Прощаються поміж собою колідницкі табори до’в нарік й кваплять на розплєс, кожен зі своєю ватагою, на свій ґрунь, щоби розплєсатиси, розколєдуватиси до’в других свєт риздвєних
‘Би сїтий Дмитрій ни замикав футко тепло та й ни виддавав борше ключі сїтому Николаєви, ‘би погодили нам ші кришечку, ни пускали зиму та й студінь так прудко на земню
Гості ґречні, ґазди чємні, не годні надивитиси, нарадуватиси, як троїсті музики пишно йграют’, дрибнє’ дрибонько, як їм ручки вправно ходє’ в гранню, метко й жваво
«Гуцулка ми’ породила, з гуцулкув люб’юси. Єк ни озму гуцулочку, то ни оженюси». Сонце заходило за полонини високі, й вже тужило за пестункув своюв, тяжко банувало...
Зранку такіж варко шо тра’ буде кутатиси в дощах, у мочєрах великих, затяглося з усіх боків, оповилося щільно, хмари чорнаві, густі налягають на землю сутужно...
Кінь иде ґлемеями, бердами, ци у дощ, ци у зиму, проходит’ найкєшші місця, варкі, де каміні, болото, багни, та й вернетси сам з полонини, из плаїв, видків тра’ идхаті
