Українська влада покладає сподівання на те, що долю виборів 2015 року вдасться вирішити ще перед їх початком. Один з варіантів — це опускання шлаґбауму для потенційних опозиційних кандидатів. Юлію Тимошенко можуть усунути від перегонів через судимість. А, приміром, Віталія Кличка — через порушення норми про обов'язковість проживання протягом 10 років на території України. Кличко нібито перегорнув цю сторінку, бо торік його зареєстровано кандидатом у депутати (там термін «укорінення», щоправда, вдвічі коротший — 5 літ), але від опонентів можна чекати усілякого.
Утім двічі міністр юстиції і народний депутат усіх (крім поточного) скликань Верховної Ради Сергій Головатий певен, що повне право балотуватися мають і Юлія Тимошенко, і Віталій Кличко. В інтерв'ю «Z» він розповів про те, чому 17 років тому заборонили йти в депутати судимим кандидатам і не поширили цього правила на кандидатів у президенти.
Сергій ГОЛОВАТИЙ:
Є СУДИМІСТЬ, А Є... СУДИМІСТЬ
– Пане Головатий, донедавна говорилося про те, що влада намагатиметься не допустити на президентські вибори передусім Юлію Тимошенко. Тепер кажуть, що «чорний список» може поповнити ще й Віталій Кличко, чия кандидатура нібито не відповідає нормі про обов'язковість проживання протягом 10 років на території України…
– Стосовно терміну проживання — нехай влада відкриє свої очі й почитає рішення Європейського суду з прав людини щодо цього питання. Україна це вже проходила — це справа Миколи Мельниченка проти України. Ба більше, я був адвокатом по цій справі.
– Наскільки пам'ятаю, йдеться про парламентські вибори 2002 року, коли Мельниченко перебував у політичному притулку?
– Так. Тоді ЦВК не зареєструвала Мельниченка кандидатом саме на тій підставі, що він нібито не проживав в Україні протягом п'яти років. У тому рішенні все є! Європейський суд з прав людини все дуже добре проаналізував і чітко визначив, у чому полягало порушення права громадянина Мельниченка, коли держава Україна, тобто ЦВК, не зареєструвала його кандидатом у депутати. Так що нічого не треба вигадувати: просто треба дотримуватись юридичної позиції, яка досить ґрунтовно проаналізована Європейським судом, і однозначно задекларована.
– Як Ви вважаєте, чи може влада піти на такий крок у випадку з Кличком?
– Очевидно, що може. Чому ж не може? Влада ж тоді пішла на нейтралізацію Мельниченка… Чому б виключати побідний крок сучасної влади і стосовно Кличка? Але я — не влада. Крім того, не знаю, чи є і яка домовленість у Кличка із Льовочкіним. Адже багато говорять про те, що Кличко — проект Львочкіна, бо в його фракції десь із половина депутатів — це люди Льовочкіна. Тож коли буде юридична ситуація, тоді й будемо аналізувати юридичну ситуацію. А зараз Ви мені ставите питання із сфери політичних ситуацій, віртуальностей. Можливо, Льовочкін знає відповідь на це питання. Можливо, знає і Кличко.
– Юридичне питання: чи можна довести, що людина фактично не проживала в Україні? Як би це мало виглядати у випадку з Кличком?
– Проживання в Україні — це юридична категорія, яка жодним чином не залежить від фактичного перебування особи в країні: в якій хаті, на якій печі чи в якому палаці… Проживання юридично засвідчується у єдино законний спосіб — за наявністю паспорта громадянина України, в якому вказано місце реєстрації, що це територія України, щоб це було місто, селище чи село, номер будинку і так далі.
Кличко має право кандидатувати у президенти незалежно від того, де він був фактично чи фізично, у яких країнах перебував, на які ринги і змагання їздив. Це жодного юридичного значення для кандидування значення не має. І не завдання — ні ЦВК, ні Міністерства юстиції, ні підконтрольним владі чиновникам — рахувати дні перетину кордону, залазити в паспорт, і дивитися, коли він вилетів, коли прилетів, рахувати дні, години й секунди фізичного перебування.
– Як щодо кандидатів із судимістю?
– Є Конституція. Я безпосередньо брав участь у розробці Конституції і з повним знанням справи можу пояснити, чому ми тоді для депутатів запровадили обмеження, а для президента — ні (за Конституцією, народним депутатом не може бути громадянин, «який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку»; для кандидатів у президенти такої вимоги в Конституції нема. – Ред.). У нашій Конституції передбачено, що нема жодних обмежень для кандидатів у президенти: для президентських виборів таких бар'єрів не існує. Проте додаткову вимогу щодо судимості передбачає закон про вибори президента (у законі йдеться про те, що «не може бути висунутим кандидатом на пост Президента України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку». – Ред.). Але у нас чітко сказано, що Конституція має найвищу юридичну силу, а закони повинні відповідати їй. Якщо закон не відповідає Конституції (а у цьому разі так і є), то тоді застосовуються норми Конституції! Якщо в законі є така вимога, то вона не є конституційною.
