильниками держави без автономій, за останні п’ять років подвоївся – з 15% до 30%. Нещодавні опитування, проведені MyWord для радіостанції SER та компанією Metroscopia для газети El País, демонструють схожі результати. Усі вони показують, як Іспанія з єдиним центральним урядом та без автономій перетворюється на територіальну модель, що її найбільше прагнуть іспанці.

 

Централістські настрої поширилися усією Іспанією - за винятком Каталонії, Країни басків та Наварри. Серед регіонів, які найбільше налаштовані проти автономій, виділяються обидві Кастилії, Мадрид і особливо Мурсія. У цій автономній області кількість прихильників держави без автономій уже становить трохи більше, ніж половину громадян. Загалом в Іспанії за винятком історичних областей громадян, які хотіли би згорнути автономний процес (обмеживши чи ліквідувавши автономії), уже є більшість.  

 

Хвиля централістських настроїв, яка накрила Іспанію, позначилася на всіх ідеологіях та партійних преференціях. Антипатія, яку на даний момент породжують автономії, уже не концентрується виключно серед більш консервативного електорату, як це було у попередні роки. Громадяни лівих переконань приєднуються до табору противників автономій в такому ж темпі, як і ті, хто сповідують праві ідеї. Фактично, якщо не брати до уваги Каталонію, Країну басків та Наварру, іспанці лівих поглядів, які є прихильниками того, аби обмежити чи навіть скасувати автономії, вже вдвічі переважають тих, хто надає перевагу більшій децентралізації.

 

Зрештою, якщо ми зосередимо свою увагу на тому, що відбувається за межами Каталонії, то побачимо загальний крен у бік менш автономістських позицій. Цей феномен зумовлений не радикалізацією певного ідеологічного чи соціального колективу, а глибокими змінами у преференціях іспанців в усій їх сукупності.

 

Якщо у більшій частині Іспанії віють вітри централізму, то в Каталонії відбувається щось протилежне. Каталонці рухають в супротивному напрямку, їх ставлення до децентралізації і навіть права на самовизначення є більш прихильним. Цей процес особливо пришвидшився в останні два роки. Згідно з даними  Центру соціологічних досліджень число каталонців, основною територіальною преференцією яких є визнання державою їх права на самовизначення, лише за два роки практично подвоїлося і наприкінці 2012 року досягло 40%.   

 

Подібно до того, що відбувається у решті Іспанії, націоналістичні настрої проникли у всі прошарки суспільства, незважаючи на територіальне походження, вік чи ідеологію. Приклад: у червоному поясі довкола Барселони, де найбільше представлені сили, які найменше симпатизують каталонському націоналізмові (Соціалістична партія Каталонії, Народна партія та Громадянська партія), підтримка права на самовизначення збільшилась удвоє. На даний час у кожного третього громадянина столичного регіону, що оточує Барселону, головною преференцією є Каталонія, яка має право на самовизначення. Йдеться про частку громадян, що значно перевищує відсоток прихильників згортання автономного процесу, який – на відміну від того, що відбувається у решті Іспанії, - за останні два роки не збільшився. 

 

Отож опитування, які є в нашому розпорядженні, не підтримують поширену в деяких політичних та медійних сферах тезу про те, що Каталонія переживає процес суспільного розколу щодо національних преференцій її громадян. Неправда, що каталонці зараз більш розділені, ніж раніше. Насправді переважна більшість суспільства як одне ціле перейшла на позиції більшої автономії та суверенізму. Тому ми є свідками не процесу поляризації  громадської думки, а справжнього зміщення центру ваги каталонської політики на більш націоналістичні позиції.

 

Зрештою, як каталонська громадська думка, так і опінія решти Іспанії, переживають глибокі зміни. Зміни, в яких є важливі аналогії. В обох випадках змінюються преференції не окремих громадян, а суспільства в цілому, і у відносно однорідний спосіб. Проте – і це справжній гандикап – ці зміни відбуваються у протилежних напрямках: якщо каталонське суспільство рухається у бік більшої децентралізації, то в решті Іспанії відбувається супротивне. Отже суспільний розкол виникає не всередині каталонського чи іспанського суспільства, а між двома суспільствами.

 

Розходження в громадських думках обох суспільств є сильною перешкодою для знаходження узгоджених рішень між Каталонією та рештою Іспанії. Політичні партії на обох берегах ріки Ебро мають щораз менше поле для маневру, аби знайти точки дотику. Йдеться про сценарій, цілком протилежний тому, за яким живе Велика Британія, в якій прем’єр-міністр Девід Кемерон узяв до уваги громадську думку англійців, яка є прихильною до шотландського референдуму. Ба більше: деякі опитування, опубліковані в британській пресі, свідчать про те, що англійці більше підтримують ідею незалежності Шотландії, аніж самі шотландці. З огляду на таку сприятливу громадську думку легко зрозуміти, чому британському та шотландському урядам так легко вдалося знайти узгоджений шлях.

 

Стосунки між Каталонією та Іспанією зайшли у безвихідь. Основною перешкодою для досягнення узгодженого рішення є усе більший розкол між територіальними преференціями каталонців та мешканців решти Іспанії. Якщо ці розходження зберігатимуться, остаточний розрив між Каталонією та Іспанією є лише питанням часу. Можливо, ще не пізно спробувати змінити цю тенденцію. Утім, аби цього добитися, потрібні лідерство та воля до компромісу – якості, яких, на жаль, бракує нашим сучасним політичним елітам.    

 

Луїс Орріольс одержав докторський ступінь в Оксфорському університеті, викладає політичні науки в університеті Жірони

 

Lluís Orriols
Cataluña y España, cada vez más lejos
El País, 22.09.2013
Зреферувала Галина Грабовська

 

30.09.2013