Були люди-великани, та згорґіли з сили, загорґіли и гріхами Господа гнівили. Рано Богу ни молилис’, посту ни тримали, їли, пили и гуляли. Свєт ни шінували.
А я пиду в полонинку, на ту Старостаю, єк ‘ми літо літувати, лиш собі гадаю. Єк ‘ми літо літувати, білі вивці пасти, здаєтци ‘ми, файна любко, без тебе пропасти
«Їк добрий вивчєр шукає вивцу, шо пропала, й питає, и кличі, си прислухає, ци ни обизветци, де вна, так и я скрізь по Ваших горах шукав и кликав, си видив’єв за вами»
Ходили два дні колядувати – на Святвечір й на Різдво. Бувало – й на третій й четвертий: "Ой, колідо, колідочько, ика ти нам мила, шо Пречиста Діва Мати Сина породила"
Як я ‘му жити на полонині, то не тяжко буде призвичаюватися до вечорів без електрики, бо не раз в дитинстві сиділи увечері без світла, писали уроки при свічці
