Часто можна зустріти насмішки з тих чи інших новіших правил нашої мови. То комусь фемінітиви не до шмиги, то певні слова оголошуються питомо галицькими або ще глупіше – польськими. Одна пані, яка працювала в Польщі, заявила, що пироги – польське слово. Тоді як це слово дуже давнє – від праслов'янського «pirog», і значно давніше від слова «вареник». А вареники – це просто варені пироги. Бо є ще печені.
В Галичині збереглася давня лексика, тому в нас кажуть «пироги». Однак це не галицизм, а українське слово.
Вся Україна колись знала лише слово «овочі» на означення фруктів, синонімом була «садовина». До совєтської епохи ніхто з українців слова «фрукти» не вживав, так говорили лише московити.
Нам багато чого вони накинули: молочку замість набілу, випічку замість печива і т. д. А найбільше дивує повсюдне вживання такої кальки, як «головний біль». Адже нема в нас ніжнóго чи ручнóго болю (кажемо: «біль ноги чи руки»). Російське «галавной» не перекладається як «головний», бо «головний» – це російською «главний». У найближчих для нас західнослов'янських мовах є лише «біль голови». Там же ж таки «беруть душ», а не «приймають».
В програмі «Кава по-львівськи» одна файна молодиця вирішила пояснити, яка ріжниця між вуйками і стрийками. При цьому вживала такі русизми, як «час розібратися» (з'ясувати), «давайте розберемося» (з'ясуймо), «не путайте» (не плутайте).
З'ясуймо і ми для себе такі вже класичні речі. Отже, стрий або стрийко – татів брат, вуй або вуйко – мамин брат, стрийна – стрийкова дружина, вуйна або вуянка – вуйкова дружина. Цьоця або тета – сестра батьків, а її чоловік – вуйко. Братова донька – братанка. Донька сестри – сестрінка. Невістка – синóва.
Все це для справжніх галичан звичні слова, з якими росли ми з дитинства. Звісно, бували і якісь індивідуальні покручі. Хтось міг на вуйну чи стрийну казати цьоця або тета. Я називав свого діда «дідьо» або «дідусьо», а мої брати у перших – «дюдьо». Але то все лише винятки.
Не винятком є те, що завше знайдеться хтось вихований в російськомовному середовищі і заявить «задовбали ці западенці своїм лексиконом», а котрийсь матолок ще й приплете сюди Польщу.
Усі ці слова не польські, а загальнослов'янські, за винятком «язика» московитів. Тому їм і змосковілим українцям усе це чуже. Хоча то прадавні слова, які є в наших літописах, є в магістратських книгах Києва і Житомира. Бо їх вживали колись по всій Україні. А тепер змосковщені українці волають, що то діалект і польський суржик. Ні – це наша літературна мова, яку за Збручем, за винятком Поділля, забули на користь тьотям і дядям.
Як курйоз наведу анекдотичні бздури доктора філологічних наук, завідувача кафедри теорії літератури і художньої культури Донецького національного університету Алєксандра Корабльово, який ще до великої війни писав у журналі «Дружба народов», що «"западный украинец" – понятие очень собирательное, его составляют вуйки (!?), бойки, лемки, гуцулы, русины, а также полищуки, литвины (!?), дулебы, бужане, волыняне, галичи (!?) и другие этносы...»
Рідну мову можна вивчати усе життя і відкривати для себе щось нове. Головне – не підпадати під вплив агресивної для нас московської мови. Однак люди, виховані в тій мові, люди, які від народження були москвомовні і закінчили відповідні школи, діють як шашіль, який точить старі меблі. Так само ці люди точать нашу мову. Їм усе щось не до шмиги: то таке слово, то сяке не вміщається в їхньому роті. До них належать і фемінітиви, які присутні у всіх слов'янських мовах.
І тут уже хіба психолог допоможе. Або психологиня.
А до речі... як воно в Польщі?
Хоча там серед мовознавців точаться дискусії, але з часом влягаються, і нарід слухняно вживає напрацьоване мовниками.
Так-от, у Польщі є такі фемінітиви, які для декого з нас видалися б несприйнятними: seksuolożka, psycholożka, filolożka, anestozjolożka, politolożka і т. д.
Ці слова виникли вже після Другої світової і попервах викликали сумніви, ба навіть опір. Ще в 1948 році Вітольд Дорошевський у «Розмовах про мову» писав, що «психоложка, філоложка звучать легковажно, а психологиня, філологиня на зразок богині також не набагато кращі».
Данута Буттлєр в «Przegląd humanistyczny» (1971) теж вважала, що «навіть найпалкіші противники відсутності гендерної диференціації імен, ймовірно, не вважатимуть ці утворення вдалими. Настільки вони нетрадиційні в польській мові».
Юзеф Магнушевський заявив у 1976 р., що ці вирази сприймаються переважно як гумористичні і саме в такій функції їх використовують в поточній мові.
Інші автори погоджувалися, що ці слова, навіть такі, як etnografka і doktorka, існують, але... неофіційно («Przegląd humanistyczny» – 1992), разом з тим визнаючи концепцію неповноти мови і долання цієї неповноти, «що, звичайно, може відбутися лише шляхом спонтанного розвитку». Спонтанного! Тобто сам народ врешті-решт щось вродить.
Навіть ще в 2006 р. «Poradnik językowy» вважав ці терміни «за жартівливі, простацькі, які не надаються для офіційного обігу, а є лише елементом словесної гри, мовною забавою». Вони не прижилося в науковому й академічному середовищі, бо мовляв, соціолог, психолог звучить солідніше. А при цьому визнавали, що звичаї і мова змінюються. Крім того, психоложка може сприйматися як зневага через асоціацію з такими словами, як służka, koleżka.
Цю думку підтримала російська філоложка в збірнику «Вопросы изучения русского языка» (1994): «Не знаю, по какому правилу возникли такие слова, но мне они напоминают "многоножку", "хромоножку" и т. д.». При цьому вона визнає, що «"biolożky" давно уже существуют».
Капітанка, доцентка теж не отримали схвалення мовців – мовляв, «норма завжди вужча за вживання і текст, бо не все, що перебуває в мовному обігу, отримує її схвалення».
Гадаєте, у цій дискусії перемогли психологиня або філологиня? Ні, перемогли «-ложки». Маю сучасні польські часописи і бачу ці слова без жодної гумористики і жартів. А дискусія на цьому вклякла.
Ну і щоб вас остаточно ошелешити, ось які фемінітиви вживають чехи щодо прізвищ письменниць: Edith Whartonová, Edith Nesbitová, May Sinclairová, Charlottě Brontéová, Elizabeth Gaskellová, Rose Macaulayová...
Це й у нас було нормою. Бо Наталена Королева має наголос на друге «о», а не на «е», як дружина Василя Корóліва.
03.09.2025