Христос-пастух, 1980-і. Полотно, олія.
«Все можна взяти в чужинця, окрім віри. Віра, взята у чужинця, губить».
Опанас Заливаха
Пригадую, що у 2000-х, на які припало моє дитинство, я разом з мамою час від часу вибиралися на прогулянку до центральної частини Івано-Франківська. Тоді чи не найбільшою втіхою для мене було відвідування кав’ярні «Білий камінь». Тут мама з друзями пили запашну каву, а мені ж смакував десерт ‒ чорнослив з вершками. У закладі завжди було людно, а особливо в обідню пору. Ця кав’ярня була унікальним місцем зустрічі багатьох художників, журналістів і навіть спортсменів, людей різних уподобань та різного віку. Поміж розмов дорослих я розглядала відвідувачів та інтер’єр закладу. Вже тоді мою дитячу увагу привернуло його незвичне оформлення – монументальна робота, виконана з матеріалу, що власне і дав назву кав’ярні. І лише значно пізніше я дізналася, що автором цього мозаїчного панно був славнозвісний художник-монументаліст, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, дисидент і політв’язень Опанас Заливаха.
На виставці творів Опанаса Заливахи в Музеї мистецтв Прикарпаття.
Наприкінці цього року франківці мали нагоду укотре побути віч-на-віч із картинами одного з найвидатніших українських художників. 26 листопада, саме в той день, коли художнику мало б виповнитися 95 років у Музеї мистецтв Прикарпаття відкрили виставку творів Опанаса Заливахи. Слід зазначити, що це найбільша колекція робіт художника, яку взагалі будь-коли виставляли на огляд публіки. Метою цього заходу стало ознайомлення сучасного глядача з величною постаттю мистця та його творчою спадщиною.
До експозиції увійшло більше сотні творів художника. Родзинкою виставки стали роботи, які дотепер зберігала родина мистця. Напередодні дочка Ярина Заливаха, яка опікується спадщиною батька, передала його роботи у фонди обласного художнього музею. Адже твори потребують належного зберігання, а окремі – реставрації.
Храмове, 1973. ДВП, олія.
Експозицію, поділену на дві частини, розгорнули у великому та малому залах музею. Більша частина робіт різних часів – від 1970-х до кінця 1990-х представлена у великій залі. Сюди увійшли живопис, графіка, твори декоративно-прикладного мистецтва: кераміка, різьба по дереву. Експозиція поділена й тематично – сакральні твори, родинні портрети та роботи на історичну тематику. Організатори виставки спеціально розмістили твори так, щоб їх можна було порівняти та бачити як змінювався стиль та вдосконалювалась манера художника.
У малій залі представлено понад два десятки картин Заливахи періоду 1990-х. Їх об’єднано спільною темою ‒ Голодомору та ув’язнення. «Східняк» Опанас Заливаха народився 26 листопада 1925 року на Харківщині. Під час голодомору на Україні, у 1933 році, сім’я виїхала на Далекий Схід, де О. Заливаха сам пережив голодомор. Він був першим в українському образотворчому мистецтві, хто насмілився порушити цю тему.
За московською завісою, 1975. ДВП, олія.
Художню освіту Опанас Заливаха здобував у Іркутському художньому училищі та Ленінградській Академії мистецтв, з якої у 1948 році був відрахований за антинародну громадянську позицію.
Через кілька років, у 1957 році Заливаха проходив практику у місті Косові, що на Івано-Франківщині. Цей мальовничий куточок Українських Карпат по-особливому вплинув на формування світогляду мистця, тут він відчув свою національну приналежність. І відразу після повернення до Ленінграда став учити рідну мову, читати книжки з української історії.
Восени 1961 року відбулася персональна виставка в Тюмені, яку за декілька днів було демонтовано за вказівкою КДБ. У цей час Заливаха повертається в Україну. Пізніше він скаже: «Так я поїхав на Україну, і поїхав до Івано-Франківська, а не на Харківщину, звідки моя родина. Мені потрібно було відчути рідну стихію, кожен день говорити українською… Мені потрібно було стати самим собою». Тут він вступив до Івано-Франківського обласного товариства художників.
