П'ять років тому, спіткнувшись на цитаті Стефаника в новому правописі, а потім на цитатній ілюстрації з Кобилянської, я вирішив пошукати, звідки ж ці рядки, в яких же творах ці автори писали такою нетиповою для них мовою.
Можете уявити моє здивування, коли я виявив, що в жодних. Зате дуже подібну на фейкову цитату Кобилянської побачив у відомому російському правописному довіднику Розенталя. Зрештою, порівняйте самі:
Мелкий дождь сеет с утра: выйти невозможно.
Віхола розпочалася з самісінького ранку: вийти з хати просто неможливо.
Зацікавлений, взявся шукати джерела всіх 418 авторських цитат правопису – і вже не здивувався, коли знайшов ще вісім таких фейків (плюс три помилково підписані не тим автором). Очевидний результат халтури правописних укладачів.
Але не це найбільше вражає (хоч цілком природно сподіватися від тих, хто вчить нас правильності, максимальної скрупульозності та цілковитої відсутності помилок). Шокує усвідомлення, що це ж своєрідний контент-аналіз того, що сидить у голові цього узагальненого нормотворця. Совдепівська атмосфера, породжена цими правописними ілюстраціями, була відчутна і без підрахунків, але несподіваним стало те, що цей дух затхлості й сірості проявився так чітко: найбільш цитованими виявилися два сталінські десятиліття – 1940–1950 роки. Навіть не так: якщо точніше передавати мої відчуття, то найбільше мені було соромно, що нікому з поважних мовознавців правописної комісії не смерділа ця атмосфера (вони ж бо, люди з філологічною освітою, мали б знати джерела цитат і без моїх мозольних пошуків), що їм не було стидно наприкінці третього десятиліття незалежності нав'язувати цю атмосферу українським школярам.
Наприкінці 2019 року "Наукова думка" опублікувала т. зв. авторизоване видання правопису, в якому, поряд з іншими змінами, було кілька нових цитатних ілюстрацій. Зміни мали доволі сумнівну легітимність, оскільки з'явилися в тексті вже через 50 днів після його погодження постановою Кабміну. Але в проєкті нової редакції 2026 року ці зміни присутні – тобто тепер вони будуть леґітимізовані компетентним (маю на увазі друге словникове значення цього прикметника: 'який має певні повноваження', бо щодо першого – 'який має достатні знання' – аргументів у мене бракує) рішенням Нацради.
В цих доповненнях з'явилися 22 нові ілюстрації – зрозуміло, що там нема жодної цитати з Антонича чи Калинця, Андруховича чи Винничука, Жадана чи Содомори, зате є по дві від М. Степаненка та В. Калашника, ну, і тринадцята в правописі цитата з "Прапороносців". До творчості Калашника укладачам довелося звернутися, щоб знайти в на початку слова після голосного: "Пора втішатися врожаєм", до В. Собка 1937 року – по унікальну цитату "Юрій увімкнув світло". Не обійшлося, як звикло, без помилок цитування: у Платона Воронька "Засяла зірка уві млі" (це там, де "Москва співає лунко, дзвінко"), в правописі – "Згасала зірка уві млі".
Понад те, до попередньої редакції "Наукова думка" додала ще своїх помилок, а робоча група їх шанобливо зберегла: в Коцюбинського було "Хо знає, що тільки одиниці зважуються на се", хтось – мабуть, не читаючи класика – виправив на "Хто знає..."
І, звичайно, вже не дивує, що серед нових цитат найбільше також зі сталінських 1940–1950-х років.
Але є також і з 2010-х – для ілюстрації, наприклад, що на початку речення пишемо у, якщо наступне слово починається з я:
У Японії випускник коледжу не вступить до університету, якщо не знатиме 100 народних пісень (Л. Маменько).
Не скажу, що просто було знайти джерело цієї цитати – але таки з’ясував, що це речення походить з інтерв'ю Лесі Маменько "Чи музика нас порятує" в дрогобицькій районній газеті "Галицька зоря" за 5 вересня 2003 року, лиш автор цитованої фрази не вона, а директор музучилища Микола Ластовецький. Але проблема не тільки в авторстві, а й у тому, що твердження, яке би мало свідчити про важливість національної спадщини, є фейковим – чи, коректніше, "міською легендою"*. Очевидно, автори правопису вирішили, що відповідальність за правдивість твердження має нести цитована газета: так само, як за атрибуцію тих п'яти фейкових цитат та правильність сімдесяти процитованих з помилками, які робоча група залишила в проєкті 2026 року, відповідати повинні попередники.
