Речники партії «українських трудящих мас» у Судовій Вишні на громадських (1927) і сеймових (1928) виборах
У другій половині 1927 р. сюжети про Судову Вишню регулярно з'являються на сторінках газети «Рада»¹. Місцеві прихильники Української партії праці (УПП) – «гайдучківці»² – мали тривалий конфлікт з керівництвом та видними діячами місцевих кооператив і освітньо-просвітницьких товариств. Останні симпатизували Українському національно-демократичному об’єднанню (УНДО). Тому напередодні виборів – місцевих і до сейму – протиборство проявлялось особливо завзято, а критичні дописи речників «праці» більше нагадували пасквілі.
У першому із них, опублікованому 17 липня («Кириня в Судовій Вишні»³), йшлося про «нездорові відносини», які були наслідком того, що «на чолі всіх ділянок так в місті як і в повіті до часу розпаду Австрії стояло лише кілька осіб, а загал не був допущений до голосу». Автор відзначив роль колишніх українських діячів – міського секретаря Володимира Струсевича, пароха Довгомостиськ й Судововишнянського декана о. Йосифа Круліковського, пароха у Дмитровичах о. Теодора Савули й місцевого настоятеля о. В. Кондрацького⁴. На їхнє місце з початком 20-х рр. прийшли «люде неопитні, по більшій части особи, котрі засмакувавши в часі війни легкого життя, стараються на кожнім кроці ширити незгоду». При тім, автор закидував їм відсутність реальної економічної та просвітньої роботи. Поява молодого енергійного адвоката д-ра Петра Гайдучка (звідси – «гайдучківці») змінила ситуацію, проте його організаторські ініціативи у місті та повіті спровокували спротив. «Пачка вище згаданих осіб» розпочала крамольну роботу. Проте міщанство, за словами дописувача, «відмовило їм послуху та довір’я».
Лавину критики викликали невтішні результати місцевих виборів 1927 р. Опоненти «гайдучківців», очолювані лікарем д-ром Романом Гоцьким, вели «при теперішніх виборах шкідливу розкладову роботу». Самого лікаря, якого обрали на голову повітового виборчого комітету, вони звинувачували у спробах порозуміння з комісарем Судової Вишні Емілем Огли⁵ (у тексті – Оглєй, Оглій). Буцімто він просив керівника ґміни, аби той вписав його у список (лісту) кандидатів (при тому, що «правно не повинен був на ній вписаний, бо ще не замешкав 1 рік»). За це, д-р Гоцький обіцяв «з вдячности робити на будуче все у добрій згоді і порозумінню». Дописувач не забув вказати, що лікар Гоцький «ту всю говірку провадить в польській мові». Його, як читаємо далі, «випихають на чоло люди… зовсім скомпромітовані, …котрі не мають навіть відваги явно виступати як організатори львівських угодово-настроєних політиків», себто представників УНДО. Чимдалі емоційна наснаженість допису зростала:
«До послідного часу всі міщани з Судової Вишні зі згляду на так важку хвилю постановили іти солідарно, однак п. др. Гоцький дібравши собі пачку своїх довіренників приходить на збори і проти гарячих закликів зі сторони п. Івана Іванчука і інших осіб до порозуміння між самими українцями, освідчає, що він до жодної згоди у власнім народі з огляду на особисті порахунки не прихиляється, що він має мандат бути одиноким проводирем, позаяк є вибраний кільканадцятьма скомпромітованими особами».
Д-ра Гоцького «гайдучківці» називали «проводирем УНДА в тутешнім повіті». Аби підкреслити трагічність ситуації протиборства в українській громаді Судової Вишні, наприкінці тексту дописувач вжив традиційний аргумент: «А тим часом поляки з жидами сміються і затирають руки з радости».
Наступний допис «гайдучківці» опублікували аж 18 вересня⁶. У ньому йшлося про результати виборів до громадської ради у судовому повіті. Вони «випали дуже слабо, а в самій Судовій Вишні зле». Причин, на думку дописувача, було декілька. Винним був, насамперед, повітовий комітет, у який увійшли люди, які не мали відповідного досвіду. У Судовій Вишні комітет не допильнував рекламацій. Відтак близько 400 осіб, які мали право голосувати в IV колі, та 100 – з ІІІ кола – не потрапили у списки⁷. Ще один недогляд полягав у тому, що при підрахунку голосів українці не мали своїх мужів довір'я. «Гайдучківці» нарікали, що комітет напередодні виборів:
«...наробив між українськими виборцями такого хаосу, що кождий стратив охоту йти до голосування. Зокрема, поріжнив комітет українців Судової Вишні з Передмістя, а вкінці постарався, щоби п. комісаря Оглія помістили українці на своїй листі».
