Питання про те, ким себе почував Микола Гоголь, вигулькувало ще за його життя. Одні, як академік Пипін вважали, що в ранній літературній діяльності він безперечно був українофілом і провінціялом, але згодом переріс своє українофільство і вийшов на общєрусскій ґрунт. Інші беззастережно вважали його общєросом. Олександра Єфименко і Сергій Єфремов вважали, що Гоголь хитався між двома душами. Натомість Олександр і Михайло Грушевські та Сергій Шелухин вважали Гоголя українцем, наводячи такі відомі фрази з його листування з Михайлом Максимовичем: «Туда, туда! в Киев! в древний, в прекрасный Киев! Он наш, он не их, неправда? Там, или вокруг него, делались дела старины нашей» (20 грудня 1833), а потім докоряє йому: «Молодец! меня подбил ехать в Киев, а сам сидит, и ни гадки о том… Что ж, едешь или нет? – влюбился же в эту старую толстую бабу Москву, от которой, кроме щей да матерщины, ничего не услышишь» (12 березня 1834).
Коли постає питання, якою була душа Гоголя, то завше наводять його листа до Олександри Смірнової, з роду Россет: «Скажу вам одно слово насчет того, какая у меня душа, хохлацкая или русская. Знаю только то, что никак бы не дал преимущества ни малороссиянину перед русским, ни русскому перед малороссиянином. Обе природы слишком щедро одарены богом, и, как нарочно, каждая из них порознь заключает в себе то, чего нет в другой, – явный знак, что они должны пополнить одна другую. Для этого самые истории их прошедшего быта даны им непохожие одна на другую, дабы порознь воспитались различные силы их характеров, чтобы потом, слившись воедино, составить собою нечто совершеннейшее в человечестве».
Але чи можна вважати цю відповідь щирою? Чи не було якоїсь поважної причини, що він відповів саме так? Ознайомившись із їхнім листуванням, я побачив таку причину.
Лист Гоголя було писано 12 грудня 1844 р. як відповідь на питання Смірнової: «Спуститесь в глубину души вашей и спросите, точно ли вы русский или хохлик». Запитувала вона його значно раніше, майже три місяці тому, але Гоголь, цитуючи її запитання в листі від 12 жовтня 1844 р., нічого не відповів. Минає купа часу, і він нарешті згадує те запитання, хоча Смірнова його ніяк до цього не стимулювала, не наполягала на відповіді. А однак таки стимулювала листом від 3 листопада.
Вона розповіла, як у Ростопчиної в присутності поета Петра Вяземського, публіциста Юрія Самаріна й авантюриста та мандрівця Фйодора Толстого розговорилися «о духе, в котором написаны ваши "Мертвые души", и Толстой сделал замечание, что вы всех русских представили в отвратительном виде, тогда как всем малороссиянам дали вы что-то вселяющее участие, несмотря на смешные стороны их; что даже и смешные стороны имеют что-то наивно-приятное; что у вас нет ни одного хохла такого подлого, как Ноздрев; что Коробочка не гадка именно потому, что она хохлачка. Он, Толстой, видит даже невольно вырвавшееся небратство...»
Зверніть увагу на це слово «небратство». Не каже він нічого про один народ, а каже про якесь братство, яке начебто існувало між нами і москалями.
Перш ніж з'ясувати, що ж збісило Толстого, наведу, як його характеризували Грібоєдов:
Ночной разбойник, дуэлист,
В Камчатку сослан был, вернулся алеутом,
И крепко на руку не чист;
Да умный человек не может быть не плутом.
Когда ж об честности высокой говорит,
Каким-то демоном внушаем:
Глаза в крови, лицо горит,
Сам плачет, и мы все рыдаем...
і Пушкін:
Зарецкий, некогда буян,
Картёжной шайки атаман,
Глава повес, трибун трактирный.
Толстой побачив небратство в одіозній для москалів фразі в «Мертвих душах», де описується в'їзд Чічікова до міста: «Въезд его не произвёл в городе совершенно никакого шума и не был сопровождён ничем особенным; только два русские мужика, стоявшие у дверей кабака против гостиницы, сделали кое-какие замечания, относившиеся, впрочем, более к экипажу, чем к сидевшему в нём…»
Про те, як ця фраза бісила різних російських інтелектуалів, та про те, що вона геть не поодинока у творчості Гоголя, я писав раніше.
