Перед різдвяними святками йшли поорудувати на базар, накупити, що треба. Складали списóк, вписували стовпчиком, що необхідно устарати на Сїту Вечєрю, на свята різдвяні. Пшеницю, рибу, свічки, кисіль, мак, олій.
Прилагоджувалися дома завгодя, замочували фасулі, пшеницю, сушені гриби. Лущили горіхи, терли мак. Крутили голубці, пекли колачі, хліб, завиванники. Буришіники. Обсипали цукровою пудрою спечені пампушки. Варили вар з сушениць.
Куталиси в стайні за днини, змітували сіна з поду, давали нічліги маржині, накладали повні єсла сіна набитіські. Доїли корови, поїли коні, маржину. Наношували дров в хату, по кілька наручників, смерекових, букових.
Застелювали стіл скатертю святковою, вишитою в ромби по краях. Клали під скатерть отави, пшениці. Заносили в хату спечені колачі, хлібець, у два яруси у верху стола в ряд пишно накладали й прикрашали зверху яблуками.
Святвечірні пісні страви в миски набирали й на стіл підносили, пшеницу – кутю, товчені фасулі, ряжені часником й олією. Рибу печену. Борщ з грибними вушками. Пироги – одні з барабулею, одні – з квашеною капустою, солодкі – з афинами, з маком. Голубці, рєжені чєсником й олієм. Товчену барабулю з грибною підливою. Шухи, вінегрет. Квашений білий бурак з фасулями в охолодженому відварі, порєжені олієм й часником. Солоджені бужені сливки з фасулями з остудженим відваром. Гриби рєжені. Кисіль з афинами й малинами, вар з сушениць.
Запалювали свічку, вклєкали до молитви. Ставало тихо й тепло. Благодатно.
На жердці верх печі вже висів святковий одяг, розправлений, вигладжений, приготовлений до колідóваня. Щоби після Сїтої Вечєрі вбратися в гуцульську вбирю й з вертепою, в коронах піти колядувати. Аж до ночі бігати горбиками, перебігати, цоркотячи дзвіночками, дзвінко дзеленькати. Дзень-дзелень, дзелень-дзелень. Про Різдво Сина Божого звіщати, віншуючи, колядуючи, здоровлячи всіх благовісно, радісно, як лиш маленькі пастушки-коліднички годні.
– Ми прийшли до вас колідувати, шо в Вифлеємі, там Божя Мати Дитя рождає та й сповиває, а ангіль з неба її витає.
Йшли на Різдво рано-раненько до церкви, і великі, й малі. Слухали, як колядники колядують коло церкви, з бартками в руках, дзвінками, пишно вбрані, в кожухах, сардаках, рогатівках, красно закитичених, в перах ґотурових, павиних. Плєшут’, дзвенять у дзвінки, трембітають, трублять у роги на всі гори. Й розходяться колідницкими ватагами по своїх ґрунях, колядуючи, щоб знов стрітися коло церкви на Видорші в послідній день колідованя: ми, коліднички, чєсно вважаймо, барточки срібні вгору здоймаймо. Барточки срібні в руках вбертаймо, а ноги легкі – легко ступаймо.
– Скрипочка йграє, Христу співаймо. Ой, заспіваймо, гори й долини, шо ввеселєтси всі полонини.
Приймали колідників у риздвєні сїтки, хто запрошував в хату на довші набутки, хто виносив пригощення й на колєду надвір й дєкував колідничкам за прихід, що заколідували, хату не минули, ґаздів повіншували. Пошєнували. Й рушають далі колідники до другого оседку ген під ліском, щоби й там заколядувати, жядної хати не минути, всіх ґречно повітати: ми вас вінчуєм в полі врожаєм, на цей новий рик та й на цілий вік.
Сербували – святкували шанобливо Василіє у час різдвяний. На Василіний Сєтий Вечір – вечір перед Василієм робили пироги з бринзою, з афинами, у маслі, з сметаною.
– Христос си рождає!
– Славити Христа!
– Многаліт, з свєтками Вас, Николко любі! Єк Вам си сїткує?
– Дай Боже й Вам здоров’я, Васильку любі! Миром, Богу дєкувати! Єк Ви? Єк у Вас? Дужі, здорові?
Худібка діздрина, дома кутано, дров в хату наношено, ґазди йдуть на колідники ввечір на Василіє до колідницкого вибирці. Мут всіма здоровити з іменинами, з Василієм, славного колідничка Василька, іменинника молодецького: сїті назвали, шо вин Василько, наш колідничьок, наш співанничьок. На нім сорочька, єк біль біленька, на нім поєсок шє й шовковенький, за тим поєском три трембіточьки.
Рубають з леду хрест на ріці замерзлій з найтовщої криги вирізують, прорубують ополонку в ріці перед Водосвяттям й над прорубом ставлять хрест з леду твердого, кристального. Прикрашають деревця, що ростуть побіля ріки, святковими стрічками, різдвяно.
Мороз потискає, рипить у Водохресний Сєтвечір. Небо синє, прозірне, на нім зірки – як вівці на полонині, ботей великий, незчисленний. Й вівчар їх – місяць красний, ясний.
Зима падає, мов срібло січене з неба спадає, блискотлива, сяйна у ніч перед Богоявленням. Заметиці си поробили втуда коло плотів, намело аж по’в груди, йка заміть, йкі зими надворі, незбагненні, глибокі.
На Йордан зраненька прикрашають банечки, барильця й коновочки зіллям, закосичують посудинки полином й васильком з цвітком синім, криси доокола обвивають вінцем з зілля пахущого. Занурюють воскові хрестики, висукані руками, в закосичені банечки й самі вбравшись сїточно кваплять на Видорші до церкви сїтити водицу-арданицу.
Ой, там на річці, там на Йордані, колядники колядують коло ріки гірської, ставши всі в коло, кочєлом великим, красним, в один такт, в різдвянім ритмі, дзвінко, розкотисто, зливаючись в один темп з стрімким потоком ріки йорданської: ой, зійшли сїті з сїтого неба, зачєли сїті раду радити, ике Дитятку им’я вложити. Назвали Єго сам Ісус Христос.
– Пречиста Діва це увеліла, це увеліла, ввеселиласи та й до престолу поклониласи, а вся земленька ввеселиласи. Ввеселилиси сїті на небі, сїті на небі, люди на землі.
Прощаються поміж собою колідницкі табори коло ріки до’в нарік й кваплять на розплєс, кожен зі своєю ватагою, на свій ґрунь, щоби розплєсатиси, розколєдуватиси до’в других свєт риздвєних, ‘би знов піти у колідники, їк Бог сїтенький даст мирно діждати.
– Господарю наш, сєдьте коло нас. Сєдьте коло нас, послухайте нас. Бо ми хочемо заколідувати, про Йсуса Христа Вам розказати. На Сїтий Вечір Христос родивси, а на Видорші Христос хрестивси. Хто Христа хрестив, Иван Хреститель. Їк Христа хрестив, тут нам си ївив. Тут у цим дому превеселому.
А вже післядь Видоршів іде священник з дяком помежи хати сїтити, кропити щедро водою йорданською гуцульські оседки.
08.01.2025