«Гуцулка ми’ породила, з гуцулкув люб’юси. Єк ни озму гуцулочку, то ни оженюси». Сонце заходило за полонини високі, й вже тужило за пестункув своюв, тяжко банувало...
Зранку такіж варко шо тра’ буде кутатиси в дощах, у мочєрах великих, затяглося з усіх боків, оповилося щільно, хмари чорнаві, густі налягають на землю сутужно...
Кінь иде ґлемеями, бердами, ци у дощ, ци у зиму, проходит’ найкєшші місця, варкі, де каміні, болото, багни, та й вернетси сам з полонини, из плаїв, видків тра’ идхаті
Після колідóваня на Видорші на ріці йорданскій йдуть колідники на свій ґрунь на розплєс, щоби розколідуватиси, роздєкуватиси одні одним за труд тяжкий, за коліду.
