До 105-х роковин пам’яті
Продовжуємо повертати до нашої пам’яті, глибше пізнавати й осмислювати гідних пошанування діячів Української Греко-Католицької Церкви й української гуманітаристики.
Греко-католицький священник, український етнограф і фольклорист у Галичині Іван Кузів народився 30 січня 1857 р. Місце народження – село Горуцко, Горуцько (тепер с. Гірське Стрийського району Львівської обл.). Як і його майже ровесник Іван Франко, Кузів навчався у Дрогобицькій гімназії: Франко – в 1867–1875 рр., а Кузів – у 1872–1879-му. Отже, впродовж трьох навчальних років вони були гімназійними учнями в той самий час, але в різних класах. Попри те товаришували¹. Оскільки Кузів не склав тут іспиту з німецької мови, то закінчив навчання у Львівській гімназії №4. Вищу освіту здобув у Греко-католицькій духовній семінарії. 1883 року одружився з Ольгою Березинською, донькою ц.-к. судового ад’юнкта Івана Березинського та доньки священника в селі Добрівлянах (тепер Дрогобицького району) Антонія Чапельського Леонтини Терезії Леопольдини (*20.03.1844–†?). Через три роки пережив горе – 1886-го померла дружина Ольга².
Внук о. Антонія лікар Володимир Чапельський (*1882–†1956), син Людвика Чапельського, у мемуарних записках «З нотатника лікаря», завершених у США 1949 р., з розповідей бабусь і тіток згадував, що від 1878-го або 1879 р. до 1884-го (смерти дідуся) до Добрівлян щороку під час вакацій приїздив Франко³, зупинявся «на приходстві», «часто заглядав» до їхньої «родинної бібліотеки, користувався книжками та ґазетами і щороку, на превелику радість дідуня, доповнював її новими європейськими творами». Ба більше:
«тут самотужки завелись наче університетські виклади. Прелеґентом став Іван Франко, слухачами-студентами – дідо Антін, дядько Іван [священник Іван Чапельський, син о. Антонія, товариш Франка. – О. Н.], тітка Леонтина Березинська і оба її сини, Антін і Роман Березинські»⁴.
Хоча цей опосередкований спогад видається досить утрируваним, усе ж, певно, дружина й теща Кузева, як і загалом рід Чапельських, з яким він посвоячився, внесли позитивний досвід у його спілкування з Франком. Можливо, з цього священницького роду Березинських, нащадки якого мешкали на Львівщині в селах Кульчицях (тепер Самбірського району) та Добрівлянах і до якого належить галицький журналіст і перекладач, Франків кореспондент Антін Березинський (*1862–†1923)⁵, походить поетеса Оля Омелянка Березинська (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.)⁶.
1884 року Кузів висвятився і дістав скерування у село Дидьову (раніше Турчанського повіту Самбірської округи, тепер на цьому місці – кордон України з Польщею), там спершу був адміністратором, а від 1888 р. – парохом і деканом⁷. У Дидьові й помер 29 вересня 1918 р.
Свояк В. Чапельський змалював такий колоритний тілесно-психологічний портрет о. Кузева:
«Низький ростом, кругленький, грубенький, мов пуката бочівочка, сильно короткозорий, в окулярах, що їх вічно губив і шукав. Своїм зовнішнім видом і звичками та собі питомим способом говорення веселив усіх, що мали з ним до діла. Перебути в його товаристві цілий день – значило сміятись без уговку від рана до вечора. Його оповідання, поперті незрівнянною мімікою, дорівнювали найкращим акторам. Вночі хропів громовицею так, що в сусідніх кімнатах ніхто не міг спати. Любив усяку живу твар. У його спальні під долівкою жив чорний вуж, якого він годував молоком і який вночі страшив усіх мешканців несамовитими шкребетами, шелестами та цірканнями»⁸.
Знакові події в житті о. Кузева пов’язані з його гімназійним товаришем Франком.
Приятелювання Івана Кузева
з Іваном Франком у 1886–1889 рр.
У Франковому фонді в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (далі – ІЛ) (Ф. 3) зберігається дев’ять недатованих листів Кузева до письменника (ймовірно, 1886–1889 рр., зрідка 1890-х). Листи ці, написані розмовною говіркою, з довільною граматикою та пунктуацією, – прості, щирі, теплі, доброзичливі, турботливі, з незмінним засвідченням пошани. Кузів звертався до Франка «Високоповажаний Пане», «Високоповажний Добродію!», «Високоповажаний Пане Редакторе!» тощо. Листи переважно стосуються літнього відпочинку подружжя Франків у помешканні Кузева чи в будиночку «дідича» (поміщика), спроби придбання цього «домика», постачання фольклорно-етнографічних матеріалів. Листи Франка до Кузева, поза сумнівом, були, але тепер не відомі.
Греко-католицький священник Зиновій Флюнт (*1877–†1934), який у 1888–1889 рр. був учнем гімназії та гостював у домі свого шваґра о. Кузева, де й «пізнав» тоді Франка⁹, у спогадах 1926 р. згадував, що Кузів,
«будучи людиною глибоко начитаною та прегарним оповідачем, любив товариство письменників, між якими відпочивав душею, забуваючи, як мені говорив, те сирітство, в якому жив, повдовівши дуже рано»¹⁰.
