Диктатор Путін, воєнний злочинець, як відомо, дуже любить історію. Точніше любить придумувати і фальсифікувати історію. Про тисячолітню Росію, про історичні землі цієї Росії, про один народ та інші небилиці.
Це різні російські правителі робили задовго до нього, починаючи з Петра I. Щоб знайти власне історичне коріння, виправдати свої претензії на чужі землі, щоб довести власному населенню і цілому світу свою імперську велич.
Подібна цілеспрямована пропаганда протягом століть настільки задурманила всім, особливо на Заході, голови, що сьогодні і на побутовому, і на політичному рівні мало хто знає справжню історію виникнення і розвитку цього державного утворення, яке сьогодні називає себе Російською Федерацією.
Ця справжня історія потрібна нам усім не тільки для того, щоб розвінчати і спростувати міфи і брехню, яка продукується російськими ідеологами. А для того, щоб зрозуміти суть і природу цього потворного історичного монстра, його теперішню поведінку, а найголовніше – щоб прийняти правильне рішення, що з ним робити.
Отже, загально відомо, що перше державне утворення на берегах Дніпра з центром у Києві під назвою Русь остаточно формується десь в середині ІХ століття нашої ери. Будемо вважати, що останню завершальну крапку в його оформленні поставили ватаги морських розбійників, що називалися вікінги, іякі збройним шляхом захопили ці землі і навʼязали словʼянам, що там проживали, своє панування. Хоча цілком зрозуміло, що елементи державності у словʼян були і до цього, оскільки були міста, в них існувала система управління, своя знать і власний соціальний устрій, збиралися податки і були озброєні загони.
Протягом наступних 200 років ця держава розвивалась, розширювалась і досягла піку своєї могутності в середині ХІ століття за Ярослава Мудрого. Воюючи з сусідами і колонізуючи нові землі, Русь поширилася, в тому числі, і на північно-східні землі, де проживали переважно племена угро-фінського походження, привнісши їм християнство, писемність, організувавши збір податків і нав’язавши їм своє панування. На той час Русь була найбільшою державою Європи, контролювала території між ріками Сян і Дон, між Балтійським і Чорним морями, а Київ був значно більшим від Лондона чи Парижа.
Після Ярослава Мудрого в Русі починається майже 100-річний період феодальної роздробленості. Держава стала занадто велика, синів у князя було багато, кожному треба було дати свій уділ, традиція успадкування влади була занадто заплутана, а економічні звʼязки – слабкими.
На північно-східних окраїнах Русі, на так званому Заліссі, виникає і поступово відособлюється спочатку Суздальське, а потім Володимиро-Суздальське удільне князівство. Місто Володимир на Клязьмі, до речі, знаходилось на відстані більш як 800 кілометрів на схід від Києва.
Після останньої спроби обʼєднати Русь за Володимира Мономаха (1112–1125 рр.) Володимиро-Суздальське князівство було віддане в правління його наймолодшому, шостому синові Юрію Долгорукому, який довго і безуспішно намагався посісти Київський престол після смерті батька.
А ось його, Юрія, син від жінки з фінського племені меря Андрій Боголюбський боротися за Київ вже не захотів. Він у 1157 році переніс столицю князівства із Суздаля у Володимир на Клязьмі, збудував там Успенський собор і відмовився претендувати на Київ. Тому саме цей рік, 1157-й, можна вважати роком, коли Залісся фактично відокремилося від Русі.
Більше того, через 12 років, у 1169-му, Андрій Боголюбський пішов війною на Київ, захопив, пограбував і спалив його, не захотівши там залишатися, повернувся до себе у Володимир. Одним із трофеїв була старовинна Вижгородська ікона, яка тепер вважається найбільшою святинею Росії – Володимирською Богоматір’ю. В такий спосіб 1169 рік можна вважати датою першої війни північно-східних земель проти Русі.
В такому відокремленому стані Володимиро-Суздальське князівство проіснувало трохи менше ста років і було знищене нашестям монголо-татар у 1238 році. Причому були спалені міста, знищене військо і вирізана майже вся знать, включаючи великого князя та його сімʼю. А землі стали звичайною завойованою провінцією Золотої Орди. Тобто Володимиро-Суздальське князівство припиняє своє існування.
Ось тут ми, власне, і підходимо до моменту виникнення Московського князівства. Воно було засноване у 1277 році наказом монгольського хана Менгу як звичайний улус Золотої Орди. З основною і єдиною функцією – збір данини з населення і відправлення її в Орду.
А пʼять років перед тим було засновано поселення під назвою Москва, що в перекладі з угро-фінської найбільш вірогідно означало «болото», «брід» чи «коровʼяча калюжа».
Всі пізніші твердження, ніби Москва була заснована у 1147 році Юрієм Долгоруким, є відвертою брехнею, бо фраза з Іпатієвського літопису, де один князь запрошує іншого до себе фразою «приди ко мне в москов», позначає не поселення, а місцевість – «прийди до мене на болота».