Винуватцем провальних виборів був д-р Р. Гоцький, який «не потрафив ... переперти ані одного українця зі своєї лісти до громадської ради. Зате перепер п. Оглія, поляка, помимо сего, що населення міста складалося більше з українців, як поляків і жидів разом». Самі ж речники УНДО у Судовій Вишні заявляли, що «справу виборів переведено з нашого боку незручно, тому ліста польсько-жидівського блоку перейшла проти нас у цілости». Вони розраховували на щонайменше одну третину мандатів. Однак отримали в IV колі тільки одного, а в ІІІ-му – 6 радних. Поляки здобули 22 мандати, євреї – 19⁸.
Результати місцевих виборів змусили лідерів української громади судововишнянської ґміни шукати шляхів порозуміння. Тому ж Р. Гоцькому майже вдалось примирити дві ворогуючі партії. Проте надія жевріла недовго, перемовини розладналися. «Гайдучківці» знайшли винного, зазначивши, що «зараз по тім п. Іван Третяк зааванзував на місто-директора в польській фабриці цикорії «Стар»». Черговим руїнником надій на згоду у місті й судовому повіті названо місцевого пароха В. Полянського. Адвокату Петрові Гайдучку вдалося усунути з управи кооперативи «Український народний дім» дотеперішнього директора Т. Бобака та його однодумців. Це привело до нового спалаху протиборства. Місцевий настоятель о. Полянський з цього приводу буцімто заявив: «Я тепер не можу лишити п. Бобака і тов. на середині дороги, бо я мавби викиди совісті».
Те, що слова священика Полянського викликали обурення, не було випадковим. Адвокат Гайдучок одразу після відкриття канцелярії в Судовій Вишні (1923 р.), вписався в члени усіх товариств. Не оминув він і церковного братства. Декілька разів від його імені він вів судові справи, а також «завсіди підпирав помічю і жертвами інтереси церкви і віри». Проте невдовзі о. Полянський почав віддавати усі церковні справи адвокату-полякові З. Атласові, який, на чому наголосив автор, усі позови іменем церковного братства вносив польською мовою. Не оминув дописувач і того, що на урочистості посвячення дзвона священик поставив «цього пана на першім місци, поминаючи й інших заслужених і старших віком українців». «Гайдучківці» закидували о. Полянському необґрунтовані витрати при закупівлі ділянки під захоронку. На засіданні церковного братства вирішили продати частину ґрунту, а виручені гроші спрямувати на придбання згаданого пляцу. Придбали невеликий клаптик (300 кв. м), причому витратили 1000 доларів. Дописувач вказував ще на якийсь борг у 460 доларів і висловлював надію, що справою зацікавиться Консисторія Перемишльського єпископату. Саме о. Полянського названо головним винуватцем провалу ініціативи лікаря Гоцького про порозуміння:
«о. Полянський яко священник місто ширити любов і згоду між своїми парохіянами, уживає проповідниці, щоби накликувати до бойкоту цеї або иншої немилої йому особи, а перед двома тижнями розбив навязані вже переговори до згоди, виступаючи в домі п. Бобака якнайостріше проти д-ра Гоцького, де оба случайно зійшлися, і загрозив йому товариським бойкотом, коли він не покине своїх миролюбних плянів».
Протиборство і постійні чвари блокували нормальну роботу культурно-просвітних й економічних товариств – «решта чесних осіб... видячи таку кириню, не хотять наражуватися на подібні прикрости і зовсім є безличні». Ситуацію, на думку автора, мали б змінити «наші центральні установи або впливові особи у Львові».