У Кузева в Дидьові у різних роках гостювали філолог, публіцист, педагог, голова Товариства імени Шевченка (1887–1889, 1891–1992) Дам’ян Гладилович, фольклорист і етнограф, секретар президії Наукового товариства імени Шевченка Володимир Гнатюк та ін.¹¹ Франко декілька разів літував у Кузева, то сам, то з дружиною та дітьми¹². Як зазначив З. Флюнт, «Франко цінив Кузева за його гостинність та за преінтересний дар оповідання» і «з його розповідей про гірського пароха Матковського» написав оповідання «Чума» (1889)¹³. Як з’ясував Роман Горак, прообразом о. Чимчикевича в цьому оповіданні став о. Іван Матковський (*1817–†15.11.1895), який після висвячення (1844) служив священником у селі Яблунові (тепер Самбірського району Львівської обл.), а від 1860 р. до кінця життя – парохом у с. Ясениці-Замковій (тепер Самбірського району)¹⁴. Натомість припущення Ліліанни Гулевич про те, наче прототипом Чимчикевича був священник і письменник Николай Устіянович¹⁵ видається невірогідним.
Уже невдовзі після одруження (у травні 1886 р.) з Ольгою Хоружинською Франко проводив з нею «медове» літо саме в Дидьові, про що є згадка в її тодішній статті:
«Літом 1886 року лучилось мені побувать в горах Самбірського округа, в селі Дидьові Турчанського повіту»¹⁶.
Кузів був щирий у бажанні прислужитися іншим. У листі до Франка, що зберігається в конволюті між листами від 25 і 26 квітня 1887 р., клопотався:
«В імені п[ана] Геровского упрашаю Вас, щоби-сьте були ласкаві всказати єму яку [якусь. – О. Н.] добру ґазету польску літературно-політичну краєву, котра би виходила 2 або 3 рази тижднево і не дуже дорога була».
І далі прохав: «<...> напишіть мені, чи придалися на що Вам дані з ліків. Єсли б в чім була недокладність, то напишіть, а я доповню». У тому самому листі (очевидно, приуроченому до Великодніх свят 1887 р.) висловив побажання і сподівання: «<...> жичу Паньству [Франків. – О. Н.] веселих свят і сподіваємся незадовго побачити Паньство в Дидьові»¹⁷.
Орієнтовно в 1886–1887 рр. Кузів неодноразово вів переговори з «дідичем» в інтересах Франка, про що повідомляв письменника. Зокрема, щодо Франкового наміру придбати в Дидьові хату для літування писав:
«В справі Вашого купна я говорив з дідичом. <...> Має він на продаж виставлений з дерева віблого [кругляка. – О. Н.] домик, тілько ще не скінчений – <...> нема ні повали [стелі. – О. Н.], ні підлоги, ні пєців [пічок. – О. Н.], ні дверей, ні вікон, тілько зруб і дах, критий ґонтом. Той домик є близь мене і на ладнім місци положений коло дороги. <...> могло би бути 3 покої і кухня. За той домик і морґ ґрунту коло него жадає 500 зл[отих], але викінчити мусите своїм коштом»¹⁸.
У наступному листі Кузів конкретизував інформацію:
«Дідич мій не піднимаєся викінчити той домик в ціні 500 зл., <...> бо порядне викінченє того домку коштувало би ще 400 зл. Так вирахували фаховці. <…> В виду того дідич не піднимаєся викінченя, тілько продає так, як тепер стоїт хата, і морґ поля за 500 зл. і з того не хоче нич опустити, а то видаєся Вам задорого, і я му то також говорив. Дідич твердит, що не дорого <...>»¹⁹.
Очевидно, придбання та впорядкування такого обійстя з недобудованим будинком і полем перевищувало фінансові можливості Франків, і письменник запропонував половинчастий варіант, на що Кузів одписав:
«<...> хотів-єм наклонити дідича згодитись на Вашу пропозицію. На жаль, в жаден спосіб не хоче на то пристати, щоб зладити Вам покій та кухню до винайменя на літний час. Не видит в тім ніякого для себе інтересу; продати готовий, а винаймати не хоче, та ще й зладити вперед»²⁰.
Зі свого боку Кузів чи то приставав на думку Франка, чи то радив йому: «Для Вас знов нема інтересу куповати хату на літний час і клопотатись нею і т. д.»²¹. Згодом Кузів повідомив: «Щодо тої хати дідича, то ї вже нема, забрав в Локоть на оліярню. Єнчої хати в селі нема»²². Локоть (Лікоть) – село поблизу Дидьови, існувало до 1946 р., коли мешканців було виселено під час операції «очищення» прикордонної смуги. За спогадами В. Чапельського, село Локоть також входило до парохії о. Кузева: він священникував «у своїй парохії з двома селами Дидьовою та Ліктем»²³.
