Софія Соловій про карʼєрний шлях, формування особистості, карʼєру і політику
Софія Соловій — українська оперна та камерна співачка-сопрано, родом зі Львова, лауреат безлічі міжнародних конкурсів (Міжнародний конкурс імені Віотті у Верчеллі, «Розетум» у Мілані, «Ірис Адамі Корадетті» в Падуї, «Оттавіо Дзііно» у Римі, «Феруччо Тальявіні» у Дойчляндсберзі та інші). Її голос звучав на оперних сценах України, Італії, Іспанії, Люксембургу, Франції, Німеччини, Бельгії, Америки, Оману та Польщі. Сьогодні ми поговоримо з п. Софією про карʼєрний шлях, формування її особистості, культуру та політику.
Карʼєрний шлях та формування
— Ви родом з музичної родини, закінчили клас фортепіано у школі імені Соломії Крушельницької (тепер ліцей) та ЛНМА імені Лисенка (спершу музикознавство, а потім вокал). Коли саме ви зрозуміли, що хочете повʼязати своє життя з вокалом?
— Навчаючись на відділі музикознавства, я взагалі не думала, що повʼяжу своє життя з вокалом. Українській нації притаманно співати, тому в країні поширена практика хорів. Я сама родом з музичної родини, «трембітянка» від народження. Дідусь і тато співав в хоровій капелі «Трембіта», мама працювала концертмейстром, а я часто співала в багатьох хорах. Будучи студенткою консерваторії, мені почали доручати співати сольні моменти в хорових творах. От тоді я задумалася над тим, що, можливо, варто спробувати займатися співом професійно. Завжди вважала, що оперний співак — це щось неймовірне, диво дивне, аномалія природи, з неймовірним голосом. Тому дуже з великим пієтетом ставилася до даної професії й подумати не могла, що гідна називатися вокалісткою або цим займатися. Проте, вирішила спитати у своєї мами, чи не могла би порадити мені викладача з вокалу. Дякуючи мамі, я прослухалася у пана Федини, який в цей час працював у Львівському музично-педагогічному училищі імені Філарета Колесси (нині кафедра музичного мистецтва у ЛНУ імені Івана Франка). Він позитивно оцінив мої дані, сказав, що матеріал є і його можна розвивати. Я зраділа цьому, але забула і не займалася. Аж поки, навчаючись на четвертому курсі на кафедрі музикознавства, не побачила, що відкрито набір у вокальну студію при Львівській консерваторії, де студенти навчають охочих співати. Прослухавшись, у Мирослави Андріївни Жишкович, яка в цей час завідувала студією, я пройшла відбір. Можна сказати, що вона була моєю першою викладачкою вокалу. Згодом розпочався період пошуку викладачів. Велику роль у моїй долі відіграли пані Скибінська, пізніше я поступила до Володимири Чайки, аспірантуру проходила в класі Ігоря Кушплера. Такаий от мій львівський вишкіл, який став долею.
— Закінчивши ЛНМА імені Лисенка, ви переїхали до Італії та продовжили навчання в Академії оперного мистецтва в місті Озімо, а пізніше в Музичному інституті «Ораціо Веккі» у місті Модені. Нам буде приємно і цікаво якщо розкажете про особливості специфіки викладання оперного співу в Італії? Що нового ви відкрили там для себе як вокалістки?
— Я навчалася в Італії в 2000-х роках. Тоді зі мною поступило ще двоє українців і всіх прийняли на безкоштовне навчання, що є дуже великою рідкістю для Італії. Особисто я приїхала туди без знання італійської мови, тому прийшлося вчити її в експрес варіанті. Можу сказати, що навчилася в Італії професійних речей, більшість з яких повʼязані з мовою: речитативи, стилістика, сенс творів, які виконуєш. У Львові нас теж цього вчили, але більш загально. Ніхто не наголошував на тому, що треба знати переклад кожного слова, розуміти підтекст сюжетних ліній. Тобто, в Італії я навчилася розуміти музику набагато глибше. У Львові ми були трішки по-іншому навчені. Акцент робився на музикальність, дикцію, артикуляцію та динаміку. Наголошую, що це було в часи, коли Інтернет не був дуже поширеним явищем, не було швидкого доступу до інформації як тепер. Також, в Італії, нас вчили підбирати репертуар; розуміти, чому тобі підходить, чи не підходить та чи інша партія. Звісно, я була щаслива зустрітися з багатьма викладачами, особливо, з італійським тенором Вільямом Матеуці та болгарською співачкою-сопрано Райною Кабайванською. Цим двом особистостям я завдячую як і в професійному вокальному поступі, так і карʼєрному. Вони познайомили мене з агентами, директорами фестивалів та театрів. Для молодого виконавця це надзвичайно важливо.
— У вас дуже різноманітний репертуар: починаючи від бароко і закінчуючи сучасною музикою. Відомо, що більшість вокалістів надають перевагу «вузькій спеціалізації». На скільки важко опанувати такий різний за стилістикою репертуар?