«Два русские мужика» викликають у москалів гикавку й досі, бо справжній москаль ніколи б так висловився. Смірнова до своєї розповіді додає: «Толстой и после него Тютчев, весьма умный человек, тоже заметили, что москвич уже никак бы не сказал "два русских мужика". Оба говорили, что ваша вся душа хохлацкая вылилась в "Тарасе Бульбе", где с такой любовью вы выставили Тараса, Андрия и Остапа».
Та, як з'ясувалося, Толстой не лише у Ростопчиної вибухав гнівом, бо Сєргєй Аксаков теж згадував: «Я сам слышал, как известный граф Толстой-Американец говорил при многолюдном собрании в доме Перфильевых, которые были горячими поклонниками Гоголя, что он "враг России и что его следует в кандалах отправить в Сибирь"».
І ось саме після таких повідомлень Гоголь нарешті відповідає на листа Смірнової і звіряється про свої дві душі. Він відчув уже загрозу для себе й вирішив підстрахуватися.
Але цим лист Смірнової не вичерпується. Далі вона намагаться пом’якшити враження від такої гострої критики: «Из этих замечаний надобно заключить бы, что вы питаете то глубоко скрытое чувство, которое обладает Малороссией и так редко, но и еще и недавно выразилось казаком в Полтаве, когда государь, посылая казацкий полк на Кавказ, поручая старому атаману, сказал: "Смотри же, ты мне отвечаешь за свою голову и за них", а он отвечал: "Будь спокоен, царь, не сослужим тебе такой службы, как твои москали, як ты вступив на престол". Но ведь и я родилась в Малороссии, воспиталась на галушках и варениках, и как мне ни мила Россия, а все же я не могу забыть ни степей, ни тех звездных ночей, ни крика перепелов, ни журавлей на крышах (тут вона сплутала з бузьками, – Ю. В.), ни песен малороссийских бурлаков. Все там лучше, чем на севере, и все чрез Малороссию пройдем мы в Константинополь, чтобы сдружиться и слиться с западными собратьями славянами. А как и когда забудется, что некогда Украина была свободна. Бог весть! Итак, никто более меня не понимает вашего – может быть, вами самими неузнанное чувство и таящееся от вас самих. Я, впрочем, заметила им, что хохлы вас тоже вовсе не любят и вас в том же упрекают, как и русские. Плетнев это мне еще подтвердил».
Цікаво, що листуючись із Максимовичем, Гоголь вживає терміни «Україна» і «український», а вже коли з москалями, то пише про Малоросію і хохлів. Смірнова, яка народилася в Україні, мислить точнісінько так, як і всі інші москалі. Вони й зараз хвалять вареники з галушками і наші пісні, можуть і мову співучу похвалити, і природу, але при цьому ніяк не можуть змиритися, що українці не забули про те, що колись Україна була вільною.
Сергій Єфремов переконував, що лист Гоголя цілковито щирий, бо йому не було що приховувати перед Смірновою, що Гоголь так її поважав, що просто не міг збрехати. Те, що Гоголь поважав Смірнову – факт, і, мабуть, при зустрічі міг бути з нею щирим. Але судячи з їхнього листування, йому було що приховувати, адже Смірнова показувала його листи спільним знайомим, а також пересилала Гоголю чужі листи. То наскільки міг бути щирим Гоголь з нею, знаючи, що його листа прочитає той же Толстой або Тютчев?
Погрози з різних боків, які долинали до Гоголя, робили своє. В наступному листі до Смірнової він уже відрікається від «Мертвих душ»: «Друг мой, я не люблю моих сочинений, доселе бывших и напечатанных, и особенно "Мертвых душ". Но вы будете несправедливы, когда будете осуждать за них автора, принимая за карикатуру насмешку над губерниями, так же, как были прежде несправедливы хваливши». А далі він робить дивну заяву: «Вовсе не губерния и не несколько уродливых помещиков, и не то, что им приписывают, есть предмет "Мертвых душ". Это пока еще тайна (???), которая должна была вдруг, к изумлению всех (ибо ни одна душа из читателей не догадалась), раскрыться в последующих томах, если бы богу угодно было продлить жизнь мою и благословить будущий труд. Повторяю вам вновь, что это тайна, и ключ от нее покаместь в душе у одного только автора».
Тут він натякав на другий і третій томи «Мертвих душ», сподіваючись уже зі свого боку згладити враження від його огидження москалями. Листуючись із ними, він не раз відпускає компліменти Московії, але при цьому тримає камінь за пазухою. А українцям дав сигнал, хто він насправді, отією зненавидженою москалями фразою.
20.12.2023