В одному з листів Кузів також гостинно запрошував Франка:
«Лист Ваш отримав-єм, так прошу приїжджати. Мені Ваш побут не зробит найменьшого клопоту, бо помешканє – як знаєте – є обширне і вигідне. Напишіт, коли приїдете до Устрик [місто Устрики Долішні, тепер адміністративний центр Бещадського повіту Підкарпатського воєводства у Польщі. – О. Н.], та коні вишлю, тілько прошу написати кілька днів наперед, щоби запізно лист не отримав».
У цьому ж листі Кузів прохав йому «купити за кілька зл[отих] зиґар стінний» (годинник) та обіцяв повернути за нього гроші²⁴.
Можливо, цей лист надіслано першої половини липня 1889 р., бо 21 липня того-таки року Франко привіз до Дидьови Осипа Маковея і гостей з Києва – кандидата слов’янської філології та вчителя французької мови в Київській духовній семінарії майже 27-річного Сергія Деґена та його сестер – майже 21-річну Наталію, випускницю дівочої гімназії²⁵, і 15-річну Марію, ученицю V класу гімназії. На допиті в поліції 16 серпня 1889 р. Франко пояснював:
«Сестер Дегена, Наталію і Марію, рекомендував священнику Кузеву я сам і навіть особисто з Сергієм туди їх відвіз. Священника Кузева я знаю ще з гімназії і раніше двічі відвідував його в Дидьовій»²⁶.
Їхали залізницею до Устрик Долішніх, звідки добиралися через село Лютовиська (тепер центр однойменної ґміни Бещадського повіту) до Дидьови фірою, яку прислав за ними Кузів. У його домі вони гостювали 22–29 липня. Маковей записав у «Дневникові»:
«Дні були всілякі: і погідні, і дощові, з вітром, і без вітру. Воздух – чиста розкіш, аж груди розпирає. <...> Іван Франко, як завзятий рибак, цілими днями, як лиш не падав дощ, ловив рибу, заставляв в ятіри, різні сіти на Сяні, кидав у воду трутку на риби, ходив з сітьми по воді, шукав пстругів [форель – О. Н.] руками під камінням, – словом, в ловлі риб видить він велику приємність, бо хоч би ціле рано ловив і нічого не зловив, то він пополудні знову вибирався на риби. Також по дощі раненько збирався і ішов в ліс на гриби, котрі також дуже любить збирати і – їсти. В вільних хвилях читав Успенського. <…> О[тець] Кузів молодий, щирий чоловік. Прожив лиш кілька неділь з жінкою, бо вона скоро померла»²⁷.
Володимир Чапельський з родинних переказів згадував, що Кузів прожив із дружиною Ольгою з Березинських три місяці²⁸, проте Роман Горак на підставі шематизмів подає, що Кузів повдовів через три роки після одруження²⁹. Далі Маковей занотував про Кузева: «Держить він тепер у себе матір жінки з трьома доньками; з-між них середуща, Юльця, гарна дівчина, і що? – нічо; гарна (щоб так дуже гарна, то не повім) галицька попадянка, – а більше нічо. Се та сама, про котру торік в червні говорив Франко, що вона для мене п[ід] в[інець] до ідеальної любови»³⁰.
З цієї нотатки видно, що доньки були тещині (Леонтини Терезії Леопольдини з Чапельських). Незрозуміло, чому Маковей називав Юльцю «попадянкою», адже вона була донькою судового урядника Івана Березинського. Хіба що вважав її за «попадянку» тому, що вона була внучкою священника Антонія Чапельського.
За свідченням О. Маковея, «обі росіянки [Наталія і Марія Деґен, піддані Російської імперії. – О. Н.] лишились ще в Дидьові», а він, Франко і С. Деґен 29 липня виїхали з села і «приїхали до Львова 30 вечером»³¹. Унаслідок цього візиту Кузів мав неприємності, оскільки, за спогадами колишнього австрійського жандарма Прийми, «дідич – поляк, власник села Лютня і часті Дидьової п. Раціборський» доніс, що в домі священника «живе якийсь російський письменник і дві панни з Росії», стосовно яких є підозра у шпигунстві³². Наталію і Марію затримано в Дидьові 16 серпня (протоколи допитів Наталії Деґен і Марії Деґен від 20 серпня 1889 р.³³), припроваджено до в’язниці Львівського крайового карного суду 18 серпня 1889 р.³⁴ Твердження жандарма Прийми, начебто він разом із комісаром староства з Турки «п. Альбертом» затримав у домі «о. Кузія [Кузева. – О. Н.]» «вліті 1890» (насправді 1889-го) не лише «панночок Дегенівних», а й Франка³⁵, є помилковим – Франка затримано вже у Львові 16 серпня (протокол допиту Франка в поліції від 16 серпня 1889 р.³⁶). Маковей занотував у щоденнику в грудні 1889 р., що серед оскаржених був «о. Кузів»³⁷. Заарештованим інкримінували порушення публічного спокою та участь у нелегальних революційних організаціях, діяльність супроти держави та суспільного ладу. Сергій Деґен та його сестри проходили в матеріалах слідства як емісари таємного революційного товариства, які мали на меті вербувати до нього галицьку молодь. Однак 20 жовтня Франка, С. Деґена, Наталію і Марію Деґенівен звільнено з-під варти³⁸, а 16 листопада 1889 р. Львівський крайовий карний суд повідомив Франка про припинення слідства проти нього, С. Деґена та інших оскаржених³⁹.
