Читаючи довоєнну львівську пресу, можна лише дивуватися, як часто тут відбувалися смертельні любовні драми. Окремі з них тягнуть на доволі заплутані.
Якщо хтось із вас не читав «Американську трагедію» Теодора Драйзера, то принаймні міг побачити екранізацію. Мабуть, бачив її наприкінці травня 1934 року молодик, про якого мова піде далі.
Герой Драйзера, подолавши численні життєві перешкоди, нарешті потрапляє з низів у міщанство, знайомиться з молодою вродливою дівчиною. Він важко заробляє на життя, вона мріє про щасливе майбутнє. Та от йому нарешті усміхається доля: з'являється багатий вуйко, який влаштовує його на своє підприємство. Коло знайомих розширилося. Юнак забуває про своє перше чисте кохання. Але дівчина вагітна. Як позбутися незручної людини, яка чекає дитину? Одного чудового вечора, коли єдиним свідком закоханих був нескромний місяць, молодик запросив свою нещодавно обожнювану наречену на прогулянку на човні. Вони допливли до середини ставка. Навколо панувала тиша, здалека лише долинали відлуння бадьорої музики та метушня відпочивальників. За кілька хвилин між закоханими починається сварка, яка стає все гучнішою. Хлопець, вдаючи розсіяність, різко нахиляє човен набік, і дівчина падає в темну глибінь озера. Ніхто не бачить, яка розгортається драма. Дівчина тоне, він її не рятує. Навпаки, швидко спрямовує човен до берега. Наступного дня труп дівчини витягають з води, хлопця арештовують.
Таке враження, що все, що відбулося у Львові, трималося сценарію фільму, який якраз нещодавно вийшов на екрани.
Героями львівської трагедії стали 26-річний Стефан Керик, службовець «Маслосоюзу», і 21-річна Софія Герчаківна, кравчиня. Обоє були українцями, мешкали на вулиці Листопада 15 і зналися з видження кілька років. Молода кравчиня з ентузіазмом віддавалася роботі й за короткий час здобула велику клієнтуру, допомагаючи літнім батькам, які вже не могли самі заробити на життя.
Керик вів життя розгульне, Софія не раз його бачила то в одному, то в іншому жіночому товаристві. Тривалий час його супроводжувала дівчина, з якою він мав одружитися, але за деякий час її кинув і вже здибався з іншою. Незабаром черга настала на Софію. Вони стали проводити вихідні дні разом і навіть вже планували шлюб. Керик був частим гостем у помешканні Герчаків, які вважали його майбутнім зятем. А одного чудового вечора «обоє, очевидно, забувши, що вони ще не одружені, дозволили захопитися своїм молодим темпераментом», – як писав газетяр.
Однак мінливий характер Керика дався взнаки, його смаки та вподобання і раніше не були сталими, а тепер він запрагнув чогось цікавішого. Він став отримувати більшу платню і вирішив шукати долі з жінками «вищого суспільства». А де їх можна було знайти? Та власне в модних цукернях. Туди Керик і почав учащати, а наречену уникав.
Тим часом батьки Софії довідалися ще про двох його попередніх наречених, яких він покинув в розпачливому моральному і матеріальному стані, обидві навіть намагалися покінчити самогубством. Про причини цього наміру не розголошувано, але, мабуть, і тут відбулося те саме, що й з Герчаківною. Тож батьки почали дивитися на нього з недовірою і підозрювати, що насправді він не має поважних намірів щодо їхньої дочки.
І ось настав день, коли батьки Герчаківни востаннє бачили свою кохану доньку. Увечері після роботи вона пішла на побачення з нареченим, обіцявши до 21-ої повернутися додому, бо до неї мала прийти клієнтка на примірку.
Пара зустрілася на березі ставка Францівка. Вулиця Листопада ввечері погано освітлена, тому мало хто з перехожих їх бачив. Керик з дівчиною трохи посиділи в тіні дерев на лавці, потім вигулькнуло бажання прогулятися на човні. Керик веслував і весело молов язиком. Коли човен виплив на середину ставка, раптом пролунав гучний крик «Ой-ой-ой!», який виразно почули всі, хто прогулювався берегом. За мить почувся чоловічий голос, який кликав на допомогу. То кричав Керик через те, що Герчаківна раптово опинилася у воді і стала тонути. Допомога прийшла запізно: рятівники витягли лише труп молодої кравчині.
Перша версія, яка виникла у слідчих, – самогубство. Але Керик заперечив, що вони плавали у човні. І розповів, що, ніби посварившись із нареченою на березі ставка, раптово втратив її з поля зору. Коли стривожився і кинувся шукати, раптом натрапив на березі на її торбинку і плащ. Незважаючи на ці свідчення, Керика заарештували, запідозривши, що він хотів позбутися своєї нареченої.
«Влада постала перед проблемою: самогубство чи злочин», – писала преса.
Батьки були здивовані версією про самогубство, бо не помітили за дочкою якихось гнітючих проявів, вона спокійно чекала на шлюб. За три дні на батькові уродини вишила йому подушку і хотіла зробити несподіванку, а ще ж домовилася з клієнткою на примірку.
