‡ Д-р Степан Смаль Стоцький

КОЛ. ПРОФЕСОР УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й ПИСЬМЕНСТВА НА УНІВЕРСИТЕТІ В ЧЕРНІВЦЯХ, ПОЧЕСНИЙ (ДО 1937. Р. В ДІЙСНІЙ СЛУЖБІ) ПРОФЕСОР УКРАЇНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ У ПРАЗІ ПРОБУДНИК І ДОВГОЛІТНІЙ ПРОВІДНИК УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ НА БУКОВИНІ, ВИЗНАЧНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ, КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІЙ, ЕКОНОМІЧНИЙ І НАУКОВИЙ ДІЯЧ, КОЛ. ПОСОЛ З. У. Н. Р. У ПРАЗІ, КОЛ. ПРЕДСТАВНИК ВІЙСЬКОВИХ СПРАВ УРЯДУ 3. У. Н. Р. У ВІДНІ, ЧЛЕН УСЕУКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК У КИЄВІ, ДІЙСНИЙ ЧЛЕН СЛАВЯНСЬКОГО ІНСТИТУТУ У ПРАЗІ, ПОЧЕСНИЙ (І ДІЙСНИЙ) ЧЛЕН НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМ. ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ, ПОЧЕСНИЙ ЧЛЕН Т-ВА „ПРОСВІТА" У ЛЬВОВІ, ТОВ. „НАРОДНІЙ ДІМ", „УКРАЇНСЬКА ШКОЛА", „УКРАЇНСЬКА КНИГОЗБІРНЯ“ В ЧЕРНІВЦЯХ, Т-ВА „МУЗЕЙ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ УКРАЇНИ" У ПРАЗІ, ОСНОВНИК „КАРПАТІЇ, ОСНОВНИК МАЙЖЕ ВСІХ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІХ І ЕКОНОМІЧНИХ ТОВАРИСТВ І УСТАНОВ НА БУКОВИНІ, ЧЛЕН ВИДАВНИЧОЇ СПІЛКИ „ДІЛО" І Т. Д. І Т. Д.

В середу ввечір, коло 9. год., прийшла з Праги телеґрафічна звістка, що того самого дня, 17. серпня 1938. р., після довгих мук і страждань закінчив своє вагітне великими ділами життя один із найчільніших українських діячів старшого покоління, одна з найсвітліших постатей українського національного відродження — проф. д-р Степан Смаль-Стоцький.

Про те, що Покійний професор здавна тяжко нездужає, доходили до нас чутки, і ми ділилися з Читачами нашого щоденника цими звістками, маючи повну надію, що сильна природа таки недугу переборе. Кожна нова відомість про те, що стан здоровля Покійного поправляється, сповнила нас радістю, бо ж, хоч не молодий віком, професор Степан Смаль-Стоцький був вічно молодий духом, живо цікавився всіма подіями і до останніх часів, уже тяжко недужий, не кидав праці. Ще два тижні перед смертю встиг виготовити проєкт статуту Академії Наук, про яку був у нас свого часу офіціяльннй комунікат еміґраційного уряду У. Н. Р., та вже 8. ц. м.. після сильної внутрішньої кровотечі, цілком знемігся, і 17. серпня в 79. році життя перестало бити Його таке для національних справ гаряче серце.

Знаємо, що звістка ця, яку подаємо, сповнить смутком ціле наше громадянство, сумом огорне всіх і не тільки тих, що жили з Ним, особисто Його знали, з Ним працювали й високо Його поважали, а й тих, що хоч злегка знайомі з історією нашого народу на всіх землях, де він живе...

Бо ж покійний професор Степан Смаль-Стоцький — творив історію. Творив її на невеличкому шматочку української землі, на Зеленій Буковині, яку Він силою Свойого таланту, Своєю невичерпною енергією, невсипущою працею довів до розквіту, з невідомої ще в 80. рр. XIX. ст. з національного погляду землі зробив країну, де українці були зовсім рівновартним народом із усіма націями, що заселювали Буковину, мали свою національну автономію, свої школи, жили вільним майже повним національним життям...

З фаху педаґоґ, від 1885. р. професор університету в Чернівцях, Покійний працював на всіх ділянках національного життя, добирав до праці відповідних людей, ставлячи їх на чоло установ і товариств, які сам основував, приєднував до українства всіх, що виявляли в собі іскорку якоїсь творчости, і за такий короткий розмірно час підніс українство на Буковині до таких висот, про які мало хто мріяв. Високо цінячи т. зв. чорну роботу, проф. Степан Смаль-Стоцький ніколи сам цієї роботи не цурався – бо ж для народу, та ще в такому стані, в якому були ми в 80. рр. XIX. ст., все було однаково важне: часопис, калєндар, господарська брошура, шкільний підручничок, популярний виклад, хор, читальня і водночас — краєва політика, краєва культура, а далі — студентські справи, міщанські сходини і т. д. і так цілими роками, скрізь і скрізь... Сам відкривав сільські читальні, сам основував райфайзенські каси, а то й дириґував хором, а до того — праця на університеті й по всіх українських товариствах у Чернівцях і поза Чернівцями, праця, звязана зі становищем народнього провідника. Не дармо говорили перед війною, жартуючи, що, мовляв, „Буковинська Русь і проф. Степан Смаль-Стоцький — це одне". При всьому цьому Покійний находив іще час на наукову працю, на наукові сходини, на працю у Краєвій Шкільній Раді, у Краєвому Банку й т. д.