Зиновій Флюнт згадував:
«Підозріваючи українських гостей [тобто наддніпрянських, Деґенів. – О. Н.] в шпіонажі, влада зарядила в його [Кузева. – О. Н.] домі трус. Налякана тітка (теща Івана) Леонтина Березинська, повідомлена заздалегідь про намірений трус знайомим жандармом Приймою, спалила зі страху чи не половину цінної бібліотеки отця Івана та всю переписку з поетом. З димом пішли і старі метрики, так була залякана стара тітка! Цей трус налякав священника так, що він перестав гостити в своєму домі наших передових людей. І Франко перестав бувати в нього, щоб не наразити його на труси та на можливі неприємності з боку духовної влади»⁴⁰.
Через цей прикрий випадок Франко відмовився від наміру будувати літню відпочинкову хату в тамтешній мальовничій місцевості:
«Іван Франко так любив околицю в Дидьові, що хотів купити кусник поля, поставити хату, щоб на ферії мати куди виїхати. Зразу носився з планом купити готову хату в самому селі, згодом – самому будувати. Справа тяглася довго, однак вкінці розбилася о незвичайно високу ціну, яку бойки поставили за ґрунт. Справою купівлі мав ще зайнятися священник Іван, однак не міг довести її до кінця, бо Франко згодом, по трусі на попівстві, перестав бувати в Дидьові та перенісся на ферії деінде»⁴¹.
Зокрема, влітку 1895 р. письменник з родиною гостював у греко-католицького священника, прозаїка й публіциста о. Омеляна Глібовицького в селі Циганах (тепер Борщівського району Тернопільської обл.)⁴², а від 1901 р. відпочивав у Криворівні.
У листі, який зберігається у конволюті між листами від 4 і 5 червня 1899 р., Кузів на Франкове бажання приїхати до Дидьови одписав «відмовно» й перепрошував, що через епідемію («У нас в селі тифус від весни») та родинні обставини («коло мене тепер цьоця, сестра тещі»)⁴³ не може вдовольнити його прохання: «<…> дуже ми прикро, що не можу Вас в тім році запросити. Якось ся всьо так зложило нефортунно»⁴⁴.
Таким чином, поновити відпочинкове літування в о. Кузева у Дидьові Франкові не вдалося. Хронологічно не конкретна згадка В. Чапельського, наче до Дидьови з братами Антоном і Романом Березинським «навідувався рік-річно через довгі літа Іван Франко»⁴⁵, стосується, найімовірніше, 1878–1889 рр.
Фольклористично-етнографічна співпраця
о. Кузева з Франком
У Франковому фонді в ІЛ зберігається збірка народних пісень (ліричних, соціально-побутових, весільних, обжинкових, коломийок та ін.), що їх записав Кузів у селі Волі Якубовій (тепер Дрогобицького району) під час вакацій 1880 р.⁴⁶ На Франків запит Кузів надіслав йому власноруч «зібрані послі людности [з уст народу. – О. Н.] дані о житю локоцких бойків»⁴⁷, тобто мешканців села Ліктя (згадане вище село Локоть, Лікоть). Наприкінці листа виправдовувався за недбало оформлені матеріали: «Перепрашаю, що посилаю в невиразнім письмі і неупорядковане, бо не маю тепер часу, а не хочу Вам довго затримувати, для того [тому (полонізм). – О. Н.] мало-м і зібрав». Підписався: «Іван Кузів з цілим домом»⁴⁸. У цих записах Кузева міститься стислий опис надсянського села Ліктя на Турківщині, зліквідованого у 1945–1946 рр.: його розташування, патріархально-родинного укладу, економічно-матримоніальних стосунків, житла, одягу, ґаздування, зокрема рільництва, їжі, антропонімів та особливостей характеру мешканців.
За Франковим свідченням у «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.» (Львів, 1910), його дружина Ольга Франко подала до «жіночого альманаху» «Перший вінок», «виданого коштом і заходом» Наталії Кобринської та Олени Пчілки за редакції Франка (1887), свою єдину статтю «Карпатські бойки і їх родинне житє», «основану почасти на своїх власних спостереженнях, а почасти на усних і писаних матеріалах, достарчених о. Іваном Кузьовим» [т. 41, с. 454]. На початку цієї статті Ольга Франко зазначила про своє перебування влітку 1886 р. в Дидьові:
«Там мала я нагоду придивиться народному житю, а особливо деяким звичаям, на котрі у нас досі звернено дуже мало уваги. Маю ту на думці житє великими нероздільними сім’ями <...>. На підставі власного огляду, а також звісток, ласкаво достарчених о. Іваном Кузьовим, священником в Дидьові, подаю тут короткий очерк тої цікавої і давньої форми житя родинного, замічаючи при тім, що матеріял мій доволі скупий, бо відноситься тілько до двох сел: Дидьови і приналежного до неї Ліктя»⁴⁹.
