Про педагогів
Коли мешканцям Сіракуз вдалося вигнати тирана Діонісія (IV ст. до н. е.), він поселився у Корінфі, влаштувавшись там учителем.
Ціцерон висловив припущення, що Діонісій настільки звик владарювати, що вже не міг обходитися без влади і забезпечив собі можливість тиранити хоч би дітей.
* * *
Історія — вчителька життя, або Чи не час причинити Богові сердечну радість?
Історія — вчителька життя. Так вважали стародавні римляни. Сьогодні з цього приводу є різні думки.
Але якщо римляни мали рацію, то цей текстик про діяння султана Магомета ІІ Завойовника варто взяти на озброєння. Ось уривок:
«... Перевірив цар Магмет суддів своїх, як вони судять, і доповіли цареві про їх здирства, що вони за хабарі судять. Тоді цар звинувачувати їх не став, тільки наказав з живих шкіру обдерти. І сказав так: " Якщо тіла їх знову обростуть, тоді їм та вина проститься ". А шкіри їх велів вичинити і ватою велів їх набити, і написати повелів на шкірах їх: "Без такої грози неможливо в царстві правду ввести ". Правда — богу сердечна радість, тому належить у царстві своєму правду кріпити...»
А чи не час і в Україні «причинити Богу сердечну радість»?
* * *
Шон Пенн
Якось до Львова з Москви приїхала молода пара, яку поселили в готелі «Жорж». Позаяк понти — велика річ, львів’янин, який забронював їм номер (це було ще в доінтернетну епоху), повідомив москвичам, що саме тут свого часу зупинявся сам Шопен. Зробив це з найкращих намірів, мовляв, буде що молодятам розказати після повернення додому.
Тут варто зазначити, що Шопен не лише не зупинявся в «Жоржі», а й, наскільки знаю, взагалі не бував у Львові. Та наш земляк справедливо розсудив, що їм, москвичам, насправді пофіг, ночував тут Шопен чи ні. Просто Шопен — фішка розкручена, про нього сам Газебо співав, тож нічого дивного, що саме це ім’я якось саме собою спало на думку. А оскільки у «Жоржі» таки перебувала тьма знаменитих людей: і Бальзак, і Ференц Ліст, і Казанова (цей, щоправда, бував ще в іншому, дерев’яному будинку готелю, який стояв на тому самому місці і називався так само «Жорж»), і Сартр, і, здається, навіть імператор Франц Йосиф, то однією знаменитістю більше, однією менше — яке це має значення.... Так що повторю: згадка про Шопена, в певному сенсі, була цілком доречною. Незвичайною виявилася реакція московських гостей:
– Шон Пенн! Владик, ты слышишь, в этом номере останавливался Шон Пенн!
* * *
ФБ і тріюмф соліпсизму
Ми всі вивчали філософію, але мало хто задумувався, що вона є прикладною дисципліною, яку треба активно використовувати для пізнання явищ повсякденного життя. Давно варто написати на цю тему книгу з умовною назвою «Філософія навколо нас». Ось, наприклад, М. Гаспаров якось назвав прозу Гемінґвея, Хармса і ще когось «біхевіористською», пояснивши, що ці автори описують вчинки персонажів, не беручи до уваги їх психології. Краще не скажеш!
А я хочу звернути увагу на те, що Інтернет — це технологія для насаджування суб’єктивного ідеалізму в радикальній його формі, тобто соліпсизму. Адже занурюючись у світ Інтернету, люди переходять від емпіричного пізнання дійсності до конструювання її за допомогою всесвітньої інформаційної мережі, тобто, грубо кажучи, проблеми англійської королівської сім’ї для декого можуть стати ближчими, ніж проблеми власної родини, не кажучи вже про якісь турботи сусідів зі сходової клітки — з цими взагалі не знайомі.
