Роттердам то було перше місто, назву якого я усвідомив. Ще не знав, як називається моє, як називається наша столиця (вже потім сказали, що то Львів). Попросту дзядзьо заколисував мене малесенького різними пісеньками. І в одній з них був той Роттердам. Що там ще було – не знаю, бо ж засинав. У наступних, які збереглися у далекій пам'яті, вже фігурували Ефлеєм і важливі ріки: Дунай і якась Ятрань. Така канонічна дитяча конгломерація.
Трохи пізніше дізнався про Полковника. У родині були персони, які його знали, а дзядзьо ще й сам бував у Роттердамі. Згодом ми говорили з ним про то, чиїм святом є 23 травня. Він дуже розпачав, що так направду – то наших ворогів. То ж був їх успіх у тій складній грі служб безпеки і небезпеки, яка була програна нашою стороною. І то був лише початок. Чорні починають і виграють. Той самий чоловік, який зумів наблизитися до Коновальця, через дванадцять років пройшов через усі безпекові кордони, доторкнувшись до мертвого генерала Шухевича. Шкода, бо також був з роду українцем. І неймовірним знавцем української проблематики. Най ся преч каже, але підозріваю, що якось ту Україну навіть любив. Не кажучи вже про те, що хотів, аби їй – за власним розумінням – було ліпше.
І таким розмаїтим несть числа. Страшно таке визнавати, але саме так робиться нація. Нам завжди було легше у власній міфології, бо тривала бездержавність і резистенція спрощує оптику до телескопа. Зовнішня загроза дарує нагоду орієнтуватися на старозавітні заповіді. Натомість мікроскоп для бачення клітинного і тканинного рівня організації дозволяє розгледіти усі несумісні структури, які забезпечують функціональну цілість клітини.
Мені зовсім не подобається багато тих, хто є моїми співгромадянами. Розумію спокійно, що переважній більшості не подобаюся я. Але розумію також, що можливість жити поруч з тими, хто не подобається, власне і є тою метафізичною алхімією, з якої може виваритися філософський камінь незрозумілого на перший дотик феномену нації. Яку ти не маєш обов'язку любити, але маєш привілей належати. І у цьому випадку навіть громадянська війна вже є ознакою перемоги. Справжня громадянська війна – якщо вона не ведеться заради того, щоби віддатися якимось іншим сторонам – є ознакою вирішення зовнішньої загрози. Таке перейшли усі старіші нації. Переважно результатом є отой внутрішньоклітинний консенсус.
Складність нашої ситуації полягає в тому, що запізніле доганяння власного історичного досвіду відбувається у зовсім інших космічних розкладах. Усі довкола переступають винятково новий поріг часів. А ми крім цього маємо ще перелізти через перелаз недоробленого століттями. Смуга перешкод із позначкою найвищого рівня складності.
Цілком може бути, що спеціально наші виконання спроб виявляться цілковито нецікавими у таблиці результатів забігу з бар'єрами. А може бути інакше. Що саме наше відставання, наш тягар архаїчного занесе нас у зону, в якій буде набирати сили потовчене майбутнє. Дай Боже не пережити його завчасно.
Діти репресованих (та й самі репресовані, хоч неофіційно, бо тоді були ще необлікованими малими дітьми) досі беруть якісь довідки в архівах, де працюють діти тих, хто репресував. Внуки тих, хто репресував, разом з внуками репресованих роблять те, що не вдавалося їхнім предкам. Епос німіє, щоби набрати достатньо повітря для виходу на наступний регістр.
23.05.2024