Спростування о. В. Полянського, написане 1 жовтня, опублікували 13 жовтня⁹. Настоятель виправдовувався, що це братство звернулось до адвоката-поляка Атласа. Також і розташування осіб при посвяченні дзвона – не його ініціатива («церковне брацтво без мойого уповаження запрошувало і уставлювало інтелігентів-кумів»). Священик також прояснив ситуацію з захоронкою. Вартість ділянки у 1000 доларів узгодило знову-таки братство. За ту ж ціну, з дозволу Епископської консисторії, продали 4 морги поля. Покупець оплачував її ратами. Також ратами братство оплачувало будівельний пляц. Однак власник тієї ділянки помер, а за спадщину виник спір. Повітовий суд заборонив вносити решту вартості, поки не завершиться спадкова тяжба. У той же час церковне братство мало заплатити артистам-різьбярам заборговані гроші за іконостас. Оскільки вільних коштів не було, о. Полянський дав згоду братчикам, аби заплатити з суми, призначеною на ділянку під захоронку. Це було зроблено, щоб «не затягати лихварського довгу». На момент публікації спростування о. Полянського судовий спадковий процес щодо згаданої ділянки не завершився. Однак натоді братство зуміло зібрати гроші, необхідні для сплати решти вартості.
Братчики не спішили з відповіддю. Їхнє «спростування на спростування» з'явилось у «Раді» аж 11 грудня.¹⁰ У дописі заперечені заяви о. Полянського щодо польського адвоката. Члени церковного братства заявляли, що всі свої рішення і дії узгоджують з парохом. Робота адвоката З. Атласа братчиків не задовільняла:
«2 справи провізоріяльні, проваджені через адвоката поляка є програні, внаслідок того вікарівка немає тепер жодного доїзду, а крім цього буде мусіло Брацтво заплатити противникови великі процесові кошти. Можливо, що тепер о. Полянський схоче сам покрити процесові кошти на свій рахунок».
Наступні судововишнянські сюжети на сторінках «Ради» стосувались сеймових виборів. Секретаріат УПП звітував про збори «українських трудящих мас», які відбулися у Судовій Вишні 10 січня 1928 р.¹¹ Присутніми були міщани і селяни з довколишніх сіл. Від УПП прибув представник Головної управи редактор Кость Личківський. Він представив програму партії, порівняв її з програмними документами інших партій, в першу чергу – УНДО. На збори прибув адвокат із Перемишля д-р Роман Секела, якого відрекомендував присутнім адвокат Гайдучок. У виборчий комітет обрали 10 судововишнянців та 6 селян. Особливо активними на зібранні були Іван Кушик, Михайло Кухта, Маріян Кушик, Григорій Колос, Теодор Губаль, Еміль Будзин, Стах Макаруха та ін. У дописі, звичайно, згадали і про попередньо проведені збори УНДО, «на котрих майже ніхто не явився». Крім львівського адвоката д-ра Марітчака, жоден із присутніх не зголосився виступати. Той «так далеко був знеохочений тими зборами, що не мав відваги представитися як делегат УНДО». Про створення повітового комітету оголосив о. Полянський, однак не зазначив, що йдеться про комітет, який буде речником УНДО. Натомість назвав його безпартійним. З присутніх на вічу УНДО ніхто не забажав увійти в склад комітету. У дописі підкреслили пасивність Т. Бобака, Михайла Дигдали й Михайла Бущака.
Наступне організоване представниками УПП віче відбулося у великій залі Народного дому 25 січня 1928 р¹². Зібралось понад 1000 осіб. Збори відкрив довгою промовою д-р Гайдучок, а відтак відрекомендував присутнім делегата Головної управи УПП перемишльського адвоката д-ра Р. Секелу. До президії обрали Еміля (Омеляна) Будзина з Дмитрович (предсідником), Михайла Бущака з Волосткова (заступником) та Івана Кушика (секретарем). Адвокат Р. Секела також виступив перед згромадженням, а пізніше промовляли представники радикалів і «Сельроба». Відтак на сцені з'явився «знаний зі своїх невдач і нефортунних протинародних виступів на вічах в Добромильщині, в Рудеччині й інших повітах» делегат від УНДО Корчинський (очевидно, йдеться про Івана Корчинського). Автор допису підкреслював, що делегатів він УНДО присутні на вічах не бажали слухати. Так нібито було і в Судовій Вишні, де «всі почали виступати проти неврівноваженого і загорілого ундівця». Відтак «счинився завдяки штубацтву цього панка величезний гамір, з чого скористав представник влади і розвязав віче». Не забув дописувач і місцевих активних симпатиків УНДО – «помогали йому (себто Корчинському – М.Х.) в тій нікчемній роботі пару недокінчених студентів-дармовисів як Степан Козак з Дармолівки, Франц Григорович з Судової й Роман Івашко».