Хоча треба відзначити, що двадцять помилкових цитат у новій редакції таки виправили, а десяток вилучили – отже можна сподіватися, що видань через три наш правопис повністю очиститься від своїх цитатних блудів.
Щоб прискорити цей процес, можу запропонувати поміч у пошуку альтернативних цитат – за браком місця не всіх, але хоч деяких.
Ось, скажімо, замість згаданої фейкової цитати нібито з творів О. Кобилянської (§ 160) можна використати фразу Андрія Содомори:
У світі слів – у світлі слів: мова мала б ставати не чистішою (так і до стерильності недалеко), а світлішою (Андрій Содомора).
Зрештою, і три крапки після речення з називним теми (уявлення) замість фейкового псевдо-Підмогильного (§ 162) теж можна знайти в Андрія Содомори:
Світ... Освіта... Від неї, освіти, й залежить доля світу... (Андрій Содомора)
А замість фейкової цитати з § 161 (нібито з творів В. Козаченка) можна використати фразу Василя Махна:
Обидва – поет і читач – потрапляють в незрозумілу ситуацію з мовою, котра наче електрична дуга з’єднує їх (Василь Махно).
Додам ще кілька пропозицій і на виправлення пунктуаційних блудів: це коли в правописі в якості ілюстрації певного правила подають приклад, оригінал якого власне заперечує цю норму. Я розумію, що укладачі орфографічних правил можуть почувати себе деміургами мови і правити мову класиків, як вчитель виправляє учнівські твори – але все ж таки з поваги до цих письменників вартувало би пошукати в книжках майстрів слова саме ті фраґменти, де пунктуація відповідає унормованим укладачами правилам.
Ось можлива ілюстрація до § 24 (і на початку речення: оскільки у використаному Шевченковому тексті і стоїть на початку рядка після коми, то в правописі її просто замінили на крапку):
І дивовижними були любов, і тиша, і вимова... (Іван Малкович)
Або ілюстрація до § 25 – із перед буквами, що позначають свистячі та шиплячі звуки – в правописі просто поміняли Стельмахове "гнав до села" на "гнав із села", тому пропоную використати цей Чубаєвий фраґмент:
аж до урвища тиші довго і з мукою
роздягав із себе останню фразу (Грицько Чубай)
Правило (§ 46) на вживання малої літери після вигуку – в правописі знову просто вставили у текст С. Васильченка відсутнє там "гай-гай!" у якості такого вигуку, тому пропоную:
Любове, ні! не прощавай!
Непевний крок свій не збивай (Микола Вінграновський).
Правило (§ 48) на вживання великої літери після двокрапки – в тексті Глібова, який використали в правописі, цієї двокрапки нема, там стоїть тире, тому пропоную:
З Сізіфом мучиться
і камінь круглобокий:
"Та дай же мені, врешті, спокій!" (Андрій Содомора).
Кома (§ 158) – коли сполучник або між однорідними членами не повторюється, коми перед ним не ставимо, натомість в оригіналі ("Свекруха" Марко Вовчок) кома якраз стоїть, тому пропоную:
Я спокутую все, навіть більше, ніж можу і мушу,
Як данайські дари або ж дивні оази пустель… (Маріанна Кіяновська).
Лапки (§ 164) – для виділення в тексті слів (висловів), що їх наводять як "чужі" або з відтінком іронічного, презирливого і подібного ставлення до чужого висловлювання; залапковане в правописі слово в тексті автора (О. Копиленка) якраз залапкованим не є, тому пропоную:
Своїм перебуванням поміж Україна просто приречена на протистояння геополітичних орієнтацій у виконанні двох антагоністичних "партій" (Юрій Андрухович).
І замість згадуваної раніше цитати з інтерв'ю в дрогобицькій газеті можна запропонувати слова Володимира Дрозда:
У якійсь миті я навіть вгадував у майже прозорому згусткові енергії (як інакше назвати те, що не має назви у людській мові?) обриси її уже забутого мною (лише на денці пам'яті), але такого рідного обличчя (Володимир Дрозд).
