Вступ.
Ця стаття народжувалася в самий розпал російсько-української війни, коли її завершення і результат не проглядалися навіть на горизонті.
Як вона закінчиться, якою буде Україна, що виникне на місці теперішньої РФ, зрештою, яким буде новий світовий правопорядок після війни – все це було предметом багатогодинних розмов і дискусій впродовж перших місяців цієї війни з моїм близьким другом і однодумцем Ігорем Марковим, який нещодавно передчасно відійшов від нас у кращий світ.
Оскільки ми були завжди переконані, що Україна встоїть і рано чи пізно виграє цю війну, ми вважали, що варто зазирнути за горизонт і стратегічно подумати про те, у що повинна перетворитися теперішня Росія, щоб вона перестала бути абсолютним злом і загрозою не тільки для України, а й для безпеки всього цивілізованого світу.
Ми вважали, що думати над тим, якою має бути майбутня, безпечна для всіх, Росія є не тільки в інтересах українців чи навіть Заходу, а також в інтересах самих мешканців теперішньої РФ.
Головне переконання, сформульоване в результаті цих тривалих розмов, полягало в наступному висновку: для того, щоб майбутня Росія стала безпечною для світу, вона має бути поділена. Іншими словами, вона має бути перетворена на ряд нових суверенних держав і кардинально трансформована з точки зору як її державного устрою, так і територіальної організації.
В одній з останніх наших розмов перед своїм від’їздом на лікування Ігор сказав мені: «Знаєш, ця російсько-українська війна почалася не 24 лютого. І навіть не вісім років тому. Вона почалася у далекому 1987 році з відновленням діяльності Української Гельсінської спілки (УГС), створенням Товариства Лева і Українського культурологічного клубу (УКК). Зараз ми просто перебуваємо на її вирішальному і завершальному етапі».
Дуже сподіваюся, що результат цієї війни буде дуже близьким до того, у що вірив Ігор. Думаю, він має повне право вважатися співавтором нижче наведених ідей.
Перетворення Росії. Децентралізація.
Широкомасштабне вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року швидко перетворило цю війну з регіонального конфлікту у явище світового масштабу, стало, по суті, цивілізаційною битвою добра і зла.
Наявність в РФ зброї масового знищення і погрози її використати, імовірність втягування країн НАТО у війну, кардинальні зміни на світових енергетичних і продовольчих ринках, запровадження санкційної політики Заходу, відновлення територіальних суперечок між різними країнами, загострення суперечок на Близькому Сході, у Середній та Південно-Східній Азії, сповільнення світового економічного росту, пов’язане з війною – ось основні ознаки перетворення цієї війни на глобальне явище, і це вимагає її глобального розв’язання.
Завершення російсько-української війни є можливим тільки за умови завдання російській армії воєнної поразки на території України та відновлення територіальної цілісності України в кордонах 1991 року. Це вирішальний фактор, який призведе до усунення від влади в Росії теперішнього політичного режиму на чолі з Путіним і буде мати наслідком її військо-політичну капітуляцію.
Ці обставини створять передумови для формування нового післявоєнного світового порядку на нових засадах і цінностях.
Майбутній світовий правопорядок передбачатиме змінену роль і місце Росії. Попередній світовий порядок, що постав після 1945 року та був зруйнований російською війною проти України, базувався значною мірою на імперському принципі поділу на сфери впливу. Апеляція саме до цього принципу стала виправданням нападу Путіна на Україну.
Справжнім завершенням російсько-української війни має стати кінець історичного існування Росії як імперії, її децентралізація та позбавлення ядерного статусу.
Не тільки послаблення РФ, щоб вона не мала змоги розв’язувати нових воєн, а саме завершення історичного існування Росії як імперії.
Тільки при досягненні такої мети можна буде назавжди убезпечити Європу і світ від російського воєнного, економічного і політичного шантажу, унеможливити розв’язання Росією нових воєн і захоплення нею чужих територій.