Перемишльський адвокат Роман Секела був першим кандидатом від УПП (ч. 26) в 49-му окрузі (Самбір, Старий Самбір, Городок Ягайлонський, Мостиська, Рудки, Ліско). Інші кандидати у списку – Юрко Пастернак (селянин із Конюшок Семянівських пов. Рудки), Євстахій Кривовяза (римар із Ліска), Еміль Будзин (селянин із Дмитрович пов. Мостиська), Микита Костишин (селянин із Вороціва пов. Городок) та Михайло Дигдала (господар із Судової Вишні)¹³. Наприкінці січня 1928 р. вони виступали на декількох вічах. Зокрема, Е. Будзин відчитав реферати на зборах у селах Ляшки, Заріччя та на Загороди. У коротких звітах на сторінках «Ради» не обійшлось без згадки головного ворога. Зокрема, у Заріччі адвокат Гайдучок «надзвичайно трафними словами представив тактику УНДА»¹⁴.
У тому ж 49-му окрузі кандидатами від УНДО (ч. 18, на сторінках «Ради» – «жидівська вісімнадцятка») були Гриць Тершаковець із Якимчиць (пов. Рудки) і відомий городоцький (пізніше львівський) адвокат Степан Біляк. Тершаковець отримав від речників «праці» ярлик «богатиря» і «панського лизуна». Адвокату Білякові закидували, що він «з іншими ундівцями знищив Рідну Школу в Городку, і таким чином допустився злочину на живому тілі української дітвори і цілого українського народу»¹⁵. Пікантним зразком агітаційного пориву речників УПП був допис «Як говорять ундівські кандидати за чаркою», присвячений Білякові й Тершаковцю¹⁶. Автор закидував кандидатам у посли від УНДО, що вони «називають Хмельницького і Мазепу бандитами». Нібито після віча у Ліску (звісно – невдалого, «бо народ УНДО проганяє скрізь») Біляк з Тершаковцем подались у будинок «Просвіти» на забаву:
«І треба їм признати правду, що як віче їм зовсім не вдалося, так знов забава пішла знаменито. Розвеселені чаркою ундівські кандидати розвязали язики і стали говорити і про це, і про те, а нарешті заговорили і про історію укр. народу. Пан Біляк сказав ні більше ні менше тільки те, що наші великі гетьмани Хмельницький і Мазепа були бандитами, комуністами і піяками, а такими самими були також всі Запорожці. Цим клеветам прислухався уважно другий кандидат УНДА Тершаковець і потакував своєму камратови. До них прилучився був ще й о. Шуплат¹⁷ і говорив, що оба названі гетьмани були шкідниками і страшними піяцюгами».
На початку березня 1928 р. у «Раді» звітували, що в Судовій Вишні і судововишнянському судовому повіті найбільше голосів отримали кандидати від УПП¹⁸. Незабаром з'явились офіційні результати виборів. В 49-му окрузі з 245 129 осіб, які мали право голосувати, свій вибір зробили 180 786 громадян (834 голоси не зарахували). За названих кандидатів від УПП було віддано 4 467 голосів. Кандидати від УНДО набрали 46 306 голосів, отож партія отримала два мандати. Тершаковець і д-р Біляк стали послами¹⁹. Загалом УПП за результатами виборів в усіх округах здобула лише один мандат (послом став д-р Михайло Західний – кандидат у золочівському виборчому окрузі)²⁰.
УПП проіснувала недовго – з 1927 по 1930 р. Судововишнянський епізод її історії видався ще коротшим. Сюжети з подій у місті й повіті опісля виборчого фіаско 1928 р. перестали появлятись на сторінках «Ради». Слід відзначити, що у передвиборчих звітах УНДО з Судововишнянщини 1928 р. згадки про УПП вкрай рідкісні. Відзначити можна хіба що реляцію з передвиборчого віча у Дмитровичах, де реферували студенти Степан Козак і Роман Івашко – у дописах «гайдучківців» названі «студентами-дармовисами». Тоді цю околицю названо «дуже урожайною на всяких кандидатів з УНС-а, сельробу і «праці»²¹. Симптоматично, що УПП автори допису згадали насамкінець.