Але крім того ще є блуди іншого плану, можна сказати, ментального – цитати з ними, хоч формально правильні, власне і творять оцю атмосферу совдепівського дискурсу. Щоб змінити її, треба було б замінити більшість цитат у правописі – і не тільки оці безликі речення Собка–Неходи–Гордієнка–Копиленка–Козаченка–Смілянського–Шияна–etc., бо й із класиків повисмикували фрази, які відповідали сірості українського соцреалізму (ну от, скажімо, треба вміти з творчості Ліни Костенко вибрати "У Європі нечувані повені"). Наведу лиш деякі з найбільш "атмосферних" цитатних джерел.
Бо чи обов'язково для ілюстрації того, що можна писати Вкраїна, використовувати рядки, перед якими читаємо "Це ти, моя Радянська Україно"? Чому не можна було використати ці знамениті слова:
Повій, вітре, на Вкраїну (Степан Руданський).
Чи обов'язково для ілюстрації того, що можна писати зі, використовувати фразу з тосту в честь сталінської конституції, а не, скажімо, Іздрикове:
Справжня змова виростає зі змови мовчання, а не з домовленостей (Юрко Іздрик).
Чи обов'язково для ілюстрації малої літери після знака оклику використовувати цитату вже зламаного Тичини з вірша, що прогнозовано закінчується "Разом з братнім російським народом ми безсмертні в віках"? Адже ж можна взяти ці рядки:
Вітай, самотносте! як матір,
води тугим моїм пером (Ігор Калинець).
Чи обов'язково для ілюстрації того, що в кінці питального речення треба ставити знак питання, потрібно використати вірш з рядками "Бо Партія біля керма Стоїть, радянські, вільні люди!"? Чого-чого, а питальних речень ніби і шукати не треба:
Де мені взяти сил, щоб зректися сили? (Юрій Винничук)
Чи обов'язково для ілюстрації того, що прийменник з вживаємо між голосним а приголосним, знову згадувати Федора Малицького з його "Це ти, моя Радянська Україно"? А чому б не:
Час ні з ким у блат не входить (Юрій Андрухович).
Чи обов'язково для ілюстрації пунктуації у випадку парних сполучників як... так і згадувати про російську критику? Чому б знову не згадати Калинця:
Як проходить серпнева земля
через рясні зорепади –
руїни прадавньої зливи,
так і наші руки
проходять крізь зорепади снів –
руїни чогось... (Ігор Калинець)
Чи обов'язково за прийменником уві було сягати до творчості Воронька (це там, де "Москва співає лунко, дзвінко"), а чому не до відомого вірша Жадана?
На неї не можна було не звернути увагу – вона сміялася уві сні (Сергій Жадан).
Чи обов'язково для ілюстрації того, що не завше ставимо кому після так, вибирати вірш про вчителя, кредо якого було "комуністи, вперед!"? А чому не Сосюрине:
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання (Володимир Сосюра).
Чи обов'язково для ілюстрації пунктуації з повторюваними сполучниками і... і треба використовувати Бажанову оду "Безсмертя. Три повісті про товариша Кірова"? А цей приклад хіба б не підійшов:
Услід зривається виття,
І зойк, і гик,
І пазурі, і роги,
І крила б'ють... (Володимир Свідзінський)
Чи обов'язково для ілюстрації того, що після вигуку, якщо він порівняно меншої сили, можна ставити кому, а не знак оклику, треба використовувати приклад з "Пісні в Кремлі"? А чому, знову ж таки, не з Володимира Свідзінського:
О, коли б мені промінь, або птаха,
Або дальній грім повістили нині,
Що до мене знов молодість вітає
І кохання (Володимир Свідзінський).
Чи обов'язково для ілюстрації крапки після називних речень використовувати пісню з рядком "Ми клятву дали Україні, Москві"? Більше нема називних речень в українській літературі? А чому б не ці:
Оголений пейзаж. Парфумів синій запах.
І вечір-меломан – завсідник темних брам –
Скрадається, як кіт, несе на чорних лапах
Холодний і в'язкий розкошланий туман (Маріанна Кіяновська).
Чи обов'язково для ілюстрації того, що двокрапку перед однорідними членами речення можна ставити й за відсутності узагальнювального слова, треба сягати до вірша "За землю радянську" (той, що з рядками "що сказав нам Сталін, те ми й зробим")?
Чому не підійде цитата з Антонича?
Закони "біосу" однакові для всіх:
народження, страждання й смерть (Богдан-Ігор Антонич).