Далі в статті виокремлено «село Локоть, котрим, – як зазначено, – ми ту особливо займемося <...>»⁵⁰. Цей народознавчий опис мешканців Ліктя авторка цілковито побудувала за етнографічним листом Кузева, написаним, правдоподібно, 1887 р.⁵¹, хоча й з власними коментарями, узагальненнями та висновками (ясна річ, за Франковою редакцією). Зокрема зауважила:
«Також о. Кузів описує їх [бойків. – О. Н.] характер не дуже-то сімпатичними красками, закидує їм фальшивість, облесливість, недовірливість, грубість в обходженю, велику забобонність, а при тім користолюбіє і хитрість, де йде о якийсь зиск; в такім разі бойко і унижиться, і спідлиться навіть»⁵².
Такий тверезий, критичний підхід і Кузева, й Ольги Франко засвідчує їхній відхід од романтичної етнографії та дотримання в народознавстві засад позитивізму.
Франко цікавився етнографією бойків, тому «просив отця Івана, щоб він списав їх весільні обряди та звичаї»⁵³. Про це згадував також В. Чапельський:
«За намовою Франка о. Кузів написав працю про Дидьову та про життя і звичаї бойків. Частина цієї праці, мабуть, справлена самим Франком, попала до учебника української мови для вищих кляс середніх шкіл у Галичині <…>»⁵⁴.
Йшлося про ґрунтовну фольклористично-етнографічну розвідку Кузева (з долученими зібраними матеріалами), яку він написав, певно, за Франковою спонукою і яку опублікував журнал «Зоря»: «Житє-бутє, звичаї і обичаї гірского народу / Зібрав в селі Дидьові Іван Кузів» (1889. Ч. 15/16–21. 13/25.VIII–1/13.XI); її окремі частини мають підзаголовки: «Весіля» (Ч. 17–19), «Звичаї і практика забобонна при крестинах (кстинах)» (Ч. 20, 21). На початку цієї розвідки Кузів покликався на статтю «Карпатські бойки і їх родинне житє» Ольги Франко: «Стрій людей, так жінок, як і мужчин, в всіх тих селах, почавши від Ліктя, є однаковий; а є той стрій докладно описаний в “Жіночім Альманаху”». Нижче в поклику уточнено: «Житє родинне карпатских бойків – Ольги Франкової». Далі в тексті розвідки Кузів зауважив: «Однак стрій голови у жінок в Д и д ь о в і є цілком відмінний; для того вкоротці го ту опишу»⁵⁵.
В «Огляді праць над етнографією Галичини в ХІХ в.» (написано 1900, першодрук 1928) Франко назвав «Івана Кузьова» серед «нових збирачів» фольклору, які в 1870-х роках під впливом Драгоманова «значно розширюють круг своїх обсервацій» [т. 54, с. 267]. У праці німецькою мовою «Eine ethnologische Expedition in das Bojkenland» («Етнографічна експедиція на Бойківщину») (Zeitschrift für österreichische Volkskunde. 1905. Bd. 11, № 1/2) Франко залічив статтю Кузева «Весілля бойків в Дидьові» (мабуть, не зовсім точну назву подав з пам’яті або навмисно для ясности зробив її описовою) до «основних результатів дотеперішньої роботи по збиранню та дослідженню цієї етнічної групи українського населення» [т. 36, с. 73]. Перелічуючи в передмові до першого тому «Галицько-руських народних приповідок» (Львів, 1905) «рукописні збірки», які ввійшли до його видання [т. 38, с. 298], Франко зазначив: «К у з і в І в а н, кілька збірок із Грушової та інших сіл Дрогобицького пов. і з Дидьової Турецького пов.» [т. 38, с. 299]. Конкретні приповідки супроводжуються помітками: «Дид.», «Дидьова»⁵⁶. Роблячи огляд «Зорі» в «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.», Франко вважав за потрібне згадати, що «в науковім відділі» річника 1889 р. вміщено розвідку «Івана Кузьова» «Житє-бутє, звичаї і обичаї гірського народу в Дидьові» (так!) [т. 41, с. 442].
Один з листів Кузева адресований до Франка, правдоподібно, як редактора журналу «Житє і Слово» або «Літературно-науковий Вістник»:
«Високоповажаний Пане Редакторе! Дістав я Ваш лист і посилаю Вам два оповіданя народні натепер. Я обіцяв Вам прислати про війну Кошуцку; не посилаю тепер, бо-м слабий – страшенно бідую на жолудок, маю катар жолудковий, а то довше оповіданє, я не можу до него взятись, щоби го відписати і упорядкувати»⁵⁷.
Народне оповідання про Кошутську війну могло бути потрібне Франкові для статті «Кошут і Кошутська війна», яку він опублікував у «Житі і Слові» 1894 р. (Т. 1. Кн. 3), проте цей лист підшитий у конволюті між листами 1899 р., коли Франко вже був одним із редакторів «Літературно-наукового Вістника».
