Не знаю, як на інших українських землях, але у нас дуже важливим, навіть необхідним елементом ідентичності є цигани. Малесенький прошарок ліберально налаштованих інтелігентів щось знають про ромську культуру, про мультикультуральність. Для більшості цигани є циганами. І їхня присутність є дуже потрібною.
Цигани у Галичині тепер перебувають на дуже відповідальному становищі. Хоча би тому, що є рештками архетипового, міфологічного, зрозумілого світу. Вони – чужі, виразні заброди і ваґабунди. Не так давно були постанови адміністрацій, щоби зібрати їх у автобуси і вивести на «історичну батьківщину». Тобто у Сваляву, Мукачево та інше Закарпаття. Ні про Іспанію, ні про Індію не йшлося.
Їх уже не бояться, ними вже майже не лякають дітей. Але вони залишаються ґрунтовним педагогічним аргументом: не будеш робити так-то – будеш як циган.
Цигани потрібні нашим людям ще й тому, щоби могти почувати і виказувати свою зверхність і зневагу. Бідолашні наші люди, яких зневажали і русскі, і поляки, і євреї, отримують того, над котрим можуть безстрашно виказати свою вищість.
І – як завжди – у такій необхідній зверхності хоч до когось упослідженішого мусить бути затаєна частка заздрості. Бо наші люди знають, що циганам та наша зневага байдужа. Вони самі настільки зневажають тих, хто зневажає їх, що наша зневага так направду не дає надійної сатисфакції.
До того ж вони – саме вони, а не ми – можуть собі робити так, як їм любиться. Вони вільні від усього, що є нашим природженим ярмом. Щасливі вони чи ні – це нікого не обходить.
Уявляю собі як тато: скількох батьків може вибити з колії продуманої виховної системи погляд на вітальних циганчат. Може стати страшно від розуміння безпомічності власних методів, коли подумати про майбутні життєві змагання. Не раз у такому разі згадується, що ті, що були останніми, будуть першими. Ми ж не знаємо, які часи нас чекають, чого сподіватися для наших дітей.
Отут батьківське серце завмирає ще раз. Яким би не було циганятко, якими би не були його тато з мамою, він на ціле життя своє залишиться справжнім циганом, який від свого не відступить.
А у нас химерніше. Стараєш, плекаєш – а дитинка виросте і може забагти чогось свого, зовсім іншого від того, що родичі хотіли. Паскудним може виявитися підсумок життя, і виховання, і власного образу.
За це їх так любимо, зневажаючи. Бо ми – не на останньому місці офіційно. А вже про що мріємо – цього жодна соціологія не допорпає.
Німці вистрілювали їх як непотріб. А це означає, що вони також їх боялися. А боялися не тому, що зневажали. Вони також заздрили. Якась у тих циганів велична культура. Про що варто поміркувати.
Складно дати кілька гривень на молоко, коли бачиш в очах цивілізаційну зверхність і зневагу. Дай, як можеш, не випитуючи, чи дійсно на молоко. На волю. За мрії.
05.06.2025