Що таке ПК?

 

Цю історію розповів колишній таємний цензор МДБ Леопольд Авзегер. У сорокових роках він працював у Читинському відділі «ПК», який займався переглядом листування спецпоселенців. Такі листи переглядалися усі без винятку. На підставі інформації, почерпнутої з листів, часто відкривали нові кримінальні справи на когось із адресатів.

 

Пан Авзегер казав, що через його руки проходили десятки тисяч найрізноманітніших послань. Звичайно, він не може пам’ятати і про соту частину всіх людей, чиєю долею розпоряджався. Але історія Михайла Флиса, якого він ніколи в житті не бачив, закарбувалася йому в пам’яті на все життя. Цензор протягом багатьох місяців міг спостерігати, як розвивалася драма, як руйнувалася сім’я, як розбивалися надії і сподівання. У цій драмі Леопольд Авзегер відіграв вирішальну роль. Адже його обов’язком було обірвати зв’язок в’язня зі світом. Цензор виконав своє завдання і не допоміг незнаному Михайлові Флису.

 

Ще тоді, коли Михайло перебував у радянському штрафному батальйоні, куди він потрапив просто з дивізії «Галичина» після битви під Бродами, його дружина, нічого не знаючи про чоловіка, але сподіваючись, що він, можливо, опинився на Заході, виїхала разом з донькою до Польщі. Вона була полькою і дістала таку можливість у перші повоєнні роки. Через якийсь час делятинські родичі Флиса отримали від нього повідомлення із Забайкалля. Вони відразу ж дали знати дружині до Польщі, що чоловік живий і перебуває у Сибіру. Дружина написала Михайлові листа, в якому запевнила, що буде чекати на його повернення. Михайло Флис відправив відповідь, в якій вибудовував плани зустрічі після звільнення. Але цей лист був перехоплений. Бо існувала сувора інструкція – не випускати жодного листа репресованих за кордон.

 

Тож вийшло так, що чоловік від жінки листи отримував, а вона – ні. Зрозуміло, Михайло не знав, що його листи конфісковують, і страшенно переживав. Не переставав писати сповнені надії листів, які, однак, нікуди не пересилали. А у листах від дружини вичитував нові докори – чому нічого не пише.

 

Урешті Михайло Флис запідозрив щось недобре. Тоді вже вклав послання для дружини до листа делятинським родичам. Хитрість вдалася. Родичі  переправили записку до Польщі. На короткий час усі порозумілися. Але лише на короткий час. Бо вже друге таке послання затримав цензор Леопольд Авзегер. А все подальше листування Михайла Флиса підпадало під  особливо пильний перегляд.

 

Михайло спробував ще один спосіб – почав писати до рідних по-польськи, вважаючи, що цієї мови у Сибіру ніхто не знає. Але знову став між ними той самий Авзегер. У міжнародному відділі Читинського спецвідділу цензури він працював ще й перекладачем з польської та німецької мов. Цензор перечитував ці послання і затримував їх. Зв’язок між чоловіком і дружиною знову був обірваний.

 

Усе це тривало досить довго. Тим часом у кореспонденції дружини Флиса, яка не мала ніяких пояснень, що відбувається, почали з’являтися звинувачення у нечесності, непорядності, подружній зраді і небажанні зберегти сім’ю. Врешті все закінчилося трагічно – сім’я розпалася, бо навіть такий ілюзорний зв’язок, як листування, не підкріплював її цілості. Пан Авзегер каже, що такі драми не повинні були хвилювати працівників його служби.

 

У 1953 році Михайло Флис, уже давно втративши будь-яку надію на поновлення свого сімейного життя, познайомився у Читі із західноукраїнською спецпоселенкою, і вони одружилися. Її син став для нього рідним.

 

Після 1956 року висланці стали вільними. Нарешті вони отримали право повернутися на батьківщину. Відразу після звільнення Флис разом із новими дружиною і сином повернувся до рідного Делятина.

 

На початку шістдесятих Михайло Флис зв’язався зі своєю колишньою сім’єю. Згодом його донька і внуки не раз приїжджали до батька і дідуся.

 

Вся ця історія могла би бути історією звичайного сімейного непорозуміння, якби не втручання незбагненної сили, що називалася спеціальним відділом цензури. Завдяки незбагненній відвертості Леопольда Авзегера стало відомо про одну історію, яка особливо врізалася йому в пам’ять. Одну із десятків тисяч.

 

05.09.2013