У статті «Eine ethnologische Expedition in das Bojkenland» Франко засвідчив своє (з колегами) значно пізніше гостювання у Кузева під час антропологічно-етнографічної експедиції на Бойківщину, що відбулася 18 серпня – 24 вересня 1904 р. за дорученням Наукового товариства імени Шевченка і Товариства австрійської етнографії у Відні:
«Другою великою зупинкою [після с. Мшанця, тепер Самбірського району Львівської обл. – О. Н.] було розташоване над Сяном, майже за 30 км від Мшанця і 20 – від Лютовиськ, село Дидьова, де парох Іван Кузів також є видатним етнографом і добрим знавцем бойків. На жаль, погана погода перешкодила нам [Франкові, антропологові Федорові Вовку та етнологові Зенонові Кузелі. – О. Н.] зібрати тут колекцію і провести такі ж докладні дослідження, як у Мшанці. Незважаючи на це, тут теж зроблено вимірювання та фотографічні знімки, оглянено селянські хати і закуплено в сусідньому селі Локоть декілька музейних предметів» [т. 36, с. 70].
Про тодішнє перебування у Кузева з етнографічною метою, але й не без відпочинку, згадував також Зенон Кузеля:
«З Мшанця ми вибралися дальше, до Дидьови, до о. Кузева, близького Франкового товариша, де Франко почував себе цілком як дома. Тут Франко міг зайнятися й риболовством, яке він так любив. Для сього він не жалував і ночі, і вертався не раз пізно з своєї вакаційної роботи. Очевидно, що потім ішли звичайно цікаві розмови про всякі способи риболовлі, про рибальські прилади, й тут Франко міг з Вовком цілими годинами балакати про всякі ятери і т. ін. Вовк оповідав при тім про риболовлю на Україні, про рибальство в Добруджі, й се завсіди Франка цікавило. В о. Кузева було спокійніше, хоч заразом і тяжче за антропометричний матеріал, і тут я мав добру нагоду пізнати Франка з товариського боку й чудуватися його тихій погідливості, яка, здавалося б, стояла в противенстві до його не раз різких виступів у критиках і статтях. Тільки інколи проривалася у нього охота “пожартувати”, й тоді він умів бути “кусливим”. Особливо виходив він із свого спокою, коли відчував у кого-небудь тінь прибільшення або бачив начебто неоправдане захоплення.
У Дидьові ми перебували теж довший час, але звідси виїхали вже в дальшу дорогу без д-ра Франка. Він лишився ще на деякий час відпочивати»⁵⁸.
5 вересня Франко, за його словами, «повернувся до Львова» [т. 36, с. 68] (тобто ще тільки виїхав із Бойківщини).
У Дидьові в серпні 1904 р. Франко завершив оповідання «Батьківщина». Його вперше надруковано в журналі «Киевская Старина» (1904. Т. 87. № 11), відтак із деякими текстовими змінами вміщено в «Літературно-науковому Вістнику» (1905. Т. 29. Кн. 1), де зазначено місце й дату написання: «Дидьова, 30 серпня 1904 р.». У примітці до поправленого видання твору у збірці «“Батьківщина” і інші оповідання» (Київ, 1911) Франко уточнив:
«Отсе оповідання, написане літніми місяцями р. 1904, в часі вакаційного побуту в гірських селах Мшанці Старосамбірського і Дидьові Турецького повіту при нагоді етнографічної екскурсії в Бойківщину <…>» [т. 21, с. 489].
Про те, що це оповідання Франко почав писати у Мшанці, згадував син місцевого греко-католицького священника, історика, етнографа й фольклориста Михайла Зубрицького Петро Зубрицький, який із братом пробував там читати «манускрипт оповідання Івана Франка під заг[оловком] “Батьківщина”»⁵⁹. За спогадом Петра Зубрицького, у Мшанці Франко вислухав усе довге Богослужіння на свято Преображення Господнього, проте не читав у церкві «Апостола», «як це мав робити в Дидьовій у о. Кузева»⁶⁰. З цього спогаду видно, що Франко не лише користувався гостинністю Кузева для літнього відпочинку та творчої праці в мальовничій Дидьові, не лише залучав його до фольклористично-етнографічної діяльности, а й брав активну участь у церковних відправах о. Кузева.
Петро Франко у «Спогадах про батька» (Львів, 1937) подав товаришування Франка й о. Кузева як приклад прихильного ставлення письменника до священників:
«Батько мав багато приятелів поміж священниками. Батько їздив до своїх товаришів-священників о. Кузіва, о. Нижанківського. До батька приходив і з ним цілувався о. Застирець. Батько з глибокою пошаною говорив про митр. Шептицького. Про якусь ненависть до віри та священників зі сторони батька не було мови. <...> Отож коли світлі священники були приятелями батька, то були й такі одиниці, що йшли на село зовсім не ради ідеалів. Чи ж не диво, що селяни й селянський поет пекучо відчували оту, скажім лагідно, невідповідну поведінку людей, які чей же мали сповнити високу місію?»⁶¹.