Чи обов'язково для ілюстрації того, що перед присудком, вираженим іменником із заперечною часткою не, тире в окремих випадах таки ставимо, треба вірша "Я комуніст"? А чому не використати приклад з Оксани Забужко?
Але й військо наше – не "всяке", і боротьба наша – особлива (Оксана Забужко).
Чи обов'язково для ілюстрації того, що в простому реченні кому ставимо для виділення звертань і залежних від них слів, треба цитату з вірша, де кілька рядків перед нею йдеться про те, що "Мені всміхнулась доля люба У сяєві Кремлівських зір"?
Чи все-ж таки можна взяти цитату з вірша Вінграновського:
Не спинись лиш ти, любове моя трудна,
Трудним світом білим падай, але йди (Микола Вінграновський).
Чи обов'язково для ілюстрації того, що для виділення відокремлених прикладок, зокрема у постпозиції до означуваного іменника, цитату брати з пропагандистського вірша з рядками "Мені всміхнулась доля люба У сяєві Кремлівських зір"? Чому не взяти з "Вулиці" Нижанківського:
Пусто, нема нікого, тільки я і – ну, хто? – Бен Гур, вуличний співак, захриплий виконавець єдиної пісні, яку пам'ятає (Богдан Нижанківський).
Чи обов'язково для ілюстрації того, що знак оклику ставимо в кінці окличного називного речення, зокрема в конструкціях з називним відмінком теми (уявлення), використовувати Цюпин вірш "Україна наша радянська"? Чому не Стусове:
Перепели!
Перепели
переполовинять поле! (Василь Стус)
Чи обов'язково для ілюстрації того, що знак оклику ставимо після звертань, що вимовляються з виразною окличною інтонацією, брати фразу про братні народи (Україно! Ти в славній борні не одна, [В ній з тобою під стягом багряним – народи!])? Чому не Прохаськове:
Найбільшою мудрістю прозвучить тоді подарована нам без усякого сподівання на вдячність проста щоденна молитва: Господи! Хай буде воля Твоя, а не моя (Тарас Прохасько).
Чи обов'язково, зрештою, для ілюстрації того, що тире може заміняти словосполучення з прийменником між, мусить бути приклад "шаховий турнір Карпов – Фішер"? А не, скажімо:
поєдинок Кличко – Сандерс.
І, нагадаю, цей проєкт нам пропонують люди, які зовсім недавно вимагали перейменовувати галицьке Красне з таким поясненням:
"Адже за словом 'красний' в Словнику української мови засвідчено значення 'червоний', вибачте, 'гарний', але не засвідчено значення 'прибічник, скажімо, комуністичної ідеології'. А за словом 'червоний' у тому ж Словнику української мови в одному зі значень засвідчено, що це 'прибічник комуністичної ідеології'. Тому саме в тих моментах, коли утворення з коренями 'красний' і 'червоний', ми чітко мали інформацію про те, що це є ідеологічний складовий, ідеологічна складова значення".
Дути на холодне, обґрунтовуючи, що перед 1476 роком Красне назвали з мотивів комуністичної ідеології, і при цьому акцептувати в правописі цитатну ілюстрацію з вірша "Я – комуніст"? Може, вони там з нас у такий спосіб просто собі знущаються?
"Ліньки пісні співають та латки латають", – кажуть люди. Якщо лінуватися написати (не переписати, а саме написати) правопис з нуля, то й матимемо те, що маємо: латане-перелатане радянське дрантя. І це не тільки про правопис, це системна узвичаєність совдепівської халтури – порівняйте, наприклад, новий 20-томний Словник української мови з радянським 11-томним виданням.
Але про це іншим разом.
для ілюстрації використано роботу Ганни Друль «Архітектура відносин»
______________
* В рамках освітньої реформи Yutori-kyōiku початку 2000-х в Японії ставили питання про девестернізацію молоді, звідси патріотичний заклик, що кожен випускник має знати сотню народних пісень, який після кількох перекладів з мови на мову перетворився на обов'язкову умову вступу до вишу. Насправді кампанія завершилася збірником на CD "100 вибраних японських пісень", до якого ввійшли популярні пісні й дитячі віршики на японській мові – не народні, а авторські, і не японських, а на японській мові (серед списку 101 позиції було кілька перекладених і лиш три народні). В 2003 році це можна було сприймати яко приклад "дивних фактів про Японію" – але не в 2019-му чи нині, в 2026-му, коли такі факти легко верифікувати.
16.02.2026