Першим князем московського князівства, який отримав від Великого хана ярлик на княжіння, було поставленого молодшого сина Олександра Невського Данила. В нагороду за колаборацію князя, який не тільки не вчинив опору монголо-татарам, а відразу погодився на їх зверхність, дав згоду платити данину і навіть породичався в Великим ханом.
Ось так у кривавому болоті монгольського рабства (за влучним висловом Карла Маркса) у 1277 році були закладені початки московської державності. Приблизно через 400 років після виникнення, розквіту і пізнішого занепаду Русі.
Перші приблизно 40–50 років свого існування цей улус Золотої Орди справно збирав данину з визначеної йому території, возив її в Орду, а князі отримували ярлик на княжіння. Аж поки у 1319 році інший монгольський хан Узбек не вирішив змінити князя і поставив в Москву свого брата Кулхана, якого потім на болотах назвали Іваном Калитою – і вже під цим ім’ям його ввели в російські підручники з історії.
Можна сказати, що цим рішення була фактично перервана гілка спадкоємців Київської династії у Москві і відбулася її заміна на Чингізидів. Але важливішою є інша обставина: саме з цього часу нові московські князі дістали дозвіл збирати данину не тільки в московському князівстві, а й в сусідніх улусах. Так за допомогою монгольських військ, іноді добровільно, іноді силою, відбулося навʼязування московської влади іншим землям, що складали основу колишнього Володимиро-Суздальського князівства.
Іншими словами, перейнявши практично в повному обсязі монгольську деспотичну організацію влади, що пізніше окреслиться як самодержавство і яка є першою родовою ознакою Московської держави, вони (московські князі) відразу започаткували територіальну експансію, яка пізніше оформиться в ідею «собіранія земель», що є другою визначальною родовою ознакою цього державного утворення.
Захоплення територій і є суттю так званої «русскої ідеї» – ідеї безперервного територіального розширення, експансії, завоювання, винищення і визискування підкорених територій. І цей спосіб життєдіяльності дуже легко був засвоєний населенням, яке ще з часів проживання там угро-фінських племен жили з мисливства і збиральництва, тобто з привласнення того, що створила природа.
На відміну від осілої землеробської культури, заснованої на праці, притаманної словʼянам на берегах Дніпра.
Московська експансія мала особливу технологію. Вони ніколи не захоплювали колоній за морем, а лише поширювалися по суші. На захоплених землях негайно поділяли населення. Своїх прихильників асимільовували, наділяючи всіма правами. А противників асиміляції оголошували ворогами свого власного народу, бандитами, і нещадно знищували.Так зникло багато народів, натомість утворився російський народ на завойованих територіях аж до Далекого Сходу.
Але повернімося до Московського князівства. Приблизно 200 років з моменту свого створення воно росло і розвивалось в утробі Золотої Орди. Функцій і ознак незалежної держави не мало. Воно збирало данину, дещо залишаючи собі, і поступово розширювало територію.
І лише в 1480 році це князівство здобуло незалежність від Орди, коли за князя Івана ІІІ, нащадка Чінгізидів, відмовилось платити данину і їздити по ярлик на право бути князем. В історії ця подія відома як «стояння на річці Угрі». Річка Урга протікає приблизно за 200 км на південь від Москви. Власне там монгольські війська, що були відправлені на упокорення провінції, не наважилися вступити в бій з московським військом і відійшли в Орду.
Отже реальною датою виникнення незалежної Московської держави слід вважати листопад 1480 року.
Але перед тим сталися ще дві важливі події.
У 1472 році Іван ІІІ оженився з такою собі Софією Палеолог, дочкою брата останнього Візантійського імператора. Як відомо, перед тим у 1453 році турки взяли Константинополь і знищили Візантію. Перед загрозою турецького вторгнення в Європу Рим як католицька столиця прилаштував у себе Константинопольського патріарха і шукав, хто б зміг протистояти туркам. І після кількох невдалих спроб зупинив свій вибір на далекому православному Московському князівстві.
Шлюб Софії з Іваном ІІІ в обмін на зобовʼязання визволити Константинополь від невірних був здійснений саме з цією метою. Але московський князь дістав титул царя, герб Візантії і почав вважати себе спадкоємцем імперії. Хоча по суті він не збирався виконувати взяті на себе зобов’язання. Так народилася ідея Москви як «третього Риму», центру світового православʼя з його місією визволити й обʼєднати усіх православних під егідою Москви.
А другою подією було захоплення і знищення Новгородської республіки у 1478 році, яка за своїм устроєм разюче відрізнялася від деспотичного Московського князівства. І не просто захоплення і приєднання до Москви, а знищення і виселення практично всього населення, що стало першим в історії цієї держави актом геноциду і тотальної депортації населення. Таким чином деспотичний народ, суміш угро-фінів та монголів, знищив республіканський слов’янський народ, справжніх росіян – побратимів українців та білорусів. Тому розповіді про теперішніх росіян і українців як «єдиний народ» позбавлені сенсу.
