Несла яйця до Анни Соколянчиної в Пидкринту, мама відраховувала двадцять білих яєць, накладала в кошик обачно, прикривши зверху полотняною тканиною лляною, й відправляла мене до писанкарки. Сонце пригрівало, промінилося, знімала теплу кожушку вовняну й за мить знову вдягала, вітер холодний, різкий прилітав не знати звідки й спонукував знову вбратися, загорнутись, було ще бійно роздягатися, йти голою без кожушки. Земличка ще не вгрілася доволі, дрімає ще після зими, куняє, розбудиться доперва на Великдень, скорнєїтси.
Анна громадила коло хати бадилля на купу, стебла сухі, тогидні, підготовляла присадибу до Великодня, прилагожєла, порядкуючись й пораючись по надвирю заповзято. Тримала в руках граблі дерев’яні з валком широким, на зубці яких гойно наловилося тогорічного листя, щільно понанизувалося.
– Боже помагай!
– Діковать, дитинко, діковать!
– Я принесла єяця на писанки, мама прислала.
– Ий шо добре!
Писали писанки в час Великого посту поміж роботою на ґаздівстві, помежи господаркою, цілий Піст писали, не раз і по ночах, як не встигали за днини, а заказів було багато, ануж пиймилиси, пообіцялися, що напишуть.
Віддавала писанкарці кошик з білими сирими яйцями, свіжими, Анна клала кошик на лавицю під хатою й казала прийти з неділі за писанками, забрати, вже будуть готові на другий тиждень, написані.
Писанки давали дітям в Живну середу на “гріти діда”, як приходили в кукуци перед Великоднем. Дарували у великодні свята – давали в руку на знак особливої приязні, шацунку комусь, серцю любому.
В орнаментах гуцульських, в узорах багатих, з кониками, коровами, ялинами крислатими. З розп’яттям. В ромби, трикутники, з оленями, сонцем променистим, чічками строкатими, красується писанка одна біля одної, мов у ризах пишних, святочних, в жовтих, зелених, помаранчевих, фіолетових колоритах, з коричневим, червонавим, чорним в основі: за тиждень приходила до писанкарки за писанками, красно написаними, обзирала їх по дорозі ид’хаті, перепочиваючи коло потоку гомінливого, крутила в руці, обертала, ‘би розгледіти кожен візерунок обарвлений, славний. Чуйно приглядалася. Ружі, листочки, птахи мов оживали на писанках враз, ставали рухливими, жвавими, хотіла пустити кількоро писанок замаґурских по воді бистрій, одна за одною, щоби допливли на край світу, поздоровили світ тамечки, ґречно повіншували.
Розпускалася бечка вже, м’яка, пухната, галузки вербові розпукувалися. Розбруньковувалися сріблясті котики бубуцаті, гладенькі, то більш подовгуваті, то округлі, зривали розвиті прутики вербові над потоком, цілий пучок котиків світло-сірих, пестливих, й посвятивши в церкві вітки на Бечкову неділю, виходили тхакі й били бечкою всіх спритиска, що за тиждень Великдень, й бігли борше в стайню д’маржинці, ляскали злегка бечкою ‘ї по хорбаці, аби й уна си врадувала, що скоро Великдень. Клали бечку в хаті за образами, ‘би стояла тамечкі через цілий рік посвячена.
Ріхтувалиси д’Великодневи, приготовлялися. Пекли паски, бабки. Діставали стільницю, велику гладку букову дошку й місили на ній тісто на паски з питльованого, дрібно змеленого й ретельно просіяного борошна. Убирали паски в ружі пишні дорідні, які виробляли з тіста в’язкого, виліплювали, в шишки суцвітні, китичні, немов різьблені, хрести-крученики висукували з тіста на цілу паску навхрест великі, пташки, ластівки – три звиті коси переплітали, прорізи – тут на хвіст, тут – на дзьоб. Обплітали паски плетеним тістом навколо іще як вінцем. Клали паски в піч, ‘би пеклися, випікалися пишно, й мали гадку, ‘би дверима не грюкати, ‘би паски добре виросли, изпеклиси добротно.
Готували куфіль великодній сїтити, паскар дерев’яний, писаний, з випаленими узорами, лагодили дору для свячення, накроювали, нарізували букатами. Буженицу, солонину, ковбасу, сир бужений, клали яйця цілі, луплені, хрін чубатий, хліб, буришіник кавалками. Паску. Писанки красні. Накривали кришкою зверху дерев’яною куфіль великодній зріхтований.
Йшла завгодя лягати, щоби опівночі скорнєтиси, прошуматиси, встати вчасно, ажень намірялася піти на нічну великодню службу, не забаритиси. Тато корнєв – будив, може, хочу спати іще, ‘би собі спала, казав, чи таки хочу йти. Вставала, йшла через подвір’я в кухню спросонку, вмивалася, тато зливав воду на руки з барильця, вмивала лице із заплющеними очима, збадьорювалась. Вдягалась в одіж святкову, парадну, приготовану ще звечора, поскладану, завивалась у хустку велику, ошатну, взувалась в постоли на обидва боки морщені, скріплені ремінцями шкіряними, зчіплені, з носами-передками, догори заклябученими, й ішли від хати з куфелем великоднім рушєли. Світили ліхтарем, дорогу просвічували в потемках, в пітьмі млистій, було видко рух ліхтарів по горбах, то тут, то там, як люди ідуть, спускаються до церкви поночі.
Лишєли куфелі великодні в ґанку в церкві, світили свічки, засвічували, свічки горіли, блищали, топилися, скручувалися в колачик, звивалися, не відводила погляду від сяючого, лагідного світла, спиралася на ліжник на стіні й куняла, засинала на лавиці, пристеленій ще одним ліжником, теплим, м’їконьким. Хор співав, заколихував, час від часу піднімали павук, то опускали, світич дерев'яний, різьблений, що височів під склепінням опуклим посеред церкви, засвічували свічки, вбирали павук, обліплювали цілий довкруг свічками, й знову піднімали на шнурку, підносили д’горі.
Виходили надвір всією церквою уночі з плащаницею, із хрестом, фанами, патролицями, й тричі обходили доокола церкви, заходили всередину, й я знову тулилася до ліжника й зажмурювала очі, чуючи спросонку спів на хорах, як люди бринять-дзинчать, мов бджоли в улиях.
Сонце викочувалося з-за горбів, випливало, живе, палаюче, сходило врочисто жваве, пломенисте, ставали кочєлом великим коло церкви, кружалом суцільним, з куфелями великодніми попереду, з паскарями, святили дору, паски, писанки, били дзвони, дзвінко й радісно, всі віталися голосно й святочно, живо відповідаючи Христос Воскрес! Воїстину Воскрес!
Квапили, поспішали тхакі з куфелями великодніми бізивно, щоби якнайскоріше зі свяченим бути дома. Першими.
– Май колис’ на конях їхали до церкви сїтити, брали всі паски испечені в бисаги на тарницу, всу дору в куфели, та й витак из посвєчіним летіли вид церкви на конях борше ид’хакі, гнали д’горі ґальопами, хто искорше, ‘би першими.