Продажі книжок в Україні відчутно зросли після того, як перекрито було кисень для російських видань. Тепер якщо десь на книжкових ятках вони з'являються, то це або старі видання, або піратські. Такого ще не бувало, щоб водночас кілька видавництв видавали один і той самий роман одного й того ж автора. Біля десятка видавництв видало «Конотопську відьму», «Кайдашеву сім'ю», стільки ж «Місто» Підмогильного і т. д. З перекладними книжками така ж ситуація, хоча не всі переклади з оригіналу, бо є хитрі жуки, які клепають переклади з російської. В таких випадках просто не вказують, з якої мови перекладено.
Можливо, комусь тепер здається, що українська література стала повноцінною і не поступається польській або чеській. Насправді – ні. Наша література недороблена. Вона не розвивається так, як сусідні, бо нема літературних часописів. Тих кілька, що є, не платять гонорарів, відповідно з авторами проблема: жоден поважний автор не віддасть свого твору задарма. У Польщі я бачив десятки літературних часописів, і серед них більше десятка – книжкові огляди, яких у нас взагалі не існує. Є, щоправда, аматорські книжкові огляди в інтернеті, але це далеко не те, що я читав у польських журналах.
Якщо ж оглянути сучасну літературу, то ми сильно відстаємо від поляків власне в жанровій літературі. У нас нема стільки авторів криміналів, фентезі, мелодрам, як у них. І є один жанр, якого у нас взагалі нема, а в Польщі він процвітає.
Це еротична література.
«Він притиснув мене до себе і розчавив свої вуста на моїх. І світ, який досі я знала, розтраскався на мільйон кавалків». Це той стиль, на якому тримається еротика.
Найновіша еротична література (хоч слово «література» тут надто моцно вжите) писана жінками для інших жінок, не потребує евфемізмів, нічого не загортає в папірчики, вона вже доволі безсоромна, і то на всіх рівнях: не соромиться ані сексу, описаного з порнографічними деталями, ані графоманії, ані самої наліпки «еротична проза».
Журналістка Катажина Венжик, дослідивши історію польської еротики, вважає, що почалося все з 1991 року, коли на польський книжковий ринок з силою водоспаду сипонули тоненькі дешеві в м'яких обкладинках на сірому газетному папері мелодраматичні романи з легкими еротичним забарвленням. Незмінна кічова картинка на обкладинці: пара закоханих в обіймах. Щомісяця з'являлося їх 26 назв, за чотири роки продалося 50 мільйонів книжок.
Пригадую у той час не лише еротичну серію, але й серію жахів у такому ж примітивному виданні. Ціна була пів долара. Еротику читали жінки, жахи – чоловіки. Для читачок видань на сірому папері то була втеча від сірої дійсності. Чоловіки шукали гострих відчуттів, але дійсність їх теж нервувала.
Секс у тих книжках ще був порційований доволі скромно. Існував острах перед Церквою, що вона може осудити ці видання, тому від видавців вимагали, аби парочки стримували свою пристрасть і опис завершувався лише поцілунком. Але з роками цнота на книжковому ринку відступала. Роман «50 облич Ґрея» мадам Джеймс (який у нас переклали, мавпуючи росіян, «50 відтінків сірого», хоча героєм є таки містер Ґрей) було продано в кількості 150 мільйонів екземплярів на 52 мовах. Притомна критика висміяла романи Джеймс, назвавши їх mommy porn – порно для мамусьок.
Зіркою польської еротичної літератури стала в 2018 році Блянка Ліпінська з романом «365 днів», де описано, як польку Лауру викрадає італійський мафіозі Массімо і дає їй рік на те, аби вона в нього закохалася. Жагучих сцен було там стільки, що тисячі польок кинулися купувати книжку. Вони поступалися лише детальним сценам про закупи, бо мафіозі водить дівчину по крамницях і купує їй усе, на що її око впаде.
Романи Джеймс були номіновані на премію Bad Sex in Fiction Award для найгіршої еротичної сцени. Але популярності це не захитало. Зате зросла популярність різних еротичних аксесуарів, особливо вібраторів і плюшевих кайданків.
Ліпіньська пише як курка лапою. Як дотепно зауважила Катажина Венжик, в порівнянні зі стилем Ліпіньської Джеймс виглядає як Девід Лоуренс.
Наприклад, герой (звісно ж, бізнесмен) отримує SMS від коханки: «"Я мокра, потребую покарання". Мій прутень ворухнувся у штанах, і я, зітхнувши, поправив його, міцно стиснувши. О так, моя дівчина добре відчувала мій настрій…Вона також знала, що мене розслабить. "Будь готова до двадцятої", відповів я коротко». Але не реальна Анна викликає в героя пристрасть, а вимріяна особа, при згадці про яку його «прутень за секунду стає твердим, як сталь».
Сцени трахання в Ліпіньської прості й без особливих фантазій. Чоловіки брутальні, хижі, владні, жінки упокорені й готові на все. На диво, феміністки її не атакують. Щодо посполитого стилю, то письменниця й сама називає себе веселою графоманкою і критику сприймає без нервів. А зрештою, критика геть не шкодить продажам її романів. Надто, що письменниця виглядає цілком сексі й радо позує в напівоголеному вигляді. Як зауважила преса: якщо Джеймс червоніла, коли її розпитували про секс, то Ліпіньська змушувала червоніти журналістів. І це подіяло: її книжки продаються в кількасот тисяч екземплярів. Мало того, вони були екранізовані – і тут теж зазнали популярності.
Жодна з її наступниць не повторила такого успіху. Їхні романи мали наклад в кілька або кільканадцять тисяч екземплярів. Переважно в електронній формі.
Фабули в тих романах повторюються. Але ж йдеться не про фабулу, а про емоції і секс, і читачки шукають завше тих самих емоцій. Цікаво, що польські авторки рідко описують героїв поляків, героїні – так, це польки, але омріяний принц не може бути якимось Мацєйом з Зєльоної Ґури, це конче Джон з Нью-Йорка чи Лондона, який літає на гелікоптері. Ну бо такі фантазійні вимоги жіноцтва.
Сюжет всюди однаковий. Перша зустріч викликає відторгнення, відчуття раптової нехоті, хоча він атракційний, звабний і багатий, а вона писката і вибухова. Але протягом кількох сторінок ненависть гасне й виникає взаємне притягання, щоб нарешті десь на сотій сторінці герої поскидали з себе усі лашки і зайнялися диким сексом на столах, підвіконнях чи на підлозі.
Окрім описів сексу, завше присутні докладні описи того, в що і як одягається героїня, які робить закупи, і мінімум дві сторінки йде на опис сніданку, який готує коханець.
Чоловіки такої літератури майже не читають. Читають зазвичай жінки, здебільшого молоді дівчата. І на противагу поколінню своїх мам, уже не соромляться читати еротичну книжку в публічному місці. На книжкових ярмарках я був свідком, як до польських авторок вишиковуються черги, читачки полюють на автографи. Тим більше, що авторками є дівчата приблизно їхнього віку. Раніше ця література в книжкових супермаркетах містилася соромливо в якомусь віддаленому місці, але зараз, коли вона здобула такий великий потенціал, в Empik-у виділено для неї окремий відділ.
Чи цікавить мене така література? Звісно, що ні. Її убогість надто виразна. Але вважаю, що вона мусить бути, бо є чимало примітивних читачів, які ніколи не будуть читати щось високе й поважне, яким конче хочеться забутися, особливо в наш страшний час. А література, навіть примітивна, все ж робить свою справу, бо не лише розважає, а й українізує.
28.02.2024