«Назва Шкоція єсть правішою, але для гармонічності вірша ми уживаємо "Шотландія"».
Леся Українка
Хоч я й далеко поза домом, але це не зашкодило мені зготувати Святу Вечерю як належиться. Вдома вже сніг, а Шкоція сльотна – 12 градусів тепла і вітер з моря.
Напередодні Святого Вечора ми з сином вирушили на закупи і пошуки пшениці й маку. Треба сказати, що в Шкоції за тиждень до свят з'явилися воістину шалені знижки. Картопля, цибуля, морква, бруква, брюссельська капуста і т. д. – все по 8 пенсів, що на наші гроші 4 грн 20 копійок. За кілограм! Або, скажімо, лосось – 350 грн за кг, а в нас 850–890. Таких знижок до 80–90% я ще ніде не здибав.
Але в польській крамниці, де можна було купити минулого року пшеницю і мак, як розповідали місцеві українці, ми нічого не роздобули. Пшеницю українцям на кордоні не пропустили, маку теж. Купили там лише оселедців з бочки, квашених огірків, які проте виявилися консервованими, та й по всьому. Хоча можна було купити і готові вушка з грибами, і квашену капусту, і сушеню, і розмаїті пироги – з капустою, з грибами і наші, руські, з сиром. І всякого польського м'ясива багато було, тож всі українці роблять саме там закупи.
Продавчині порадили крамницю, де могла бути пшениця, – там і справді були різні крупи, але пшениці ми не знайшли. Вже думав взяти булгур – це ж бо теж пшениця. Риж я не брав до уваги, пам'ятаючи, що виданий етнограф Матвій Номис ще в 1861-му році назвав тих, хто псує кутю рижом, «вочортівленими». Зауважу, що «риж» не галицьке, не львівське слово – це загальноукраїнське літературне слово, а хто не вірить, хай зазирне в переклади Джека Лондона 1920-х років або до Юрія Яновського: «Я не перелітав над цілим островом – там далі, кажуть, колосальні поля, плантації какао, рижу».
Але і тут продавчиня підказала, де можна купити пшеницю. То виявилася крамниця з органічними продуктами. Пшениця, правда, була не потовчена, та й мак не перетертий, як той польський, який можна у нас купити. Але нічого. Втішені, ми повернулися домів, і щойно там я придивився до пшениці ближче. Виглядала як звичайна, але з'ясувалося, що не звичайна, а спельта – прабабця нашої пшениці. Оце, думаю, номер! Зі спельтової муки хліб я пік не раз – дуже смачний, але самої спельти ніколи не вживав. Хтозна, яка то кутя буде.
Але залив на ніч її водою, а на ранок попробував на зуб – дасться їсти навіть не варена. Але зварив. З дев'ятої ранку заходився готувати Вечерю. Коханюща була зайнята «репетуванням» вертепу, син гриз науку, тож я порядкував сам. Найперше поставив варити борщ із буряків, які квасилися цілий тиждень – і так гарно вквасилися, що той квас смакує як вино. Але самого квасу я ще не додавав, лише буряки з нього і розмаїту городину: морква, петрушка, зелена частина пори (по-московськи порей), салєра, цибулина. Коли то все зварилося, зцідив, влив бурякового квасу, додав дві ложки смаженої цибульки, трішки італійської помідорової пасти і, довівши до кипіння, вимкнув.
В іншому баняку варилися буряк, картопля і морква для вінегрету. На одній пательні смажилося кілька покришених цибулин, на іншій тушкувалася квашена капуста, яку я сам і заквасив, хоч вона й виглядала не така форемна, як шаткована вдома, бо я не мав шатківниці. Але для пирогів то байка. На третій пательні тушкувалися печериці для вушок. Інших грибів тут не знайшов.
Ну, а потім замістив тісто на вушка і пироги. Муку залив окропом, дав зо дві ложки оливкової олії, один жовток, посолив, замісив, пляшкою від шампана розкачав, винним келихом вирізав кружальця і наліпив цілу купу вушок з грибами і пирогів з квашеною тушкованою капустою, картоплею і смаженою цибулькою.
А як же ж без голубців? Пісні голубці теж мусили бути. Для цього я потер кілька картоплин на дрібну терку, як на деруни, але що та маса рідкувата, то виклав її на розігріту пательню і потушкував, доки не загусла, зберігши крохмаль, додав смаженої цибулі, поперчив, посолив і позагортав не в звичайну капусту, яку треба ще ошпарювати, а... в савойську. Її пелюстки легко розгортати і без ошпарювання. Звісно, найсмачніші такі голубці з квашених пелюсток, але чого нема, того нема. Потім голубці виклав у гусятницю, влив трохи олії і поставив до братрури.
Для вінегрету я покраяв кубиками картоплю, моркву, буряк, червону цибулю, цибулю-шальот (вперше в житті і лише тому, що коштувала копійки), кисле яблуко, мариновані огірки і додав пушку готової квасолі. Все присмачив олією і оцтом з червоного винограду. Олію я брав оливкову для салатів, але вдома з'ясувалося, що вона хоч і до салатів і позначена «omega 3», але... ріпакова. Мій яструбиний зір інколи хибить. Вочевидь, та «omega 3» мене змилила. Ніколи ріпакової олії не пробував, але мушу сказати, що вона цілком добра. Вінегрет вийшов на славу.
Напередодні я ще замаринував маленькі печериці. Спочатку їх відварив – хвилин п'ять, потім переклав до слоїка, полив олією і оцтом, посолив, поперчив – перша кляса. Ліпші, ніж куповані.
Ні, пампухів я не робив, хоча міг би. Натомість напік хрустів чи то пак вергунів. Замісив на око, як і все решта. Хоча в інтернеті є детальні переписи. Але там переважають доволі пухкі хрусти, а я люблю такі, як моя мама робила – тоненькі. Отже, додав до муки два яйця, пів літри грецького йогурту (тут сметани нема, але той йогурт геть як сметана), пучку солі і замісив тісто. Цукру не давав, бо з цукром хрусти дуже швидко стають брунатними. Потім знову ж таки пляшкою від шампана розкачав дуже тонко тісто, вирізав смужки довжиною 10 см, кожен пасочок перетяв посередині і вивернув. Ну, а потім кидав на розпечену соняшникову олію і смажив. Думав, треба буде перетирати в міксері цукор на мучку, але знайшлася вона в супермаркеті. Зате міксер дуже гарно дав раду з відмоченим маком – потер так, що й молочко виступило. Бо макітри й макогону ж нема.
Отже кутя в мене вийшла з нетовченої спельти з маком, горіхами і розпущеним у воді медом.
До шостої вечора Вечеря була готова, а тут і коханюща прилинула і заходилася прибирати по моїй господарці, бо, як здогадуєтеся, не лише я був увесь в муці, але й стіл, і підлога, і песьо.
В результаті на столі з'явилося 12 страв, як Бозя каже: кутя, вінегрет, оселедці, лосось, якого я замаринував, мариновані печериці, борщ, вушка з грибами, пироги з капустою і голубці з бульбою, приправлені смаженою цибулькою, хрусти, пампухи теж, але куповані, і узвар.
Ну і шлюс. О 19-й вже було по Вечері і по шампану. Кожен зайнявся своїми справами. Я спробував додзвонитися до старшого сина з позивним Вінні, але він був на позиції, в снігах. Вже не чуючи ніг від цілоденного стояння, сів я дивитися продовження «Белґравії», песьо вмостився під столом, киця – під ялинкою, мої – перед телевізором. Чим не ідилія?
25.12.2024