— Щодо бароко, то мені було дуже цікаво спробувати себе. Я співала кілька барокових опер, але чудово розумію, що не барокова співачка. Справжнє бароко — це інша школа, свій стиль, який треба опанувати. Тобто, якби я хотіла, то могла би додатково опанувати цей вид мистецтва, але для цього потрібно ще і ще додатково вчитися. У мене не було дуже великих проблем з репертуаром, тому що я йшла по загально прийнятій схемі в оперному світі, коли молодим сопрано мого типу голосу «сопрано повне» зазвичай дають твори Моцарта. Якщо голос рухливий, то додаються в програму твори Россіні, Доніцетті, Белліні. Це партії, які не вимагають величезного навантаження на голосовий апарат. З часом голос розвивається, дорослішає і можна трішки «відхилятися» від свого репертуару, скажімо, до творів Верді, Вагнера, французьких композиторів тощо.
— Наскільки складно Вам було «відхилитися» до Вагнерівського репертуару, адже це дуже ризиковане рішення для голосу.
— Річ у тому, що у Вагнера теж є різні партії. Скажімо, Ельза з опери «Лоенгрін» не є така сильно обтяжена для виконання, як партія Ізольди чи Брунгільди. Звісно, є стилістичні моменти, але за рівнем навантаження можна подужати цю вагу, бо я розумію, що вона мені до снаги.
— Ви є лауреатом безлічі міжнародних конкурсів. Порадьте, як знаходити молодим виконавцям конкурсні програми та що вони дають для подальшої кар’єри?
— Тепер це набагато легше, тому що є швидкий доступ до Інтернету. На конкурсах можна знайти агентів та директорів, які можуть тобою зацікавитися та допомогти з подальшою карʼєрою.
— Проте, мені здається, що з мережевими ресурсами зʼявилася проблема дуже великої кількості різноманітних конкурсів, в тому числі і неякісних. Серед великого вибору молодим виконавцям важко обрати важливий конкурс або ж майстер-клас. На що варто звертати увагу при такому виборі?
— Будь-який конкурс — це досвід. Звісно, є більш впливові, є менш впливові. Загально, основні критерії такі:
Звертати увагу на конкурсний склад журі;
Престижні конкурси переважно мають попередній відбір;
Великий призовий фонд;
Висвітлення конкурсу в ЗМІ та медіа.
Є багато інших факторів щодо вибору: скажімо, занадто дорогий внесок, конкурс відбувається дуже далеко, важко знайти житло. Є категорії конкурсів: дуже престижні конкурси, які відкривають перед тобою майже всі двері. На таких конкурсах можна знайти агентів, наприклад, я так знайшла свого. В будь-якому випадку, конкурси, прослуховування та майстер-класи — це дуже потрібний досвід.
— Як період пандемії коронавірусу вплинув на вас особисто?
— Якби не пандемія у світі, яка змусила нас залишатися вдома, я би не повернулася з Італії до України. Приїхавши до Львова, завдяки Володимиру Степановичу Сивохопу я почала працювати у Львівській філармонії. Але розуміла, що потрібно було рухатися далі. Дуже багато людей радили мені почати викладацьку діяльність, проте спочатку я не наважувалася. Дуже-дуже боялася і далі боюся комусь зі студентів нашкодити. Голос — це таке явище, де ти не можеш втрутитися механічно, бо не бачиш, як працює голосовий апарат. Викладач має величезну відповідальність не нашкодити, ну і, звичайно, допомогти. Так сталося, що Наталя Степаняк створила свій проєкт для оперних співаків — Coloratura Opera Lab, де запросила мене як гостю. Працюючи з учасниками, я побачила позитивні результати моїх порад, і все таки зважилася на викладацьку діяльність у ЛНМА імені Лисенка. Дякуючи проєкту Наталі Степаняк, я позбулася страху викладати студентам.
Культура та політика
— Під час повномасштабного вторгнення Ви, як і багато інших митців, активно підтримуєте Україну та даєте благодійні концерти, не виконуєте російську музику.
— Повномасштабне вторгення змінило не лише Україну, а й цілий світ та його ставлення до нашої країни. Тобто свідомі люди, не «замулені» російською пропагандою всіляко підтримують Україну. В перший день повномасштабного вторгнення всі мої друзі іноземці звʼязалися зі мною та запропонували допомогу. Я, на жаль, з родиною не могла евакуюватися, тому ми залишилися тут. Спершу була дуже велика пригніченість, а потім ти починаєш цікавитися, чим можна допомогти взагалі. Ми з родиною ходили волонтерити, пізніше я дала кілька інтервʼю для італійського та польських видань. В квітні, 2022 року моя знайома з Німеччини зателефонувала і запропонувала виступити на відкритті фестивалю Бетовена у Варшаві, виконавши 9 симфонію. На початку концерту оркестр і хор виконав гімн України, а я вийшла на сцену і розгорнула наш стяг. Тоді я відчула шалену підтримку України.
— Як ви вважаєте, музика поза політикою?
— Культура ніколи не була поза політикою. Мало того, вона завжди є інструментом пропаганди так чи інакше.
— Як ви вважаєте, чи впливає виконання російських творів українськими виконавцями на бачення української культури іноземцями?
— Можливо, так і є. Можу сказати про себе. Буду зараз і надалі уникати виконання музики російських композиторів, але не можу сказати, що це буде фанатично. Насамперед тому, що в світі є стільки хорошої та якісної маловідомої музики. А скільки є української?! На російській музиці світ клином зійшовся? В мене така позиція: російську музику можна відкласти на певний час, поки вона перестане асоціюватися з смертю, бомбардуваннями, тому що російська музика завжди була і є інструментом пропаганди.
Розмовляла Марія Тарас.
05.01.2024