- Тобто Тимошенко має право балотуватися у президенти?
- Безперечно! За діючою Конституції України, Юлія Тимошенко має повне право бути кандидатом у президенти!
– Ви казали, що прекрасно знаєте, чому в Конституції було закладено норму про заборону балотуватися в народні депутати кандидатам із судимістю, а щодо президента — ні. Чому є така розбіжність?
– Треба дивитися на історичні умови, коли виробляли Конституцію, на тодішню специфіку українського суспільства. Незалежність здобули у 91-му році, а Конституцію ухвалили в 96-му. Кому належала влада між 91-м і 96-м? В основному вона належала комуністам або колишнім комуністам (утім, як і сьогодні). На той час в Україні було багато людей, глибоко занурених у корупційні дії, у кримінал. Тоді вибори до Верховної Ради відбувалися стовідсотково у мажоритарних округах. А що таке мажоритарний округ? Перемагає той, хто більше «макухи» кине в річку, щоб рибка була задоволена: гречка, дитячі майданчики, асфальтовані доріжки… Тоді доступ до фінансових потоків мали кримінальні кола. Тому для того, щоби обмежити навалу криміналітету до Верховної Ради, щоб поставити це сито, ми й заклали таку норму. Тоді, на початку 90-х, ідейні, патріотично налаштовані політики були бідними, як церковні миші. Зате так звана номенклатурна еліта з партійних і комсомольських чиновників тоді заволоділа банками, власністю, майном. У період «прихватизації», зокрема, сильно відзначалися елементи з кримінальним минулим.
Чому не записали стосовно президента? З одного боку, це таки європейський стандарт. Із іншого боку, тоді ніхто не міг навіть подумати, що суспільство може проковтнути таке явище, як кандидат у президенти із судимістю. Але суспільство «проковтнуло» кандидата, який мав реальну судимість, і проголосувало за нього — а тепер людина, яка не вчинила жодного злочину, є репресованою й перебуває в ув'язненні; їй не дають можливості кандидатувати. Отже, є судимості і… судимості. Судимість судимості — різниця. Є справжій злочин, а є вдаваний, або сфабрикований владою для однієї особи — із політичним, а не юридичним, підґрунтям.
Окрім того, подивіться, якого року закон про вибори президента. 1999-го! Тоді вже відбулася «справа Лазаренка». Не секрет, він міг піти на президентські вибори і виступити конкурентом Кучми. Тому хоч у Конституції нема такої заборони — вона з'явилася в законі. Виключно внаслідок конкретної історичної причини.
– Венеційська комісія пропонує, аби «судиму» норму вилучили з закону про вибори народних депутатів.
– І правильно пропонує! Адже з точки зору європейських демократичних стандартів це аномалія. Інша річ, що, зважаючи на українські реалії, якщо зняти цей бар'єр, то у Верховній Раді побільшає криміналітету…
Та головне — інше. Наявність судимості нині використовується у політичних цілях. Сьогоднішній політичний режим розгорнув в Україні політичні переслідування, він вдається не тільки до фальшування виборів, а й до фабрикації кримінальних справ, фальшує судові рішення проти нелояльних до влади не тільки політичних діячів, а й бізнесменів. Візьміть хоча б справу Корнацького… Тому норма про заборону балотуватися в депутати кандидатам із судимістю використовується для політичної розправи.
Вони постійно товчуть: єдине джерело влади — це народ. Ну якщо народу подобається, що депутатом буде злочинець, то це його воля. Якщо народ хоче мати президентом злочинця, то хай має. Для цього якраз придатна питомо українська народна мудрість: «Бачили очі, що купували — їжте, хоч повилазьте!». Але ж ми знаємо, що Тимошенко — не злочинець, вона кримінального злочину не вчиняла. Вона була політичним діячем на політичній посаді і приймала політичне рішення. У її діях немає злочину! Там нема зловживання владою в корисливих інтересах особисто для себе. Тому її справа, що шита владою «білими нитками», — це переслідування за політичну діяльність. І не треба нікому доводити, що вона злочину не вчиняла. Рано чи пізно її виправдають.
Звісно, влада намагатиметься не допустити її на вибори, казатиме, що керується законом, «бо в законі так». Але це все дурниці, гра, маніпуляції і локшина. Тому тут однозначно: Тимошенко має право — це право ґарантоване Конституцією — балотуватися у президенти.
Розмовляв Володимир Семків
28.08.2013