Варто згадати, що й Володимир Гнатюк опублікував дещо із фольклорних записів о. Кузева – колядки⁶² і варіант казки «Нерозумний вовк»⁶³.
А все-таки о. Іван Кузів увійшов в історію української гуманітаристики насамперед як гімназійний і пізніший товариш Івана Франка, парох у селі Дидьові, де письменник сам чи з родиною літував у 1886–1889 рр. і згодом 1904 року, як його приватний, етнографічний і фольклористичний кореспондент, автор написаної за Франковою спонукою оригінальної фольклористично-етнографічної розвідки про бойків «Житє-бутє, звичаї і обичаї гірского народу» (1889). Володіючи даром усної оповіді, о. Кузів спричинився до створення Франкового оповідання «Чума», в його оселі письменник завершив оповідання «Батьківщина» (1904).
________________________________________
¹ Горак Роман. Друзі з Добрівлян. Львів, 2010. С. 49.
² Там само. С. 29, 33–36, 49.
³ Чапельський В. Я любив їх усіх. З минулого Дрогобиччини / Упорядкув., літ. редагування, післям. Романа Пастуха. Дрогобич, 1997. С. 144.
⁴ Там само. С. 147.
⁵ Горак Р. Друзі з Добрівлян. С. 22, 35–36, 58–66, 85–92.
⁶ Нахлік Оксана. Березинська Оля Омелянка // Франківська енциклопедія : у 7 т. Львів : Світ, 2016. Т. 1 : А–Ж. Серія : Іван Франко і нова українська література. Попередники та сучасники / Науковий редактор і упорядник Євген Нахлік. С. 139–140.
⁷ Горак Р. Друзі з Добрівлян. С. 49.
⁸ Чапельський В. Я любив їх усіх. З минулого Дрогобиччини. С. 161.
⁹ Флюнт Зиновій. Мої спогади про д-ра Івана Франка // Спогади про Івана Франка / Упорядкув., вст. ст., прим. М. І. Гнатюка. Вид. 2-ге, доп., переробл. Львів, 2011; Франко Петро. Спогади про батька // Там само. С. 705.
¹⁰ Флюнт З. Мої спогади про д-ра Івана Франка. С. 706.
¹¹ Там само. С. 705.
¹² Там само. С. 706.
¹³ Там само.
¹⁴ Горак Р. Друзі з Добрівлян. С. 67.
¹⁵ Гулевич Л. Образ священника в оповіданні І. Франка «Чума» та в «повістках» М. Устияновича «Месть верховинця» і «Страсний четвер» // Франкознавчі студії : Збірник наукових праць. Дрогобич, 2007. [Вип.] 4. С. 106–107.
¹⁶ Франко Ольга. Карпатські Бойки і йіх родинне житє // Перший вінок : Жіночий альманах. Львів, 1887. С. 217. Цього перебування подружжя Франків у Дидьові не зареєстровано в монографії Ігоря Медведя, де відлік гостювання письменника в названому селі починається від 1887 р. (Медвідь Ігор. Пророк чи єретик? Релігійний світогляд Івана Франка та його взаємини з духовенством. Львів, 2023.С. 240).
¹⁷ ІЛ. Ф. 3. Од. зб. 1602. С. 51–52.
¹⁸ ІЛ. Ф. 3. Од. зб. 1631. С. 487–488.
¹⁹ Там само. С. 489–490.
²⁰ ІЛ. Ф. 3. Од. зб. 1611. С. 431–432.
²¹ Там само. С. 432.
²² ІЛ. Ф. 3. Од. зб. 1631. С. 483, 485.
²³ Чапельський В. Я любив їх усіх. З минулого Дрогобиччини. С. 161.
²⁴ ІЛ. Ф. 3. Од. зб. 1615. С. 489–490.
²⁵ Про Наталію Деґен див.: Нахлік Є. Арабажин Наталія Вікторівна // Франківська енциклопедія. Т. 1. С. 54–61.
²⁶ Іван Франко : Документи і матеріали. 1856–1965 / Упоряд. І. Л. Бутич, Я. Р. Дашкевич, О. А. Купчинський, А. Г. Сісецький. Київ, 1966. С. 126.
²⁷ Маковей Осип. Дневник [Записки про Івана Франка] // Semper magister et simper tiro: Іван Франко та Осип Маковей / Упоряд. Наталя Тихолоз. Львів, 2007. С. 56–57.
²⁸ Чапельський В. Я любив їх усіх. З минулого Дрогобиччини. С. 161.
²⁹ Горак Р. Друзі з Добрівлян. С. 49.
³⁰ Маковей О. Дневник [Записки про Івана Франка]. С. 57.
³¹ Там само. С. 56, 57.
³² Филипчак Іван. Спомини про великого бойка (Івана Франка) // Спогади про Івана Франка. С. 754.
³³ Центральний державний історичний архів України у Львові. Ф. 663. Оп. 1. Спр. 126. С. 283, 310.
³⁴ Див. записи у слідчій справі: Там само. С. 120, 277.
³⁵ Филипчак І. Спомини про великого бойка (Івана Франка). С. 754–755.