Тодішня преса дуже любила все детально розжовувати, апелюючи до чутливих сердець читачів, тому там багато свідчень від батьків, які розповідають, яка їхня донька була господарна, як вона любила Керика.
Ця справа усім пригадала процес над майором Рильським у Перемишлі, який свого часу застрелив дружину, щоб заволодіти її майном, а потім інсценізував самогубство.
Але доказів провини Керика не було. Він пояснював самогубство дівчини тим, що вона була вагітна. Хоча людина, яка хоче покінчити самогубством, не буде кликати на допомогу. Зрештою, вагітність не підтвердилася. Суд відхилив звинувачення у вбивстві, натомість звинуватив у тому, що він не кинувся дівчину рятувати, хоча добре плавав.
Так і залишилася загадкою ця трагедія. Єдиний свідок, який бачив якусь пару в човні, не міг її ідентифікувати. А знайдені на березі торбинка і плащ? Не могла ж дівчина покинути ці речі, сідаючи в човен. Хоча могла скинути вже у човні, а на берег їх підкинув Керик.
Однак та ніч породила ще одну кримінальну історію. Цього разу подружню. Опівночі поліція отримала повідомлення про те, що на Городоцькій 127 вчинив самогубство 58-річний коліяр Михайло Дзідзінський, батько двох дітей. На місце події прибула швидка допомога, яка доправила померлого в лікарню. Куля пробила Дзідзінському ліву скроню і застрягла в мозку. За кілька годин після операції він помер. Розслідування спочатку показало, що то було самогубство. Постріл відбувся у спальні в присутності дружини. В сусідній кімнаті спали квартирант і син Дзідзінських. Звуку револьверного пострілу ніхто з них не чув. Вони вбігли до спальні щойно на крик жінки, де перед їхніми очима постало жахливе видовище: на простирадлах і на підлозі була калюжа крові, на ліжку в білизні лежав мертвий господар. 46-літня дружина Дзідзінського заявила, що чоловік покінчив життя самогубством, хоча вона не бачила, як її чоловік застрелився, бо спала у той момент. Але на револьвері знайшли відбитки її пальців. Тоді вона під тиском слідчих змінила зізнання і сказала, що вирвала з-під подушки чоловіка револьвер, якого він приготував для самогубства, зброя вибухнула в неї в руках, і куля влучила чоловікові в скроню. Однак і це свідчення не відповідало дійсності. Бо куля була вистрілена з відстані 60 см в ліву скроню, а коліяр не був шульгою.
Врешті жінка зламалася психічно і повністю зізналася у вбивстві. Коли чоловік ліг спати, вона опівночі дістала з шафи револьвер і застрелила його. Як з'ясувалося, цей револьвер належав коліярові, і він справді збирався покінчити самогубством. Причиною була жахлива вдача дружини, яка його постійно принижувала, влаштовувала скандали, часом навіть обкладала стусанами. Її навіть торік були викликали до комісаріату і намагалися переконати змінити своє ставлення до чоловіка.
А далі ще цікавіше. Анна ненавиділа чоловіка з еротичних причин. І коли познайомилася з вдовою, що мала чоловіка офіцера, обоє стали шукати романтичних пригод. Вдова звернула її увагу на оголошення в газеті: 60-літній аптекар, кавалер, що проживає у Львові на Богданівці, шукає дружину. Це оголошення схвилювало бурхливу фантазію Дзідзінської, і вона стала шукати з ним контакту. Отримавши його адресу, почала засипати листами і пропозиціями. Потім вирішила, що клієнт дозрів для великого кохання, прийшла до нього в аптеку і влаштувала сцену ревнощів. І таке повторювалося не раз, навіть на очах у відвідувачів аптеки. Нещасний аптекар був у розпачі. Але й він гав не ловив і розвідав, що то за фурія його дістає, а відтак переслав Дзідзінському любовні листи Анни, описавши також ті скандали. Але Дзідзінська добре знала, як вішати клюски на вуха чоловікові, і легко переконала його, що власне вона є жертвою любовних домагань з боку аптекаря. Після чого розлючений коліяр увірвався в аптеку і влаштував гучний скандал. Аж мусила втрутитися поліція.
Дружба з офіцерською вдовою тривала, пошуки романтики теж. Анна заздрила вдові, що вона може собі багато чого дозволити, зокрема загуляти на всю ніч. Їй цього бракувало. Разом з тим вона продовжувала уважно вивчати шлюбні оголошення і фантазувати для себе неймовірні перспективи. Але на перешкоді стояв чоловік. Удова підказала вихід лише натяком. Хоча, як колишня дружина військового, могла напутити Анну, що револьвер треба брати в рукавичці, прикладати не до лівої, а до правої скроні, рукавичку зі слідами пороху спалити, і тоді ніхто би нічого не довів. Бо на зброї знайшли б лише відбитки чоловікових пальців. Але то вже була б інша історія.
10.04.2024