Дорослішання нації: подолання ілюзій у битві за незалежність України

Олександр ЯБЧАНКА

Нещодавнє опитування Центру Разумкова виявило тривожну суперечність у громадській думці України. Хоча 44% опитаних готові до переговорів з Росією, від 58% до 84% респондентів (залежно від конкретних питань) не готові йти на поступки Путіну. Однак найбільш тривожним є те, що 46,1% українців толерують ухиляння від військової служби.

Ця парадоксальна ситуація вказує на глибшу проблему: нерозуміння багатьма громадянами реальності війни та їхньої особистої ролі в захисті держави.

Ми, українці, часто демонструємо "дитячу хворобу" – наївне бажання справедливості без готовності боротися за неї. Ми прагнемо перемоги, але сподіваємось, що хтось інший – союзники, доля чи навіть сам агресор – забезпечить нам бажаний результат. Це небезпечна ілюзія.

Реальність сувора: Росія прагне не просто територіальних поступок, а знищення української державності. Путін та його оточення неодноразово заявляли про невизнання права України на існування. Тому будь-які переговори без досягнення Україною військової переваги приречені на провал.

Ми повинні усвідомити: ніхто, крім нас самих, не захистить нашу державу. Кожен громадянин, здатний тримати зброю чи підтримувати армію, несе відповідальність за майбутнє України. Толерування ухилянства – це не прояв гуманності, а загроза національній безпеці.

Настав час позбутися дитячих ілюзій і прийняти дорослу відповідальність. Лише об'єднавши зусилля всього суспільства, ми зможемо досягти тієї військової переваги, яка змусить агресора піти на реальні переговори. Альтернатива – втрата незалежності та історичного шансу на вільне майбутнє.

У цей критичний момент я звертаюся до всіх, хто має вплив на громадську думку в Україні – політиків, журналістів, громадських діячів, лідерів думок. На вас лежить особлива відповідальність. Настав час відкрито говорити про небезпеку толерування ухилянства та пасивності у воєнний час.

Ми не можемо дозволити собі закривати очі на тих, хто виправдовує небажання особисто долучитися до захисту країни. Така позиція не лише підриває наші шанси на перемогу, але й ставить під загрозу саме існування української держави.

Закликаю вас використовувати всі доступні платформи та ресурси, щоб донести до суспільства просту істину: толерантність до ухилянства – це непрямий шлях до поразки. Кожен, хто виправдовує таку поведінку, несвідомо грає на руку агресору.

Нам потрібна нова суспільна парадигма, де активна участь у захисті країни – норма, а не виняток. Де кожен громадянин розуміє свою роль у спільній справі і готовий робити свій внесок.

Україна зараз на роздоріжжі. Ми можемо або подорослішати як нація, прийнявши виклик і відповідальність за свою долю, або залишитися в полоні дитячих фантазій, ризикуючи втратити все, за що боролися покоління наших предків.

Вибір за нами. І цей вибір визначить не лише наше майбутнє, але й майбутнє наших дітей та онуків. Час діяти – зараз. Час говорити правду, якою б незручною вона не була. Бо ціна мовчання та бездіяльності може виявитися занадто високою.