Найкращим прикладом інтернет-соліпсизму є соціальні мережі. Фільтруючи френдів й добираючи улюблені сторінки на свій смак, учасники формують образ світу під власні вподобання, відтак інформація, що нам не подобається, просто не з'являється на нашій стрічці і не потрапляє в поле нашого зору. Отже, ми вибудовуємо власну ексклюзивну реальність під власний смак. Там можуть бути, скажімо, тільки пухнасті котики, мода або футбол, але жодної згадки про війну у Сирії чи екологічну катастрофу в Ніґерії. Ми переселяємося до несправжнього світу, в якому найголовнішими проблемами є не голод чи злидні, а, наприклад, ґей-паради.
«О дивний новий світ», — для тих, хто впізнав цитату.
* * *
Корені
На круглому столі шановний львівський професор сказав дослівно наступне: «Бог дав нам ГКЧП і ми отримали незалежну Україну».
Така розстановка пріоритетів комусь може різонути вухо, але щодо фактів тут усе правильно, а інтерпретація — справа авторська. Думаю, з погляду Бога все виглядає ще химерніше. Приблизно як у тому анекдоті про чоловіка, який після смерті намагався дізнатися у Всевишнього, в чому ж полягав сенс його життя. І Бог йому пояснив:
- Пригадуєш такого-то числа, такого року о такій годині ти вечеряв у вагоні-ресторані 91-го потягу?
- Так.
- І чарівна блондинка з-за сусіднього столика попросила передати їй сіль.
- Так, я передав.
- Ось у цьому й був сенс твого життя.
Тобто усі ми разом і кожен зокрема — не більше, ніж детальки у вселенському механізмі, конструкція якого неосяжна, а призначення незбагненне, і будь-які претензії на особливість і винятковість є просто смішними.
Хоч існує й інша точка зору. Один гностичний переказ каже, що Христос піднявся нa небо і порушив розташування сфер, щоб люди перестaли залежати від фатуму. Небесний годинник на мить (бо що таке пара тисяч років з погляду вічності!) забарахлив, і цього вистачило, щоб кожна дрібна деталька почала уявляти себе причиною і метою світобудови.
Ось де, сука, корені постмодернізму і артхаусу....
* * *
Мао Цзедун про фокус-групи
На обстежувальну співбесіду немає потреби запрошувати багато народу — досить запросити трьох-чотирьох людей чи сім-вісім людей. Для кожної такої співбесіди треба призначити відповідний час, заготовити тематичний план, самому ставити питання і записувати відповіді, розгортати обговорення питань з присутніми.
(«Предисловие и послесловие к «Материалам обследования деревни» (март-апрель 1941 года), Избранные произведения, т. III)
* * *
Несподівана розпачлива думка
Треба вміти відділяти головне від другорядного і зосереджуватися на другорядному. Бо головне так чи так зробиться, а необов'язкові заняття — це якраз те, що формує особистість. Той, хто націлений лише на виконання обов'язків, — не особистість, а параграф, продукт штамповки. І все це я чудово розумію, але що з того, якщо, травмований сім'єю і школою, живу за заповіддю «Первым делом самолеты».
Задля того, щоб не спізнитися, я міг би піти на злочин, писав Чоран, мій друг у нещасті.
* * *
Ернст Нєізвєстний
Ось, як мені здається, дуже цікаве зауваження Нєізвєстного про Хрущова: «При всій спонтанності Хрущова в його поведінці була своя логіка. Ця людина скасувала страх, сталінський страх, але керувати апаратом і країною він не міг, тому що він не змінив структуру. Але як же керувати без страху, і він нагнітав страх своєю непослідовністю. Ніхто не знав, що він зробить кожної наступної хвилини».
А розповідаючи про виставку в Манежі, Ернст Нєізвєстний згадує такий смішний епізод. Секретар ЦК КПРС з питань ідеології Михайло Суслов, «оглядаючи роботи, зроблені в Саратові, без кінця бубонів: "Я сам из Саратова! Я сам из Саратова, это непохоже"»
* * *
Тренди, бренди, креатив
Заголовок придуманий не мною, а іншою хорошою людиною, а я використав його, бо далі йтиметься якраз про це — про тренди і бренди, а також про розквіт і занепад знавіснілого креативу на вул. Ярослава Мудрого.
