Багато обставин вказують на те, що осінь 2013 року виявиться вирішальною. Для країни, для режиму, для опозиції.
Вільнюс з усією очевидністю є тим Рубіконом, який Україна має перейти у листопаді. Росія у своїй позиції тиску не зупиниться. Відповіддю України на це може бути тільки максимальна консолідація усіх суспільних сил, які справді думають про майбутнє країни. Угода з Європою для України – це інструмент модернізації, фактор безпеки, фактор збереження національної ідентичності.
Якою тут може бути роль опозиції?
Перше. Головне завдання, яке не було нею виконано досі – перехоплення стратегічної ініціативи. Навіть не у Януковича, а у суспільному процесі. Не реагувати на дії влади, а самим нав'язувати власний порядок денний.
Ще на початку року я писав, що 2013 рік є не роком оголошення імпічменту Януковичу, а роком цивілізаційного вибору для України. Виходячи з цього, слід було будувати свою політичну тактику. Зараз до Вільнюса залишилося мало часу, проте ситуацію ще можна виправити. Іншими словами, до Вільнюса у опозиції має бути одна тактика а після – очевидно, буде інша. Спочатку ми вирішуємо кардинальне питання входження до Європи, а потім – усуваємо головні перешкоди на цьому шляху.
Моє переконання полягає в тому, що для перехоплення ініціативи опозиція повинна запропонувати суспільству масштабну мету, сильне бачення майбутнього, позитивну ідею модернізації (візії, перезавантаження) країни. Без цього мобілізувати громадян ні зараз, ні в 2015 році не вдасться. Тільки "проти" люди не піднімуться, вони хочуть знати "за" що їм підніматися.
Можу погодитися з критиками, які кажуть, що сама по собі програма змін не мобілізовує. І з тим, що до здобуття влади часто доводиться пропонувати одні гасла, а після – реалізовувати зовсім інші.
Мобілізуючий потенціал має МІФ про наявність плану побудови нової країни. Це означає, що опозиція має виробити реалістичний комплексний документ, який засвідчить, що вона буде робити з країною на другий день після приходу до влади.
Хто має видати на-гора такий план? Група товаришів, де забезпечено розумний баланс між інтелектуалами-теоретиками, політиками-практиками і представниками бізнесу. Знаю точно, що таке бачення майбутнього має бути оперте на історичні особливості і наш національний менталітет. Не може бути сліпої кальки з будь-якої моделі.
Друге. Опозиція до кінця цього року просто зобов'язана визначитись з єдиним кандидатом на посаду президента. Без цього кроку ризик пограти вибори збільшується в рази.
Я не буду навіть дискутувати тезу про "демократичне" змагання кандидатів від опозиції в першому турі. Зупинюсь на найбільш важливих аргументах.
1. Якщо з вересня почнуть формуватись щонайменше три штаби кандидатів, це одразу закладе механізм конкуренції, який тільки наростатиме в міру наближення старту виборчої кампанії.
2. Необхідність визначатися між декількома кандидатами в умовах авторитарного режиму буде заплутувати громадян, злити їх і в кінцевому підсумку багатьох де мотивує і деморалізує.
3. Наявність багатьох опозиційних кандидатів у першому турі може призвести до того, що розрив між Януковичем і тим, хто вийде в другий тур, буде 10 і більше відсотків. А це – додатковий чинник деморалізації.
4. Оскільки штаби кандидатів не утримаються від взаємної критики, найбільш радикальна частина прихильників кандидатів, які не вийдуть до другого туру, не прийдуть на вирішальне голосування. Це знизить явку, відповідно – і результат.
Значно продуктивніше і результативніше домовитись зараз, на березі, і публічно назвати склад майбутньої урядової команди (принаймні, на ключові посади). Такий крок опозиції продемонструє її здатність до конструктивної дії і стане потужним мобілізуючим чинником.
Трете і останнє. Про роль і місце "руху За Третю Українську Республіку". Ми справді стоїмо на тому, що створення об'єднаних мобілізаційних структур з представників "реєстрових" опозиційних партій і позапарламентських політичних і громадських об'єднань є запорукою нашого успіху.
Ми вважаємо, що в основі таких інтегральних структур має лежати горизонтальний принцип і засади самоорганізації. Такі мережі мають бути створені в максимальній кількості населених пунктів України. Створені у містах і селах там, де подібних утворень нема, а там, де локальні структури є, їх треба залучати до мережі.
Ми вважаємо, що з самого початку такі мережі мають творитися за чіткими правилами.
Місія цих горизонтальних мереж – знищення політики в її сьогоднішньому вигляді (як надприбуткового бізнесу) і відродження здатності людей до самоорганізаціцїі. І участь у майбутній модернізації країні на якісно інших засадах.
Основою справжньої політики завжди є вибір і реалізація певної стратегії суспільного розвитку. Політика в майбутньому має перетворитися у звичайну сервісну функцію. Громадяни як співвласники країни, наймають політиків і держслужбовців, щоб ті виконували передбачені законом функції і не більше.
Відповідно, стилістика та обличчя таких динамічних горизонтальних мереж буде суттєво відрізнятися того, що існує в політиці зараз. Наприклад, антипопулізмом, чесністю і спільною дією на загальне благо. Але це вже тема іншої розмови.