В додаток до цього в 1485 році, захопивши Тверське князівство, Іван ІІІ оголосив себе на підставі цього факту «государем всея Русі», заявивши тим самим про свої претензії на спадок Київської держави – Русі, територія якої на той момент знаходилась в складі Великого князівства Литовського і Польської держави.
А потім клаптик за клаптиком почались подальші територіальні завоювання. Були завойовані Чернігівське князівство у 1503 році, Псковське – у 1505 році, Смоленське – у 1514 році.
Іван Грозний (внук Івана ІІІ) завоював Казанське ханство у 1552 році й Астраханське ханство, дійшовши до Каспійського моря. І зробив невдалу спробу захопити балтійські землі, де тоді панував Лівонський орден.
В 1654 році Москва прийшла на лівобережні українські землі, коли Богдан Хмельницький в затяжній боротьбі з католицькою Річчю Посполитою був вимушений укласти військовий союз з Московським царством. Який через два роки ним же був розірваний після того, як Москва і Польща за спиною козацької держави уклали перемирʼя, поділивши Україну по Дніпру. Тексти цієї «Переяславської угоди» росіяни потім знищили, про розрив угоди не згадували, натомість декларували, що Хмельницький уклав не військовий союз, а приєднав Україну до Московщини.
Пів століття боротьби Гетьманщини, новопосталої козацької держави, з Московським царством закінчилися влітку 1709 року поразкою шведсько-українського війська від московитів під Полтавою. Під час цієї війни московська армія вчинила ще один акт геноциду, вирізавши все населення Батурина, тодішньої столиці козацької України. Це відкрило Петру І шлях до проголошення себе імператором і до зміни назви держави з Московського царства на російську імперію. За порадою ректора Києво-Могилянськоі академії Феофанії Прокоповича.
Варто згадати, що дружнім жестом Хмельницького після укладення воєнного союзу було скерування до Москви сотень вчених мужів для допомоги в освіті та цивілізуванні тієї напівдикої держави. Що згодом продовжили робити голландці та німці.
Однією з найважливіших основ російської держави є православ’я. Спочатку московські терени підпорядковувалися Київській митрополії. Згодом утворилася Московська митрополія, підпорядкована, як і Київська, Константинопольському патріархатові. Але у 1589 році московити підступно ув’язнили свого гостя Константинопольського патріарха Єремію Другого і силою змусили його схвалити перетворення митрополії на Московський патріархат. А згодом, у 1686 році, московити шляхом підкупу, політичного тиску та сприяння з боку турецького султана насильно підпорядкували собі Київську митрополію, незаконно відірвавши її від Константинополя. Цей злочин вдалося виправити аж у січні 2019 року шляхом розриву з Москвою і повернення Київської митрополії знову до Константинопольського патріархату.
Лише одна буква досі вводить в оману цілий світ. Річ у тому, що в латинській мові назва давньої Київської державі читалася і вимовлялася через звук «у»: Русь, Руси, руссія. А в грецькій вимові було через звук «о»: Рось, роси, росія, Россія.
Саме це грецьке прочитання Феофан Прокопович запропонував Петру в новій назві, штучно привʼязавши в такий спосіб Московську державу до Київської Русі. По суті, це був великий обман і крадіжка історії чужої держави, до якої московські правителі не мали жодного стосунку.
А далі була пряма фальсифікація історії самим Петром і його вірною послідовницею Катериною ІІ шляхом переписування літописів через створення так званих «літописних зводів», знищення оригіналів і подальші територіальні завоювання, оправдуючи їх фальшивими «історичними» підставами. Аж до претензій на Балкани і протоки Босфор та Дарданелли. Мовляв, Іван ІІІ 300 років тому обіцяв «звільнити Константинополь від невірних».
Вершиною і піком територіальних завоювань став 1945 рік. Відтоді російська радянська імперія за Йосипа Сталіна, крім просторів колишньої Російської імперії, контролювала половину Європи.
Проте вже до кінця ХХ століття імперія надломилась і почався зворотній процес. Насправді цей процес почався вже в 1917 році, але імперія невдовзі повернулася.
Химерна ідея, своєрідний «заповіт» Чингісхана, створити найбільшу сухопутну імперію світу почала розсипатись. Сьогодні завдяки українській армії і українському спротиву ми переживаємо останній її етап – передсмертні конвульсії.
Проте в такому стані монстр є надзвичайно небезпечний і може наробити багато біди. Тому треба довести справу до кінця.
Московська держава виникала і розвивалася на основі трьох головних факторів:
• деспотична модель влади, успадкована від монгольських завойовників,
• ідея «собіранія земель», безперервних територіальних завоювань, пограбунку і присвоєння чужого,
• ідея «третього Риму», світового центру православʼя, унікальної духовної цивілізації і місії визволення світу.
Це базові родові архетипові ознаки цієї держави і цього суспільства. Їх неможливо змінити домовленостями, компромісами і апеляцією до моралі чи совісті.
Тому вихід є лише один: як це утворення, починаючи з крихітного Московського князівства на болотах, по клаптиках збиралось і приростало територіями, так ми спільними зусиллями маємо його по частинах і розібрати.
23.09.2025