Почну з останнього – про креатив.
Кілька років тому на вул. Я. М. відкрився готель ПрИстиж — саме так, через літеру «И». Це був тонкий хід власників готелю, які небезпідставно очікували дармової реклами і повальної популярності.
Тепер про бренд.
Як відомо, яблуко — це просто яблуко, а надкушене яблуко — це бренд! Елементарно, Ватсоне! ПрИстиж міг стати перспективним брендом, бо найголовніше у бренді — його впізнаваність, а слово ПрИстиж запам’ятає кожен, хто має бодай початкову освіту. Люди ж із вищою освітою його забути не зможуть! І далі все за «Фестом»: спершу «ті самі», потім «небезвідомі», а згодом і «загальновідомі»! Однак ПрИстижу стати брендом не судилося.
На креативних творців напосілася творча інтеліґенція на чолі з Іриною Фаріон і партією «Свобода». А в 2010 році по мажоритарці, що включала вул. Я.М, переміг представник ВО «Свобода» — культурист Святослав Шеремета, якому болить чистота рідної мови. Тож власники готелю, вирішивши, що боротися з владою собі дорожче, здалися. Тепер готель називається грамотно, просто і по-жлобськи, як і належить — «Престиж».
І, нарешті, про тренд.
А тренд зараз такий, що «Свобода» поступово переселяється із сердець у печінки мешканців Львова, насамперед творчої інтеліґенції. Якби власники готелю твердо гнули свою лінію, то на сьогодні вже опинились би в перших рядах опонентів ВО «Свобода» і до наступних виборів — хто зна? — могли б претендувати на одне з чільних місць у списку Яценюка. Зрозуміло, що активна життєва позиція і правильне розуміння тренду приносило б їм чималі бізнесові (наприклад, гонорар за книгу «Як я боровся проти Ірини Фаріон», випущеною донецьким видавництвом «Новий світ» — тоді воно якраз шукало перспективних авторів, а Янукович ще таким не вважався), а також політичні дивіденди, які по-суті також є бізнесовими.
Але не судилося. Без тренда нема бренда і креатив — на вітер…
* * *
Купив собі словник
І ще про той самий готель.
У приміщенні готелю «Престиж» відкрили перукарню «Креатив». Щоразу як бачу поряд ці дві вивіски, думаю: «А де ж сауна «Апофеоз»?». Без неї не комплект, не по фен шую.
***
Український дзен або знайдіть 3 відмінності
Текст номер 1.
У печеру Дань-ся якось зайшов молодий монах. Він цілий день простояв мовчки біля входу, спостерігаючи як нерухомо сидів біля багаття вчитель, зрідка підкидаючи у вогонь поліна. Але от дрова закінчилися і багаття майже згасло, в печері стало дуже холодно. Тоді вчитель роздмухав жар і кинув на нього статую Будди, що стояла поруч. Вражений монах заволав, майстер здригнувся, запустив в ченця каменем, не поцілив і крикнув, що якщо ще хтось посміє завадити йому розмовляти з Буддою, він вже точно не промахнеться. (Дзенська притча)
Текст номер 2
В одне профтехучилище якось зайшов Борис Возницький. «…Бачу, як студенти ріжуть на дрова фігуру Пінзеля. Я витягнув пилку з тієї фігури, і забрав її. І потім вона вже у нас стояла в експозиції — одбиті руки, лиця немає…Таких тринадцять фігур пішло на дрова там — ми не встигли. Було вісімнадцять фігур, п’ять з них ми вихопили — без голови, без рук, а тринадцять було порізано».
(Борис Возницький: «За 30 років ми зібрали артефактів на 17 млрд. євро» 23.05.2012, Юлія Абібок, «Остров»).
І шо, хіба не дзен?
18.09.2013