________________________________
¹ Незрідка часопис «Рада» був далекий від об'єктивності. Декларація його творців, що видання є «політичним органом незалежної думки», була явною маніпуляцією. Спочатку «Рада» була рупором УНДО (утвореного 11 липня 1925 р.), а згодом – з 1927 р. – Української партії праці. Часопис орієнтувався на УССР й вів активну пропаганду радянофільства в Галичині. Див.: Габор В. Рада // Українські часописи Львова 1948-1939 / укладачі М. Романюк, М. Галушко. Львів: Видавництво «СВІТ», 2003. 3 том: 1920-1939. Книга 1: 1920-1928. С. 533-534.
² «Гайдучківці» паралельно друкували свої критичні дописи про управління місцевими кооперативами у газеті «Діло». Про це див.: https://zbruc.eu/node/58263
³ Рада. Політичний орган незалежної думки. Львів, 17 липня 1927. Р. ІІІ. Ч. 57 (175). С. 6.
⁴ Цих же осіб згадує у своїх спогадах о. Петро Чавс: «У 1900-х рр. промотором організованого життя у Судовій Вишні був Володимир Струсевич, секретар магістрату. Його постійним помічником був пенсіонер австрійської жандармерії, скарбник магістрату Іван Яремчишин. З ними тісно співпрацювали: місцевий парох о. Василь Кондрацький, парох Довгомостиськ о. Круліковський, парох із Дмитрович о. Теодор Савула». Див.: Чавс П. У вирі життя та Мостищина і Судововишенщина. 1976. С. 224.
⁵ Еміль Огли був комісарем ґміни Судова Вишня з 1921 по 1928 рр.
⁶ Рада. Політичний орган незалежної думки. Львів, 18 вересня 1927. Р. ІІІ. Ч. 75 (193). С. 5.
⁷ Вибори до органів місцевого самоврядування 1927 р. відбувались згідно куріальної системи (Закон про громади, панські маєтки та повітове представництво від 12 серпня 1866 р., зі змінами від 23 листопада 1919 р., внесеними Польською ліквідаційною комісією в Кракові). Виборці були поділені на 3-4 кола, в залежності від кількості населення й величини сплачуваного податку. У майбутніх радах мали бути представлені інтереси чотирьох груп – великої земельної власності, великої промисловості, торгівлі і гірництва, сільських громад і міських громад. Див.: Пучак Н. Виборча кампанія до органів місцевого самоврядування Східної Галичини 1927 року // Університетські наукові записки. 2006. № 3-4. С. 363, 365.
⁸ Свобода. Львів, 7 серпня 1927. Р. ХХІХ. Ч. 32. С. 3.
⁹ Рада. Політичний орган незалежної думки. Львів, 13 жовтня 1927. Р. ІІІ. Ч. 82 (200). С. 5.
¹⁰ Там само. Львів, 11 грудня 1927. Р. ІІІ. Ч. 101 (219). С. 3.
¹¹ Там само. Львів, 13 січня 1928. Р. IV. Ч. 4 (23). С. 2-3.
¹² Там само. Львів, 29 січня 1928. Р. IV. Ч. 11 (238). С. 3.
¹³ Там само. Львів, 12 лютого 1928. Р. IV. Ч. 17. С. 1.
¹⁴ Там само. Львів, 17 лютого 1928. Р. IV. Ч. 19 (246). С. 4.
¹⁵ Там само. Львів, 2 марта 1928. Р. IV. Ч. 25 (252). С. 2.
¹⁶ Там само. Львів, 24 лютого 1928. Р. IV. Ч. 22 (249). С. 3-4.
¹⁷ Йдеться про о. Юліяна Шуплата, катехита у Ліску. Див.: Шематизм греко-католицького духовенства злучених епархіи Перемиської, Самбірської і Сяніцької на рік Божий 1928. Перемишль, 1928. С. 151.
¹⁸ Рада. Політичний орган незалежної думки. Львів, 7 березня 1928. Р. IV. Ч. 27 (254). С. 3.
¹⁹ Там само. Львів, 11 березня 1928. Р. IV. Ч. 29 (256). С. 3.
²⁰ Там само. Львів, 18 березня 1928. Р. IV. Ч. 32 (259). С. 3.
²¹ Свобода. Селянська газета. Орган Українського національно-демократичного об’єднання Львів, 11 березня 1928. Р. ХХХ. Ч. 12. С. 5.
14.04.2021