Покликаний перед світовою війною до війська, Покійний не бачив від 1914. р. Буковини. Те, що з нею сталося після 1918. р., сповняло Його душу невимовним болем. Його колишнім бажанням було спочити на Буковині. Та доля інакше судила. Від 1920. р. зажив на еміґрації, де й закінчилося Його таке багате, трудолюбне життя. Зачуваємо, що останнім бажанням Покійного було лягти на вічний спочинок на кладовищі у Кракові, де від 1915. р. спочиває Його Дружина. Коли Родині вдасться перевести в життя цю останню волю Покійника, в похоронах зможе взяти участь українське громадянство Галичини, а може й Буковини, та віддати останній поклін цій Великій Людині, цьому всебічному Національному Працівникові та вченому європейської міри (про наукову діяльність пок. проф. Степана Смаль-Стоцького буде в нас окрема стаття одного з Його учнів)...

***

Накінець декілька слів про життєвий шлях покійного академіка (члена Академії Наук) Смаль Стоцького.

Народився він 8. січня (27. грудня ст. ст.) 1859. р. в селі Немолові в Радехівщині, де прожив до 10. року життя (чудовий образ із дитячих літ подають спомини Покійного п. з. „Немолів"). За гарний голос Його приняли до бурси Ставропигійського Інституту, де він і пробув до скінчення ґімназії 1879. р. На університет ходив у Чернівцях, де брав жваву участь у студентському житті, зорґанізувавши хор при т-ві „Союз", що піснею розбуджувало приспале національне життя на Буковині. В 1883. р подався на університет до Відня, склав докторат і незабаром габілітувався на доцента славянської фільольоґії. Саме тоді звільнилася була катедра української мови й письменства на чернівськім університеті (по проф. Гнаті Онишкевичеві), і 1885. р. Покійний став професором цих дисциплін у Чернівцях.

Від того часу починається Його праця на всіх полях національного життя. Майже десять років редаґує "Буковину“, де містить статті, які й досі не втратили свого значіння, далі видає тижневик „Руска Рада", від 1892. р. стає послом до буковинського сойму (до 1912, а далі (від 1911.) до австр. парляменту Відні. Сміливий, відважний, Він ішов у політиці простолінійно, тимто коли ту лінію почав заломлювати приєднаний ним самим для українства пок. Микола Василько, проф. Стоцький з ним розійшовся (1913. р.) і ніколи вже з ним не зійшовся. Боротьба, яка почалася між кол. приятелями, довела до того, що проф. Стоцький відійшов від політичного життя. Та 1913. рік, рік тієї боротьби, це — найтяжчий час у житті Покійного професора. Його противник воював такими засобами, що навік залишаться чорною плямою в історії буковинського народу на Буковині. Инший, не проф. Стоцький, був би не переніс усіх тих наклепів і ганебних обвинувачень, що їх кидали Йому під ноги колишні Його вихованці. Та Він, селянська дитина, що виросла змалку в боротьбі з обставинам і в ній загартувалася, спокійно все перетерпів. Він знав, що все це скороминуще, що правда вийде на верх, і воно так і сталося. Тепер ціла Буковина добре знає, чим був для неї покійний проф. Стоцький, і за 1913. р. доводиться багатьом соромитися...

В війні проф. Стоцький служив при польовому суді й неодному вирятував життя в тих понурих, тяжких часах доносів та наклепів. Пізніш Йому доручено нагляд над просвітньою працею, що її провадив „Союз визволення України" у фрайштадському таборі (Горішня Австрія), де сформувалася була 1917. р. дивізія сірожупанників, яку проф. Стоцький і виправив був на Україну. Тоді Його обрали головою Боєвої Управи УСС. По упадку Австрії став послом З. У. Н. Р. у Празі. Пізніш, коли зорганізовано український університет у цьому місті, Покійний обняв катедру українського мовознавства на університеті й викладав там до часу, доки тяжка недуга не прикувала Його до ліжка.

У Празі брав участь у науковому й культурному житті, був головою 2. Українського Наукового Зїзду, вів Товариство „Музей визвольної боротьби України“, всіма силами дбаючи про те, щоб це товариство мало свою власну домівку (це і сталося з початком цього року). Вже тяжко недужий, занявся статутом „Академії Наук“ і довів його до кінця...

Багате й таке плідне ділами життя проф.Степана Смаль-Стоцького чекає свого історика. Думаємо, що це незабаром і станеться. Покищо звістку про Його смерть українське громадянство приняло з великим смутком. На домівках „Наукового Товариства імені Шевченка“, „Просвіти“, „Карпатії”. „Ревізійного Союзу Українських Кооператив"’ й ин. — повівают чорні прапори. Хочі тяжко погоджуючись із сумною дійсністю, кличемо й ми від себе:

Вічна Йому Пам'ять!