Доля, 1978. Картон, олія.
А вже навесні 1962 року в художньому музеї відбулася його персональна виставка, яку за розпорядженням партійних органів закрили за менше, ніж два тижні. Цього ж року О. Заливаха ближче знайомиться з членами руху шістдесятників ‒ представниками творчої інтелігенції, особистостями, що виступали на захист національної мови й культури, свободи художньої творчості: І. Світличний, І. Дзюба, Є. Сверстюк, М. Коцюбинська, В. Стус, І. Драч, брати Михайло і Богдан Горині, В. Чорновіл, О. Антонів. Завдяки їм мистець зрозумів суть «московської імперії».
Наприкінці серпня 1965 року в Івано-Франківську Заливаху арештовано за антирадянську агітацію та пропаганду і засуджено на п’ять років таборів до Мордовії. Та всупереч сподіванням режиму, художник за ці роки лише відшліфував кращі риси свого характеру.
Іван Франко, 1970-1080. Полотно, олія.
Опісля заслання з 1971 року до початку 1980-х рр. працює в галузі книжкового оформлення: у київському видавництві «Веселка» та львівському ‒ «Каменяр». Окрім того, працює у станковому живописі та монументальній пластиці. Зокрема, у 1980-х він створив чимало оригінальних дизайнерських проєктів у Івано-Франківську: приміщення «Облторгреклами», кав’ярень «Казка», «Медівня», «Вишиванка», «Молочне», «Картопляники», «Ватра», магазинів «Едельвейс», «Верховина» та кінотеатру «Космос», інтер’єри яких сьогодні, на жаль, втрачено. На диво добре збереглося монументальне панно уже згаданої кав’ярні «Білий камінь».
Сліди КГБ, 1990. Картон, олія.
Згодом, у період перебудови, після багаторічної заборони відбувається низка персональних виставок Заливахи: у 1988 р. – у Національному музеї у Львові, у 1989 р. – в Івано-Франківському обласному художньому музеї та у музеї Тараса Шевченка в Києві. Через деякий час і за кордоном ‒ у Торонто, Лондоні, Нью-Йорку.
Пієта, 1985. Полотно, олія.
Важливо зазначити, що життя О. Заливахи наповнене незламною волею в боротьбі з існуючим режимом. Працюючи в галузі станкового та монументального мистецтва, художник наполегливо розвивав національну ідею – як у своїх історичних і побутових полотнах, так і в портретному малярстві. Роботи живописця вирізняються особливим поєднанням кольору і форми, модерністичною стилістикою. Разом з тим вони ґрунтуються на традиціях народного мистецтва – образному спрощенні, декоративності й пластичності. Велике значення у роботах Заливахи набувають колір, лінія, силует та ритм.
Твори Опанаса Заливахи збагатили українську образотворчу культуру ХХ ст. глибиною образного бачення української теми, її філософським трактуванням. Базується воно на знанні історії українського народу, його боротьби за свою незалежність.
Молитва, 1989. Полотно, олія.
Сьогодні особливо актуальним постало питання відкриття в Івано-Франківську художнього музею О. Заливахи, експозицію якого було б присвячено особі та творчості цього видатного художника. Адже ім’я мистця нерозривно пов’язане з Івано-Франківськом, воно творить обличчя міста, формує його культурний бренд. Особливо придатним для цієї місії бачиться саме приміщення кав’ярні «Білий камінь» по вулиці Незалежності. Музей Заливахи, створений у цьому місці, посилив би туристичну принадливість міста. Зрозуміло, що це невелике за площею приміщення не вмістило б усіх творів художника, але експозицію можна б було періодично змінювати.
На нашу думку, для того, щоб розширити й зацікавити аудиторію варто йти в ногу з часом. Для цього необхідний грамотний підхід: першочергово привести роботи до належного стану, окремі з них відреставрувати, замінити старі рами. Також можна облаштувати інтерактивну виставку, акцентувати увагу відвідувачів на кожному експонаті, що надало б можливість відчути неповторність та унікальність кожного твору і тим самим зрозуміти весь масштаб і велич творчої особистості О. Заливахи у розвитку української культури.