В загальних рисах воєнно-політична капітуляція Росії означатиме: усунення від влади в Росії всіх воєнних злочинців, що розв’язали війну; притягнення їх до відповідальності (очно чи заочно) в міжнародних судах; повну зміну політичного режиму в Росії та її адміністративно-територіального устрою.
Щодо останнього пункту оптимальним варіантом вбачається перетворення нинішньої РФ на ряд суверенних національних держав на основі принципу демократичного самовизначення народів, територій і спільнот, що її населяють.
Це, зокрема, означатиме, що:
— всі незаконно анексовані Росією в різні часи території повинні бути повернуті державам, які володіли ними за міжнародним правом;
— всі національні суб’єкти РФ повинні отримати право на власне самовизначення та створення власної держави;
— інші (російськомовні) суб’єкти, що залишаться, можуть бути перетворені в реальну федерацію або навіть у конфедерацію територій з максимальною децентралізацією повноважень. Або ж обрати незалежне існування.
Щодо державного устрою майбутньої Росії, то він мав би бути змінений шляхом запровадження замість теперішньої президентської моделі влади парламентської моделі з двопалатним парламентом і посадою прем’єр-міністра як глави виконавчої влади, скасуванням посади всенародно обраного президента та ліквідацією ФСБ, цієї всесильної таємної поліції – спадкоємниці ВЧК-КГБ, а також люстрації всіх її співробітників.
Позбавлення Росії ядерного статусу та можливості виробляти засоби доставки ядерної зброї має відбуватися за принципом "денуклеаризація в обмін на зняття санкцій". Реалізація цього принципу дає також можливість суб’єктам теперішньої РФ на економічну модернізацію.
Ще раз хочу наголосити, що реалізація вищеописаних ідей можлива тільки і виключно як результат воєнної перемоги України в союзі з Заходом та зміни політичного режиму в Росії і, як наслідок, укладення та підписання відповідних угод з новим перехідним урядом Росії.
Реалізації цієї стратегії, крім вище названих умов, заважає глибоко вкорінене уявлення багатьох політичних еліт на Заході про те, що перемога України і падіння, неконтрольований розпад чи поділ Росії спричинить набагато більше проблем, ніж тепер.
Найбільш поширені побоювання, як свідчать різні публікації, стосуються долі ядерної зброї, можливого посилення Китаю, виникнення нових точок конфліктів і зон нестабільності на Північному Кавказі та в Середній Азії, вирішення яких, знову ж таки, впаде на плечі Заходу.
Тому, мовляв, нехай залишається послаблена, але велика Росія, без різниці – з Путіним чи з правителем, який буде готовий закінчити війну, відключити пропагандистську машину і погодитися на нормалізацію відносин із Заходом в обмін на послаблення санкцій.
Отже, раз існують побоювання й упередження, слід розглянути, наскільки вони серйозні.
1. Ядерна зброя, її розповзання внаслідок розпаду Росії.
1 серпня 1991 року, виступаючи перед українським парламентом, президент США Джордж Буш-старший застерігав українців від самовбивчого націоналізму і розвалу СРСР. Головним страхом Заходу була небезпека розповзання ядерної зброї. Рівно через 24 дні Україна проголосила свою незалежність, а ще через три місяці СРСР припинив своє існування як геополітична реальність. За наступні кілька років Україна, Білорусь і Казахстан достатньо безболісно і безконфліктно віддали свої ядерні арсенали.
Я навів цей приклад з власного політичного досвіду для того, щоб показати, як великі тектонічні зміни можуть відбуватися швидко, не заплановано і відносно безконфліктно.
Всім – і тоді в далекому 1991 році, і тепер – відомо, що центри управління і запуску ядерної зброї містилися в одному місці, і ніхто, навіть якби хотів, не міг би скористатися наявністю ядерних зарядів на своїй території.
