Тиха ніч, свята ніч!
Зірка сяє ясна,
Потішає серця…
З української колядки
Концерт-презентація нового диска фортепіанної музики “Зимовий шепіт” солістки Львівської національної філармонії Віоліни Петриченко відбудеться 22 грудня у Львівській філармонії.
З цієї нагоди розповідаємо про твори, уміщені на її новому диску «Шепіт Різдва».
На цьому диску — зібрано твори, кожен з яких є багатозначним символом своєї епохи. Парадоксально, але вже перший номер видання, лірична мініатюра «Вночі біля річки» харків’янина Миколи Сільванського (1916-1985) постала у час руйнації українського культурного життя через радянський гніт. У добу тотального контролю над використанням новітніх технік композиторського письма та дотриманням анахронічних класико-романтичних традицій, талановитий музикант знайшов свій оригінальний шлях у неоромантизмі, увиразнивши його ретельно дібраними фольклорними мотивами.
Сам Сільванський здобув чудову освіту як піаніст і композитор, працював солістом Харківської обласної філармонії, викладав в консерваторіях Харкова та Києва. Саме тому його п’єса написана з такою майстерністю й тонким використанням тембрів рояля, насичена блискучими технічними засобами. Музичний живопис «Вночі біля річки» вражає своїми акварельними переливами голосів, межує з імпресіоністичним письмом, і — неймовірно щемко — віддалено нагадує інтонації славетного «Щедрика».
Однозначно центральна постать в музичній культурі заходу України, невтомний громадський діяч, глибокий піаніст та стильний композитор — це Василь Барвінський (1888-1963). Його різнобічну творчість світ з подивом починає відкривати для себе тільки тепер, що, на жаль, характерно для його спадщини: чимало його композицій існувало лише в рукописному вигляді, і в 1948 році привселюдно спалено радянськими чиновниками за його активну культурно-просвітницьку діяльність. Тільки повернувшись із заслання з мордовських таборів, композитор зміг відновити нотний текст з пам’яті...
А попри те, ще під час навчання Барвінського в Європі, його твори одразу діставали високу оцінку сучасників, будучи часто виконуваними у тодішніх концертних програмах. Його наставником з фортепіано був чеський піаніст професор Вілєм Курц, якому після десятиліть роботи у Львові судилося стати ректором консерваторії у Празі. Туди він скерував свого талановитого учня, який у приватних заняттях вдосконалював майстерність у чеха Вітезслава Новака, учня Антоніна Дворжака. Так у роки навчання були написані і опубліковані численні його фортепіанні і камерні твори, серед яких особливе місце посідає Пісня g-moll – витончена сецесійна композиція з багатим змістом, вишуканою звуковою та емоційною палітрою, орієнтована на власне сценічне виконання.
Відтак визнання Барвінського як піаніста-виконавця, популярність творів, опублікованих в численних європейських видавництвах та Японії на зорі його кар’єри, обіцяли молодому музиканту добрі перспективи. Однак йому довелося повернутися на батьківщину та очолити Вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка у Львові, взяти на себе обов’язки хорового диригента, організатора концертного життя, і, зокрема, творця репертуару для різних рівнів складності. У фортепіанному циклі «Колядки та щедрівки», написаному в 1930-ті роки, композитор використав мелодії обрядових зимових пісень з різних етнічних регіонів України (Гуцульщини, Лемківщини, Закарпаття, сходу), які в той час перебували під владою різних держав, і тим самим об’єднав — хоча б у збірці — музику розділеної кордонами нації.
У циклі, писав Барвінський, він прагнув «видобути і підкреслити ту природну красу, яка криється не раз і в простенькій мелодії...». Кожну дбайливо скомпоновану мініатюру автор огорнув великою любов’ю, пророкуючи їй довге життя. Адже він зробив твори доступними до виконання для теплих вечорів під час домашнього музикування, «щоби той збірничок міг зацікавити своїм змістом не тільки пересічного грача на фортеп’яні, але кожного музично школеного, а то й фахового музиканта, п’яніста» — і таким чином привніс у зимові святкові дні більше радості й чистого мистецтва у цей нелегкий світ.
Усім добре відомі мелодії таких колядок, як «У Вифлеємі нині новина», «Нова радість стала», «Небо і земля», «Не плач, Рахиле» та ін. митець зодягає в розквітчані поліфонічні шати, додаючи їм воістину урочистого, — а подекуди й тужливого — настрою.
Усюди Барвінський залишався вірним ідеалам краси і високої якості. Ще одним свідченням тому стала “Колискова” (заколисна пісня з циклу "Шість мініатюр на українські народні теми”, — бо саме цей цикл був високо оцінений в зарубіжних рецензіях, виданий престижним «Universal Edition», увійшов до репертуару багатьох європейських виконавців, транслювався по радіо, аранжувався на різні склади. Звісно ж, в основі його — народна пісня «Ой, ходить сон коло вікон». Спокійна й водночас трепетна, сердечна та глибока, ця музика відносить до праоснов буття й резонує з відчуттям щасливого та безпечного, мирного дитинства.
Ой ходить сон коло вікон,
А дрімота — коло плота.
Питається сон дрімоти:
— А де будем ночувати?
— Де хатонька теплесенька,
Де дитина малесенька,—
Там ми будем ночувати,
Дитиночку колихати…
Ще один знаменитий, національно свідомий митець, що переосмислив глибинні засади моравського та словацького фольклору — чех Вітезслав Новак (1870-1949). Хрещений Віктором, він згодом свідомо змінив власне ім’я на слов’янське — Вітезслав.