³⁶ Іван Франко : Документи і матеріали. С. 126.
³⁷ Маковей О. Дневник [Записки про Івана Франка]. С. 59–60.
³⁸ По звиж двомісячнім вязненю в львівскім криміналі слідчім... // Дѣло. 1889. Ч. 227. 9/21.X. С. 3.
³⁹ Іван Франко : Документи і матеріали. С. 140. Докладніше про «справу Деґена і товаришів» див.: Нахлік Є. Арабажин Наталія Вікторівна // Франківська енциклопедія. Т. 1. С. 54–58; Нахлік Є. Деґен Сергій Вікторович // Там само. С. 533–537.
⁴⁰ Флюнт З. Мої спогади про д-ра Івана Франка. С. 706–707.
⁴¹ Там само. С. 706.
⁴² Нахлік Євген, Нахлік Оксана. Глібовицький Омелян Михайлович // Франківська енциклопедія. Т. 1. С. 355–357.
⁴³ ІЛ. Ф. 3. Од. зб. 1611. С. 117.
⁴⁴ Там само. С. 118–119.
⁴⁵ Чапельський В. Я любив їх усіх. З минулого Дрогобиччини. С. 161.
⁴⁶ ІЛ. Ф. 3. Од. зб. 4075. Арк. 89–114.
⁴⁷ ІЛ. Ф. 3. Од. зб. 1631. С. 475. У недавній енциклопедичній статті помилково зазначено, що це лист «з матеріалами про життя ляхоцьких бойків» (Кузьменко О. М. Кузів Іван // Українська фольклористична енциклопедія / Керівник проекту, науковий редактор, упорядник Василь Сокіл. Львів, 2018. С. 426).
⁴⁸ ІЛ. Ф. 3. Од. зб. 1631. С. 482. Публікація: Листи Івана Кузіва до Івана Франка // Горак Р. Друзі з Добрівлян. С. 93–96 – містить вісім листів, без листа, який майже повністю становить опис життя локотських бойків: ІЛ. Ф. 3. Од. зб. 1631. С. 475–482.
⁴⁹ Франко Ольга. Карпатські Бойки і йіх родинне житє. С. 217.
⁵⁰ Там само. С. 218.
⁵¹ ІЛ. Ф. 3. Од. зб. 1631. С. 475–482.
⁵² Там само. С. 219.
⁵³ Флюнт З. Мої спогади про д-ра Івана Франка. С. 706.
⁵⁴ Чапельський В. Я любив їх усіх. З минулого Дрогобиччини. С. 163.
⁵⁵ Житє-бутє, звичаѣ и обычаѣ гôрского народу / Зôбравъ въ селѣ Д ы д ь о в ѣ Иванъ Кузѣвъ // Зоря. 1889. Ч. 15/16. 13/25.VIII. С. 263.
⁵⁶ Галицько-руські народні приповідки / Зібрав, упорядкув. і пояснив І. Франко : У 3 т. 2-ге вид. Львів, 2006. Т. 1. С. 80, 354, 369, 384, 493, 652; Т. 2. С. 38, 126, 238, 288; Т. 3. С. 26, 46–47.
⁵⁷ ІЛ. Ф. 3. Од. зб. 1611. С. 153.
⁵⁸ Кузеля Зенон. Із моїх споминів про Івана Франка // Спогади про Івана Франка. С. 413.
⁵⁹ Зубрицький Петро. Іван Франко в Лютовисках // Зубрицький Михайло. Зібрані твори і матеріали : У 3 т. Львів, 2016. Т. 2 : Матеріали до біографії. С. 41.
⁶⁰ Там само.
⁶¹ Франко Петро. Спогади про батька // Спогади про Івана Франка. С. 656.
⁶² 137. Господиня будить свекра й свекроху / Зап. в Горуцьку, Дрогобицького пов. Іван Кузїв // Етноґрафічний збірник. Львів, 1914. Т. XXXV : Колядки і щедрівки. Т. І / Зібрав Володимир Гнатюк. С. 236; Ой біжут, течут бистрі річеньки / Зап. у Горуцьку, Дрогоб. пов. Іван Кузїв // Там само. Т. XXXVI : Колядки і щедрівки. Т. ІI / Зібрав Володимир Гнатюк. С. 153–154; [Відмінний приспів пісні «Там на горонці, в новій коршмонці»] / В вар. Ів. Кузева з Горуцька, Дрогоб. пов. // Там само. С. 179; Садила Марусенька зелене вино / Зап. в Горуцьку, Дрогобицького пов. Іван Кузїв // Там само. С. 187–188; Чи дома, дома гречная панна / Зап. в Горуцьку, Дрогобицького пов. Іван Кузїв // Там само. С. 216.
⁶³ 45. Нерозумний вовк. [Варіант] І [літерна нумерація] / Зап. Ів. Кузїв у Дидьові, Турчанського пов. // Етноґрафічний збірник. Львів, 1916. Т. XXXVII–XXXVIII : Українські народні байки (звіриний епос). Т. І–ІІ / Зібрав Володимир Гнатюк. С. 62–64.
14.11.2023