Тому у разі перетворення РФ на низку нових держав ліквідація ядерних арсеналів на їхніх територіях могла би відбуватися за таким самим сценарієм. Тим більше, що перспектива економічної модернізації цих нових держав внаслідок зняття санкцій була б значно привабливіша, ніж зберігати на своїй території ядерну зброю.
2. Небезпека посилення Китаю.
Я вважаю, що у разі виникнення на місці теперішньої РФ низки нових державних утворень, в тому числі в її азіатській частині, простір зростання впливу Китаю не збільшиться, а навпаки зменшиться.
На відміну від теперішньої «єдиної і неділимої», яка поступово і впевнено перетворюється на васала Пекіна та давно перестала бути балансиром його впливу, ставши тотально залежною від нього ресурсною базою Китаю, якщо не всі, то більшість нових незалежних держав постпутінської Росії, найімовірніше, оберуть собі в якості безпекових і економічних партнерів не Китай, а США, Японію чи Південну Корею.
Тому що всі чудово знають, яку експансіоністську політику щодо національних меншин проводить теперішній Китай, а еліти новопосталих держав навряд чи захочуть розділити таку долю. А по-друге, США та їхні партнери зможуть своєю активною політикою запропонувати їм значно привабливішу перспективу.
3. Виникнення нових вогнищ нестабільності на Північному Кавказі та в Середній Азії.
Основним (але не єдиним) фактором, який історично підтримував і підживлював конфлікти у цих субрегіонах, була імперська політика Росії.
Проте потенційно виключити виникнення нових зон конфліктів ми не можемо. Тому реальним запобіжником, який зменшить потребу залучення США чи НАТО у справи Кавказу і Середньої Азії може стати новий регіональний військово-політичних союз (чи безпекова дуга), де Україна разом з Польщею, державами Балтії й Туреччиною за активної участі (а можливо, і на чолі) з Великою Британією зможуть взяти на себе стабілізуючу роль арбітра, активного модератора чи, якщо хочете, «сторожового пса», який наглядатиме за безпекою не тільки в цих регіонах, а й на просторі усього «русского міра», який залишиться після трансформації РФ у низку незалежних держав.
Будучи західно-орієнтованим за своєю суттю, такий союз стане не замінником НАТО, а його ефективним доповненням і буде здатний забезпечити безпеку та інтереси євроатлантичної спільноти на цьому просторі.
І насамкінець.
Сам розмір сучасної Російської Федерації, її незмінна імперська експансіоністська суть, історія виникнення та розвитку її з Московського князівства, що було васалом Золотої Орди до Російської імперії за Петра I і до комуністичного СРСР, а потім Російської Федерації, однозначно свідчать, що це утворення завжди було причиною поневолення інших народів, розв’язуванням різноманітних воєн і нав’язування всьому світові своєї антиліберальної за суттю доктрини й ідеології так званого «русского міра».
В такому вигляді Росія завжди буде загрозою для безпеки сусідніх держав і західного світу. А володіння нею ядерною зброєю завжди зберігатиме небезпеку виникнення світового апокаліпсису.
Тому безпечною для світу Росія стане лише тоді, коли вона буде поділена.
Історична місія українців – внести вирішальний вклад у досягнення цієї мети. Україна справді здатна відіграти тут ключову роль.
В свій час, на початку XVIII століття, релігійна і козацька еліти української держави (Гетьманщини) сильно (можливо, вирішальної мірою) ідеологічно доклалася до перетворення Московського царства в Російську імперію. Вона, власне, запропонувала і саму назву, похідну від грецького прочитання слова «Русь». І саме це протягом більше трьох століть викликало плутанину на Заході, що таке Русь, Росія, хто такі українці і хто такі росіяни.
Настав час виправляти історичні помилки, які принесли стільки лиха і горя не тільки українському народові, а й усій Європі. Перефразовуючи безсмертні слова Гоголевого Тараса Бульби, можна сказати: "Я тебе породив, я тебе і уб’ю!"
23.06.2022