Соціяльна взаємодія, апсайклінг та його дизайнерська реалізація від Ярослави Хоменко
У виставковому залі Jam Factory Art Center відбулася зустріч із Ярославою Хоменко «Апсайклінг та практики соціяльної взаємодії». Гості події мали змогу порозмовляти з мисткинею, а також розглянути інсталяцію, — результат воркшопу, який майстриня провадила восени в межах виставки «Структури взаємности».
Яся (Ярослава) Хоменко — українська дизайнерка та мисткиня, котра не створює новий одяг, а реанімує старий. Свій творчий шлях Яся розпочинала закуповуючи одяг у місцевих секонд-хендах, у подальшому використовуючи тканини вживаних речей для пошиття нових. Захопившись цим у далеких 2010-х роках, Яся ще не знала, що таким чином підтримувала апсайклінг, — або ж, вторинне використання. У сьогоденні культура апсайклінгу стала доволі популярною, ця екоініціатива послідовно виступає проти культури масового виробництва і споживання, і такі погляди поділяє і Ярослава.
Дизайнерка Ярослава Хоменко.
RCR Khomenko — бренд одягу, заснований Ясею Хоменко у 2011 році. При створенні дизайнерських речей використовують лише вживані речі. Власної впізнаваності бренд досягнув прикрашанням своїх речей різнокольоровими химерними взорами — дизайнерськими стикер-паками. Пізніше бренд став створювати речі, використовуючи залишки, тобто обрізки з-під наліпок. RCR Khomenko цілковито дотримуються політики zero-waste, зазначаючи, що кожен обрізок, клаптик, знаходить собі місце у інших речах.
Коли Ярослава прийшла до створення ідеї стикер-паків, основна ідея, яка за собою це несла — реанімація одягу з дефектами. Насамперед, вона пов’язує цю ідею з дітьми, котрі, граючись, часто можуть залишити пляму на своєму одязі. Для чого викидати улюблену річ, коли її вигляд можна зробити веселішим, наклеївши веселе, яскраве личко на місце дефекту.
Тепер цей проєкт іменується як «SAMOPRINT». Він пропонує для купівлі певні види стикер-паків, які кожен може наклеїти сам на потрібне місце, або ж просто створити дизайнерську річ власноруч.
До своєї мистецької діяльності Ярослава завжди ставилася не як до комерційної, — для неї завжди була важлива комунікація. І увесь процес творення є для нічим іншим, як артпрактикою.
Після повномасштабного вторгнення Ярослава Хоменко була змушена переїхати з Києва до Івано-Франківська, а згодом і за межі України. Під час перебування закордоном у дизайнерки виникла ідея створення воркшопів у європейських артцентрах, — авторка запросила українських біженців і місцевих жителів, закликавши їх принести одяг, який вони не використовують. Цей воркшоп дав змогу учасникам не тільки отримати дизайнерський досвід, а й став арттерапією та дозволив їм інтегруватись в нове суспільство, поспілкуватись із людьми зі схожою долею. Мета цього проєкту – створення артоб’єктів, які матимуть історію, адже за кожним предметом закріплена певна історія про людей, які творили цю річ. Творіння учасниць проєкту мисткиня сприймає як артоб’єкти, не як утилітарні. «Вони — відділені від тіла, абсолютно некомерційні», — наголошує авторка.
Проєкт ще не завершено, у планах мисткині — створити 300 таких предметів-історій.