Його фортепіанний цикл «Пісні зимових ночей» тв. 30, написаний у 1903 році, демонструє надзвичайний талант мелодиста, що перейняв найкращі традиційні риси пісенних скарбів свого народу, а до того ж зумів поєднати їх з новими тенденціями, суголосними своєму часові. Витончено-живописна імпресіоністична «Пісня місячної ночі», бурхлива драматична «Пісня буремної ночі», змінюються «Піснею різдвяної ночі», у якій химерно переплетені наскрізні для циклу дзвонові інтонації, звуки просвітленої хорової пасторалі, спів коляд і награвання народних музикантів.
Валентин Сильвестров (1937) — один з найбільш знаних у світі українських композиторів. Відомість до нього прийшла в 1967-му році, коли музикант був відзначений міжнародною премією ім. Сергія Кусевицького, а вже 1970 року на нього чекала премія Міжнародного конкурсу композиторів Gaudeamus. В. Сильвестров був одним із небагатьох, чия музика в часи радянської «залізної завіси» звучала за кордоном, зокрема на одному з найпрестижніших у Європі фестивалів сучасної академічної музики «Варшавська осінь». У своїй творчості митець пройшов складний еволюційний шлях творчого пошуку від проривного карколомного експерименту до досконалості вищої простоти й «тихої» музики.
У його доробку чимало творів з присвятами композиторам, виконавцям, близьким людям. Так і свій цикл «П’ять мелодій на Новий Рік» тв. 45 (2005) автор приурочив до дня народження грузинського колеги, ровесника і митця Гії Канчелі. За словами Сильвестрова, це подарунок, що показує всі грані Канчелі як композитора. Цінно, що запис та виконання циклу відбувається уперше. Його особливо значимою є друга частина циклу: зі слів автора, це ніби прогулянка двох друзів, які співають спірічуелс. Вони то прискорюються в русі, то навпаки, — сповільнюються, віддаляються, стишуються і ніби переходять вже в інший, неземний вимір світовідчуття…
Зазирнути в себе, віднайти найпотаємніше та глибоко приховане, зустрітись із близькими та поділитись радістю, — ця музика надихає на прості речі, і безумовно, на щире захоплення світом та життям.
Український шістдесятник та авангардист Сильвестров прийшов у музику з … будівельного інституту. Пізно почавши заняття, він відзначав вплив своєї вчительки, Ноемі Аронової-Дейч. Уже за кілька місяців з початку занять, молодий митець показав їй перші творіння — мініатюри, серед яких були й невеликі п’єси для фортепіано, що пізніше увійшли до фортепіанного циклу «Наївна музика» (1954-55, ред. 1993).
У «Наївній музиці» закладаються основи його «метафоричного стилю». На диску звучить його характерний і шедевральний зразок: “Fairy Tale” (“Казка”) — третя частина циклу.
Зосереджена, наспівна мелодія на фоні м’яких підголосків, прозорої фактури надихає на час довірливої розмови. Вона поступово переростає у світ роздумів, патетичного питання людини до самої себе та пошуку життєвих відповідей, — й знову рине до задуми, світлої й тихої водночас.
Подібний молодечий захват святкової атмосфери Різдва, а також нестримне очікування весняного пробудження природи стали чільними настроями творів і Миколи Дремлюги (1917-1998). На його творче формування вплинув інтерес до фольклору і прагнення його оригінального трактування. Неодноразово митець звуками зображав різні пори року через обрядові фольклорні інтонації в неоромантичній стилістиці: це і хоровий цикл «Пори року», симфонічна сюїта «Щедрівки», фортепіанні — токата на тему веснянки «А вже весна», «Весняна сюїта»; а ще веснянки покладено в основу Концерту № 1 для бандури з симфонічним оркестром, — цей список можна продовжувати довго…
Цикл з 8 прелюдій «Зима» був завершений у рік випуску з Київської консерваторії (1946): а на цьому диску ви зустрінете перший та останній номери, Прелюдію С-dur та Прелюдію-поему Fis-dur. Їхній настрій часом затьмарений легкою тугою. Проте легкість майстерного стилю композитора втілюється тут оригінальними, захопливими засобами.
«Веснянка» з циклу «Весняна сюїта №1» була задумана ще в 1940-х роках, а завершена у 1955 році. Її грайливі, ритмічні перегуки фортепіанних регістрів асоціюються із закликами весни, але в той же час — нагадують про радісні зимові святки й атмосферу найприємнішого проведення часу із рідними та близькими.
Насамкінець, диск увінчає «Колядка дзвонів» молодого композитора Сергія Юшкевича, створена спеціально для цього запису. Він – яскравий музикант, концертуючий піаніст, професор кафедри спеціального фортепіано Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського; а ще лауреат Міжнародного конкурсу піаністів імені Королеви Єлизавети, є автором численних оригінальних фортепіанних транскрипцій стародавньої музики та низки вільних фольклорних обробок. За основу він взяв славетного «Щедрика», хорову обробку Миколи Леонтовича, яка облетіла увесь світ ще на початку минулого століття. Ця урочиста щедрівка мандрувала за океан з України разом з видатним хором Кошиця, і завоювала популярність у серцях людей від Мексики до Америки. Цікаво, що у обраному аранжуванні від взірця залишаються тільки загальні контури, адже він перетворюється у вишуканий віртуозний парафраз, поєднує і тему стародавньої української щедрівки, й ідею англійської версії тексту-символу шумних та веселих різдвяних дзвіночків.
Бажаю натхненного прослуховування!